"Одеса для Путіна – ціль номер один" – Олексій Гончаренко 

На початку повномасштабної війни Київ був ціллю номер один. Але вже навіть Путін зрозумів, що наша столиця для нього – це нереально. А ось Одеса для нього досі дуже важлива. Бо це вихід до Чорного моря, контроль над судноплавством. Це все близько до Криму. Вихід на окуповане Придністров'я та Молдову, яку Путін вважає легкою здобиччю. Тому Одеса зараз – питання номер один.

 

Путін хоче зупинити український аграрний експорт. Він з самого початку не хотів жодної зернової угоди, але був тиск Туреччини і глобального півдня, чому і довелося погодитися. Але він її не хоче досі. Тому руйнування одеських портів – це шлях досягнення цієї мети. Крім того, він дуже боїться, що світ не піддасться його шантажу. І відправить кораблі у порти Одеси за зерном. Якщо це станеться, то Путін в реальності нічого зробити не зможе. Бо атака на кораблі під турецьким прапором – це оголошення війни Туреччини. А Кремль до цього не готовий. Тому він атакує Одесу, щоб зробити неможливим такий розвиток подій.

Зупинити наш аграрний експорт – це мільярди доларів нашої економіки. Це ціни на продукти харчування у світі. Чим вони вище, тим Росії краще. Тому що вона також великий експортер продуктів. Крім цього – це дестабілізація у Північній Африці, на Близькому сході. Це означатиме заворушення, наплив біженців в Європу, дестабілізація вже там. Все це відволікатиме увагу від України.

Місто велике, тому сказати, що є критичні руйнування сховищ, поки не можна. Але тиждень був дуже важкий. Серйозно пошкоджені порти, центр міста, який входить у світову спадщину ЮНЕСКО. Людям також важко – атаки фактично кожен день.

Зерно ніяк не сховаєш. Вже зруйновано і згоріло величезне зерносховище у Чорноморському порту. Більше 60 тисяч тон зерна росіяни знищили.

Безумовно, питання захисту великих портів Одеси – це засоби протиповітряної оборони. Тому що ППО Одеси просто не справляється з цими атаками. Я постійно звертаюся до світу з тим, щоб нам дали додаткові засоби. Тому що атака по Одесі – це атака не тільки по мільйону одеситів чи 40 мільйонам українців. Це атака по 400 мільйонах людей, які згідно даних ООН отримують калорії з українського зерна. Навіть з гуманітарних міркувань Одеса має бути прикрита, щоб зберегти зернову інфраструктуру і мати можливість здійснювати експорт.

Держава веде переговори і намагається це питання вирішити. Але поки не видно результату.

Замістити море повністю неможливо. Однак це питання стратегії економічної. А з цим у держави є проблеми. Вже 17 місяців вторгнення і я економічної стратегії не бачу. Її просто немає. За цей час можна було вже збудувати логістику до західного кордону, розвивати порти і шляхи на Дунаї. Результатів не немає.

Але в цілому величезне питання – яка стратегія в України зараз. По будь-якому напрямку. Економічної стратегії немає. Все працює за приказкою – нам би день простояти та ніч протриматися. Перші пару місяців по-іншому і не могло бути. Але вже 17 місяців. Маємо будувати плани. Як ми розвиваємо військово-промисловий комплекс? Теж немає стратегії. Немає її і в нашій дипломатії. Досі немає послів в Індії, Бразилії. Декілька років не було посла в Китаї. Тепер немає посла у Великій Британії. Тому з точки зору стратегій та планування у нас величезні проблеми.

Ця ситуація має політичне коріння. І воно закінчиться в середині жовтня (В країні відбудуться парламентські вибори. – Gazeta.ua). Там наближаються вибори і це головна причина. Тому тут особливих стратегій не треба. Найголовніше – не псувати відносини з Польщею. Тому що це наш ключовий партнер в ЄС. Країна, яка нас лобіює постійно. Тому треба бути дуже обережними і розумними. Бо посваритися з усіма – найпростіше, що можна зробити. Навряд чи це раціонально. За два з половиною місяці ця ситуація вичерпає себе.

Зараз це питання підняла Польща. Інші країни просто доєдналися. Угорщина завжди рада приєднатися до українських проблем. Головна проблема виникла з Польщею. Діалог ми маємо, але треба просто перетерпіти.

Тривоги часто. Люди налякані. Тому що одна справа, коли звучить тривога і нічого не відбувається, а інша – коли Росія здійснює жорстокі атаки. Але одесити тримаються, присутні почуття гумору та сміливість. Хоча це не просто.

Стовідсотково не треба за бюджетні кошти цього робити. На ці гроші маємо купувати дрони, РЕБ, автівки, зброю. Маємо платити гроші військовослужбовцям. Який сенс у стадіонах, музеях і тротуарах, коли прилітають ракети і все це нищать? Нам треба перемогти – це найголовніше. Барабани та серіали почекають. Теж саме і собор.

На майбутнє я взагалі виступаю за заборону московської церкви в Україні. Цей найбільший православний собор має стати частиною Православної церкви України. В Одесі та області домінує московський патріархат. Процес переходу є, але він дуже повільний.

Перше – тут є певна традиція, яка вже склалася. А щодо держави – вона мала би просто заборонити московську церкву. Цей законопроєкт лежить в Раді з осені минулого року. Я є його співавтором. Бо це не церква, а відділення ФСБ. Тут не те, що погана робота держави, – її взагалі немає.

Керівництво однозначно проросійське. Хоча бачили, що останній удар по собору в Одеській ієрархії викликав шок. Щодо священиків ситуація різна. Але не розумію, як можна служити у церкві, голова якої благословляє росіян вбивати нас.

Проблем з патріотизмом зараз не видно, бо ніхто не стане ризикувати. У нас інші проблеми – все керівництво міської ради фактично під слідством за корупційні справи. Хтось був в СІЗО, хтось вийшов нещодавно, по комусь справи у суді. Ситуація непроста.

Війна змінила багатьох, але не всіх. Стало набагато менше таких людей. Але суттєвий прошарок досі залишається.