Наша армія на російську агресію відповіла, а український політикум - ні - Андрій Іллєнко

Крім вигнання Януковича, всі інші вимоги Майдану або взагалі не виконані, або лише частково. Деолігархізація не відбулася. Люстрація пройшла лише на папері. Боротьба з корупцією - декларативна. Величезні зміни відбулися в суспільстві. Але вони не зачепили парламент, уряд, президентську адміністрацію, політиків загалом, - каже народний депутат від ВО "Свобода" 29-річний Андрій Іллєнко.

Нарешті відчули себе нацією. Ми внутрішньо консолідовані. Путін вважав, розсипле Україну, як картковий будинок. Але українці проявили дива мужності. Мало хто у світі сьогодні може так. У Європі точно ніхто. Хто ще кілька років тому міг уявити, що Україна на рівних може протистояти своєму вічному ворогові - Росії. При цьому ми не просто не здаємося, а тримаємо свої позиції. Попри вкрай слабку владу, є держава, волонтерство, добровольчий рух. Ми вже не колонізована нація без свого голосу.

Росія розвалиться, як і будь-яка імперія. Ми переоцінюємо її силу. РФ - це штучно створена країна. Її роздирають географічні, економічні, релігійні, національні протиріччя. Їм потрібні зовнішні війни, щоб підтримувати внутрішню консолідацію. Так не може тривати вічно. Росія виснажується економічно, ідеологічно. Ще за життя нашого покоління побачимо повний крах Московії в її нинішньому вигляді. Це не означає, що маємо просто сидіти та чекати. Мусимо діяти, розвивати свою країну й захищати її.

Донбас і Крим не повернуться просто з доброї волі Росії. Маємо зробити це самі військово-політичним шляхом. Цілком можливо - у момент внутрішньої кризи в Росії. Мусимо готуватися до цього.

Наша зовнішня політика в корені не правильна. Часто не маємо свого голосу. Робимо все, що нам говорять ззовні. А часто наші партнери не виконують свої зобов'язання. Як, наприклад, із безвізовим режимом чи Угодою про асоціацію. Ставляться до нас, як до людей, з якими можна поводитися без поваги. На жаль, нинішня й попередня влада до цього довели. Здали третій у світі ядерний потенціал. Президент підписав Мінські угоди. Там сказано, Росія не є стороною конфлікту. Протистояння відбувається між Україною і ОРДЛО. Й світ починає схилятися до брехливої російської версії. Мовляв, в Україні внутрішній конфлікт, "гражданская война".

РФ веде себе агресивно, нахабно. Не хоче йти на жодні компроміси. Водночас, наша дипломатія готова до майже всіх можливих поступок. Захід міркує: "Давайте всі разом натиснемо на Україну. Можливо, отримаємо результат, який задовольнить Росію". З нами почнуть рахуватися, якщо ми ні на сантиметр не відступатимемо від своїх принципових позицій.

Чекаємо, коли хтось вирішить нашу долю. А потрібно брати її в свої руки. Ініціювати створення Балто-Чорноморського альянсу країн Східної Європи, Кавказу, Туреччини, Балкан. Маємо апелювати до Будапештського меморандуму, до наших гарантів - США і Великої Британії. Вони помиляються, якщо думають, що Україною все обмежиться.

Що потрібно для війни? Зброя і гроші.

Бояться роздратувати Москву.

Але Європа має розуміти - Росія не зупиниться, діятиме далі. Можна закрити очі на Україну, як свого часу зробили щодо Чехословаччини. Але тоді доведеться дорого за це платити в майбутньому. Європі варто пояснювати - перед вами Росія, яка абсолютно не сповідує ваші цінності. Сьогодні західний світ має всі можливості змусити РФ до будь-чого невеликими силами. Але кожен раз віддаляючи цей момент, робить Росію сильнішою і нахабнішою. Сама ж навпаки - слабшає. У результаті ситуація нагадує події в Європі перед початком Другої світової війни.

Більшість законопроектів подані в 2014-2015 роках. Вони давно зареєстровані у Верховній Раді. Але нинішня влада обрала політику сидіння на двох стільцях. Коли їм потрібно, говорять, в Україні війна. На будь-яку критику відповідають, що це працює агентура Кремля. З іншого боку, коли від них вимагають реальних дій щодо захисту України від агресора, то починають розказувати про АТО, що не можемо припинити торгівлю з Росією й тимчасово окупованими територіями, розірвати дипломатичні стосунки з Москвою. Це - порочна політика.

Візьмемо торгівлю з окупованими територіями. Вона спрямована проти наших національних інтересів. Ми даємо гроші для підтримки окупаційного режиму на цих територіях. Ці кошти вони використовують на закупівлю боєприпасів і оплату найманців, які вбивають наших солдат. При цьому не модернізуємо свою енергосистему. Справа не тільки у вугіллі. Вугілля - це просто найбільш розкручена тема.

Фінансуємо війну проти себе. Раніше влада відмовчувалася на ці запитання. Тепер відкрито говорить - це не є погано, це є добре. Мовляв, працюючі там підприємства не платять терористам податки. Вони що, знущаються над нами? Тобто, працює шахта чи завод на окупованій території і не платить податки бойовикам, окупаційній владі? Хто вірить у цю маячню? До якого цинізму треба дійти, щоб таке говорити. Далі - корупція, бо це - схеми, чорні гроші. Вже мовчу про формулу Роттердам+. У результаті платимо значно більше, ніж реальна вартість вугілля. Олігархія на цьому заробляє. Та сама олігархія, яка роздмухувала війну, давала гроші терористам. Плюс знищуємо морально своїх громадян і бойовий дух армії. Бо солдати воюють, у них стріляють, вони гинуть. А поряд повним ходом іде торгівля, туди-сюди ходять ешелони, фури.

Потрібна повна економічна блокада. Ми не можемо допомогти тим, хто перебуває на тимчасово окупованій території. Можемо їм допомогти, коли прийдуть на підконтрольну нам територію. У жахливому становищі цих людей винна Росія. Бо вона окупувала ці території.

Як мінімум, не мали б юридичних проблем.

По-друге, в наших руках був би повний економічний контроль над територіями Криму та Донбасу.

По-третє, мали б зрозумілу зовнішню політику. Україна з першого дня займала б супержорстку та непримиренну позицію, що це - російська окупація. Якщо керівники нашої держави погоджуються на вигідні Москві формулювання, то чому дивуємося, що Меркель, Олланд чи ще хтось заявив?

Реакція офіційної влади була слабка. А армія проявила себе чудово. Виконала всі поставлені перед нею завдання.

Як тільки почалося загострення в Авдіївці, "свободівці" ініціювали позачергову сесію Верховної Ради з конкретним порядком денним - вісім законопроектів і проектів постанов. Вони є першочерговими кроками, які мала б зробити Україна.

У відповідь на обстріли нашої території потрібно вимкнути всі ресурси, які туди надходять. Це швидко прочистило б мозок багатьом. Але наша влада не робить цього.

Досі постачаємо туди велику кількість товарів, воду, електроенергію, газ. Кажуть, там мережі єдині. Якщо відключимо їх, відключаться і на нашій території. Але за три роки цю інфраструктуру треба було відмежувати. Це коштувало б грошей. Однак точно обійшлося б дешевше, ніж зараз витрачаємо на дотування окупаційного режиму.

Треба прийняти закон "Про ембарго на імпорт товарів, отриманих чи вироблених на митній території держави агресора". Ідеться не лише про цю історію. Це державна політика. Тут війна, а тут - не війна, а торгівля, домовленості, корупція. З цим треба закінчувати.

Через суспільний тиск. За три роки якщо й були якісь правильні рішення, то вони досягалися лише суспільним тиском.

Альтернатива є. Але не всім вона подобається. Треба повернутися до Будапештського формату. Україна з доброї волі віддала третій у світі ядерний потенціал. Сьогодні з нами одні повелися підло, а інші не виконують своїх зобов'язань, не допомагають нам. Тому не потрібно боятися сказати - якщо ви ігноруєте умови договору, то ми залишаємо за собою право на відновлення ядерного потенціалу.

Нам потрібні прямі безпечні договори із США та Великою Британією. Це має бути пріоритетом нашої зовнішньої політики. І слід домагатися створення Балто-Чорноморського альянсу.

Його мали запровадити ще в березні 2014 року. "Свобода" вимагала це, коли анексували Крим.

Тут існує багато міфів. Воєнний стан - це не оголошення війни якійсь країні. Це закон, який передбачає, що ми перебудовуємо економіку, державний апарат, правову систему під умови воєнних подій. Максимально використовуємо всі наші ресурси - людські, економічні, технологічні, державні для потреб оборони. Цього не зробили. Якщо зробили б, була б неможлива вакханалія з торгівлею та контрабандою на Донбасі. І світове співтовариство добре розуміло б нашу позицію щодо подій там.

"Човниковий" формат - життя між тим, і тим не сприяє завершенню конфлікту. Навпаки, дає можливість ігнорувати ці всі обставини. Йде війна, а можна поїхати за зарплатою, купити там щось, перевезти сюди. І ситуація починає сприйматися як буденна, нормальна.

Ми не можемо відповідати за нашого громадянина, коли він перебуває на тимчасово окупованій території. Він там поза нашим захистом. У будь-який момент може стати заручником, мішенню якоїсь провокації. Ті, хто хоч трошки засвітилися там у проукраїнській діяльності, шансів залишатися не мали. Хтось просто патріот України, але непричетний до партій, рухів. Проте це все одно небезпечно. В будь-який момент можна наразитися на фатальні проблеми.

На жаль, на рівні тилового керівництва Збройних сил досі залишається багато радянщини й корупції. Але армія значно сильніша, ніж це було позаторік. Тим часом Росія виснажується, переживає серйозну економічну кризу. Там усе тримається на грошах. Сьогодні перестанеш платити силовим структурам, окремим регіонам - завтра вони помахають рукою. Час на нашому боці.

"Свобода" не впливає на формування державної політики. Максимум, що можемо робити - зупиняти якісь дії та пропонувати альтернативу. Але щоб її реалізувати, потрібні голоси в парламенті й люди у виконавчій владі.

У нинішньої влади не бачу бажання робити реформи. Вони намагаються просто втримати ситуацію під контролем, зберегти статус-кво. Думають усього на кілька місяців уперед. Не ставлять перед собою жодних стратегічних, глобальних цілей.