"Можемо перехопити ситуацію на Донеччині так само, як на півдні" – Сергій Кузан

Більше року наш центр співпрацює з західним аналітичними центрами, які займаються рекомендаціями для політиків. Переважно американських і канадських. Вони формують тези для їх політиків стосовно України у секторі безпеки та оборони. У це важко повірити, але ми значно краще розуміємося на природі ворога. Тому що вісім років воюємо з москалями. Знаємо природу росіян, розуміємо, як думають. Пам'ятаємо концтабори, репресії, розстріли, Голодомори. Тому я би довіряв наших аналітикам та розвідувальному товариству набагато більше, ніж західним. Вони набагато точніші. Вперше у нас питають ті ж амеркианські силовики: "Що ви бачите і як вам допомогти?". Війна повністю змінила всю структуру формування цієї політики у секторі нацбезпеки та оборони. Зазвичай, всі політики та безпеківці озиралися на Штати. Але щодо протидії ворогу - ми на першому місці.

 

Навпаки. Бачимо, як успішно Україна проводить свою кампанію інформаційного впливу та воєнної операції на півдні. Коли змусили росіян перекидати свої основні резерви на південь. Ті, що так старанно накопичували та берегли для "грандіозної битви" за Донбас, аби захопити Харківщину.

Вся наша кампанія на півдні змусила зривати росіян зі сходу свої найбоєздатніші угруповання на південь східного військового округу. А це саме та армія, яка чинила звірства на півночі. Вона мала захопити столицю у лютому. Потім склала кістяк ізюмського угруповання. Її десантно-штурмові підрозділи також перекинули на невигідний для противника правий берег Дніпра на Херсонщині. А основні логістичні шляхи сполучення зараз розірвані.

Поставлена задача військово-політичного керівництва: переламати ситуацію, яка для них вже стає критичною. На півдні таких значних сил не було. 20 батальйонно-тактичних груп ризикують залишитися там без забезпечення. Вони мали б просуватися вперед, щоб зірвати наші плани і перехопити ініціативу. Це їм не вдається. Досі не мають чим похвалитися. Чи витягнули ми їхні війська на завідомо зручну нам територію? Херсонщина, Миколаївщина – це великі простори без лісів та щільної міської забудови, як на Донеччині. У таких умовах важко вести бойові дії. Там непідготовлені позиції, немає необхідних ресурсів. А їх вище командування знаходиться на іншому березі Дніпра. Є солдати на передових позиціях, які в чужому краї, не знають, за що їм воювати. Для рядового бурята чи чеченця – Херсонщина ні з чим не пов'язана. І що станеться, якщо потрібно буде підкріплення чи доведеться евакуюватися через Дніпро? Ніхто не знає.

На більш вигідних. Нові російські угруповання наповнюються кількісно. Але місця незнайомі і тут їх початкові позиції явно менш вигідні. На півдні планомірно знищувалися системи протиповітряної оборони та радіолокаційні системи окупантів. Аж включно до узбережжя Чорного моря. Це значить, що у них немає очей в небі. А на великих просторах без прикриття з повітря неможливо здійснити повноцінний наступ.

Далі – у Криму сталося щось таке, що спочатку відбулися наші успіхи на Херсонщині, потім вибухнули склади на півдні Запорізької області, зокрема, Мелітополь. Поступово естафета переходить на північно-західну частину кримського півострова. Так просувається бавовна і зникає їхнє домінування в повітрі. У них ще більша кількість авіації, але без радіолокаційних систем літак стає вразливою мішенню. Їхня ударна авіація в Криму зменшується, стає слабшою. Моральний дух в угруповання ворога на Херсонщиниі після кожного такого удару падає. Це найголовніше. Воюють люди, зброя – це лише інструмент.

Ми зламали плани росіян і знищили їхню репутацію страшної та загрозливої країни.

Наші західні партнери в шоці. Бо були в полоні кремлівського наративу.

Інерція наступу на сході ще зберігається. Саме там росіяни сконцентрували свої основні сили та підрозділи. Хотіли захопити весь схід за кілька тижнів, Луганщину і Донеччину як мінімум. Вперлися і не можуть пройти лінію Сіверськ і Бахмут. Навіть не дійшли до наших основних укріпрайонів. Це величезні маси та сили, які нас переважали і тиснули. В цей час наші військові ризикнули провести операцію на півдні.

Не бачимо цього на сході, але якщо порівняємо, скільки сил було сконцентровано там і скільки на півдні, то там було менше. Такий сміливий крок виявився виправданим.

Наші сили стримали москалів на сході. Ми не могли перейти у наступ і відвоювати Луганищу. Але найголовніше – виграли час, щоб вибороти краще становище на півдні. Але й змусили ворога основні сили зі сходу перекинути на південь. Тепер ми ще побачимо, як наші ЗСУ вирівнюють ситуацію на сході. На це треба час, щоб виснажилися сил противника, які зараз ще йдуть у наступ. Вони кидають як гарматне м'ясо мобілізованих з Луганщини та Донеччини. Інерція наступу ще є. Коли зламаємо її, то зможемо перехопити ситуацію на Донеччині так само, як на півдні.

Дійсно, у росіян є проблема з безпілотниками. У них є досить якісні моделі. Ті ж "Орлани". Але проблеми у них в тому, що це – не ударні безпілотники. Тому вони звернулися до Ірану, де є краща програма ударних безпілотників, ніж у Росії. Тому що свого часу вони збили пару американських і спробували зробити свої. А росіяни не займалися цим. Вони вважали, що їм не потрібен дрон для розвідки. Що далі можна закидати противника потужнішими ракетами, ніж ті, що кріпляться до ударного безпілотника. Ми цю логіку повністю поламали.

Жодна армія світу не має ППО, яка могла б на сто відсотків захистити повітряний простір. У нас відсоток збитих ракет доходив до 70. Це багато. Завдяки майстерності наших Повітряних сил ми нівелювали ворожу стратегічну перевагу. Тепер росіяни почали шукати, де взяти якісь менші безпілотники, які змогли б сюди залетіти та нанести хоч і менші, але удари. Перестали покладатися на ракетне домінування. А це була їх основна стратегічна перевага над будь-якою європейською армією. Вони більше не покладаються на свої розвіддані, бо раніше їм казали, що наші ППО знищені, але ті працюють і стають кращими. Тепер росіяни вимушені хаотично шукати інші варіанти.

На останньому "Рамштайні" домовилися про передачу більше півсотні американських безпілотників Phoenix Ghost. Ми матимемо ці ударні безпілотники, але набагато якісніші за іранські. До честі Міноборони треба сказати, що вони цю загрозу прорахували і вже наперед ми бачили це анонсоване рішення. Україна і тут має ініціативу – як дістати з-за кордону ударні безпілотники. Росія тільки реагує. Зараз вона хаотично скуповує радянські зразки озброєння. Те, що колись роздавали на Близький Схід, Африку. Це свідчить, що у них багато грошей та є нестача робочої бойової техніки. З консервації техніку не так просто зняти – це потребує часу. А у Росії його немає.

Одна справа, коли воюють кадрові військові, які були в Сирії чи Грузії. Вони пройшли злагодження як бойова одиниця. Тоді військова машина буде непереможна. Але якщо набрати людей, які колись служили, дати їм стрілецьку зброю, то це типове гарматне м'ясо. Немає часу навіть провести бойове злагодження, щоб вони діяли не як "народне ополчення", а підрозділ. На це потрібно багато часу. А зараз їх намагаються заманити грошима. Це кардинально інша історія від тих елітних підрозділів, які нас атакували у лютому. Ми і їх знищили.

То що говорити про тих чоловіків за 50 з характерним почервонінням обличчя від бояришнику? На війну йде неблагополучний елемент – старші дядьки, які мають проблеми у сім'ї чи з кредитами. Це дуже відрізняється від кадрового військового, якого треба ростити. Російське командування збирає гарматне м'ясо, яке гнатимуть вперед для виявлення наших вогневих позицій. Щоб ми почали стріляти з наших позицій, які потім накриватимуть артилерією та авіацією. Вони вже так воюють проти нас і продовжать.

Але не повинно розхолоджувати. Тому що військовий пенсіонер – не звичайний. Це молоді люди, які виходили на пенсію. З досвідом і вміннями, цілком здорові. Можуть воювати. Авіація, можливо, найскладніша ланка російського війська. Там потрібні спеціалісти, а не всі охочі. Водночас, бачимо, що ми знищили еліту російських пілотів. У них є величезна перевага по кількості літаків та гелікоптерів, але вже є проблема із льотчиками.

Ми ще у лютому-березні позбивали значну частину їх літаків. Тепер вони бояться заходити у наш повітряний простір. Не можуть перелітати фронт, бо діють наші хлопці з ПЗРК та ППО. Тому стріляють з-за лінії фронту. Бояться бути ураженими нашою зброєю. Яскравий приклад – 19-річний строковик Нацгвардії, який збив шість чи вісім російських літаків. Для підготовки якісного пілота потрібні роки. Виховувати нову змінну ланку для льотчиків немає часу. Тому набирають старих.

Недооцінювати не можна. Їхні літаки та гелікоптери літають, гатять ракети. Але треба пам'ятати, що ми вже фактично зламали хребет російській авіації. Бо збили їхніх найкращих пілотів на початку війни. Але персоналу ще достатньо, щоб воювати та піднімати в повітря літак, щоб обстрілювати наші позиції.

Самі по собі обміни – це завжди справа дуже тонка і не публічна. Чим більше буде прикута медійна увага до якогось полоненого, тим дорожче його будуть "продавати". Тому що маємо справу з варваром. Найгірший варіант – росіяни страчуватимуть саме його. І прикриватимуться медійною підтримкою, ніби цього вимагало їхнє суспільство. Роблять це, щоб підірвати бойовий дух і мобілізацію суспільства. Це садисти. Для росіян важливі публічні страти полонених, бомбардування шкіл та будинків. Ми маємо справу з терористом з державними повноваженнями.

Обміни непублічні. Але наша держава робить все, щоб вони швидше відбувалися і ми могли забрати наших полонених.

Варто наголосити на ролі міжнародних інституцій. У їхніх статутах передбачено вирішення саме таких питань. ООН мала всі права, щоб виконати головну функцію міжнародного арбітра та миротворця. Червоний хрест також. Вимагати від України – абсурд. Ми воюємо з Росією. Нічого не можемо вдіяти за лінією фронту. Але міжнародні організації можуть і вони для цього створені. Росія є їх частиною. Питання в тому, що вони показали свою неефективність.

Це дуже правильна ініціатива. Вчергове поставили міжнародне питання руба. Чи справедливо те, що росіяни і далі себе почувають в Європі, ніби вони господарі життя, нічого не сталося і не несуть відповідальності за свою державу? Хоча мають паспорт своєї держави. І це в кращому разі. В гіршому – підтримують Путіна та гуляють європейськими столицями. Є непрямими, але співучасниками злочину. Не кидають ракети, але делегували свою владу до уряду та президента Росії творити це беззаконня. Треба вжити заходів і поставити питання, що вони мають розібратися зі своїм урядом. Це підтримують Латвія, Естонія, Литва. Чудово розуміють, яку величезну загрозу несе інтеграція з російськими громадянами і так званою російською культурою, яка насправді є "русским миром". Поступово на Заході відбувається ця дискусія – не можна міняти російські гроші на принципи.