Україні для перемоги у війні потрібно більше підтримки від західних партнерів. Поки що ми отримуємо рівно стільки, щоб стримувати натиск окупаційних військ Російської Федерації. Попри це і громадяни і армія показали, що здатні на опір ворожим силам.
Що відбувається на передній лінії фронту, що вдається побачити розвідникам з безпілотниками і чому Україна має виграти в інтервю Gazeta.ua розповідає Ігор Луценко, журналіст, активіст, колишній народний депутат. З 24 лютого він служить у 72-й окремій механізованій бригаді ім. Чорних Запорожців.
Що найважче на війні було за всі ці місяці?
Найважче – це відступати. Тобто зараз ми відступаємо. Під Києвом ми більш-менш стояли. На Харківщині, куди нас потім перекинули після Києва, ми наступали. Потім, правда, трохи відступали, але в цілому було визволення своїх територій. Це надихає. Коли ти відступаєш – це не надихає. Тим паче, ти бачиш речі, які важливі для твоєї країни, а вони просто знищуються або переходять у руки ворога. Це останні два з половиною місяці я спостерігаю. З якимись землями вже встиг поріднитися, а потім їх треба залишати. І наступну треба залишати. Це дуже важко.
Крім того, видно наскільки великі жертви ми платимо, щоб хоча б так відступати. Є людські жертви з нашого боку і вони дуже великі. Але вони не призводять до того, щоб хоча б зупинити ворога. Це дуже важко.
"Відкинути усі думки про сім'ю, роботу. Про свою гіпотетичну більшу корисність в тилу. Запам'ятайте - найбільшу користь кожен з нас принесе саме на фронті" - ваші слова. Ви часто пишете, що є багато вакансій у ЗСУ, щоб люди йшли захищати країну. Чи багато хто відгукується? Не всі поділяють вашу думку. Чому?
Є багато людей, яким ця теза пече. Ця теза, що вони корисніші не на фронті чи коло нього. Це не про те, що 90 відсотків чоловіків мають десь воювати. А про те, що насправді більшість тих, хто не на фронті виправдовують свою відсутність там. А якщо з собою порадитися, то виявиться, що треба було б бути ближче до справи оборони України.
Стосовно Збройних сил – порівняно із 2014-м роком надзвичайно виріс рівень професіоналізму
Які очікування у вас були від служби і чи виправдалися вони?
Особливо очікувань не було. Не планував того, що сталося 24 лютого. Для нас це було несподіванкою, хоча ми всі знали, що рано чи пізно Росія в тій чи іншій формі намагатиметься покорити Україну. Але те, що це відбуватиметься у такій формі, ми не передбачали. Навіть 24-го я, відправивши своїх близьких і рідних подалі від Києва, все одно вважав, що треба зробити це про всяк випадок і далі житимемо, як завжди. Сталося інакше.
Стосовно Збройних сил – порівняно із 2014-м роком надзвичайно виріс рівень професіоналізму. Розуміння що треба робити і як. Але армія як армія. Що від неї хотіти?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "На Білорусь чекає війна проти України. Наказ віддасть Лукашенко чи інша маріонетка" – Вадим Кабанчук
Який захисник України сьогодні?
Я бачу покоління молодих командрів початкової та середньої ланки. Народилася вже якась соціальна одиниця після 2014-го. Це люди, які почали вчитися на військових, десь вісім років тому чи менше. Зараз це вчорашні випускники військових вузів, які вже командири. Досить цікавий феномен, який одразу впав в око. Це дуже талановите покоління. Хотілося би, щоб воно збереглося по максимуму і змогло далі освоїти напрямки управління держави. Я вважаю, що саме це покоління достойне керувати державою, коли отримає необхідні компетенції. Але, на жаль, багато хто вже загинув.
Армії потрібен транспорт, дрони. Ці дві речі є стратегічно важливими. Не шкарпетки і бронежилети
Бачимо, що дуже багато потреб закривають волонтери.
На жаль, зараз армія не може без волонтерів. Ми не досягли критичного рівня, коли зможемо сказати: "Без волонтерів погано, але теоретично можемо без них обійтися". Армії потрібен транспорт, дрони. Ці дві речі є стратегічно важливими. Не шкарпетки і бронежилети. Бо без них можна воювати. Без дронів і машин – ні. Тому волонтери є частиною армії.
Ми безпосередньої працюємо дронами. На Донбасі для них найгірший регіон для експлуатації.
Чому?
Тому що тут роками усталена лінія фронту. Її посунили. Але засоби радіоелектронної боротьби проти дронів, зокрема, тут найкраще застосовують. Бо є великий досвід роботи з цим ландшафтом і взаємодії з артилерією. Тут цей процес найкраще налагоджений, бо під війну багато що оптимізовано. Тому на Донбасі БПЛАшникам найважче.
Війна продовжуватиметься, поки Путін або якісь сатрапи щось не змінять
Аналітики прогнозують завершення гарячої фази війни до нового року. Що думаєте про це?
Особливо експертів не читаю. І не можу, як військовий експерт, таке казати. Бо вважаю, що маю замало інформації та компетенції. З політичної та історичної точки зору можу сказати, що ймовірні паузи. Але політичного виходу Росії з цієї війни я не бачу. Вона продовжуватиметься, поки Путін або якісь сатрапи щось не змінять. Вони зараз не розуміють, як їм піти назад, навіть якщо і хотіли би. Далі намагатимуться пробити лобом.
Зараз триває війна артилерії. Ворог переважає нас у цьому у 10 разів. Ви перебуваєте на східному фронті. Дехто з воїнів писав, що є дні, коли росіяни випускають по наших позиціях понад 6500 різного роду снарядів. Як вдається при цьому стримувати їх наступ?
Погано вдається. 6 500 – це про Піски. Достатньо меншої кількості снарядів, щоб наші позиції були зруйновані вщент. Після цього росіяни просто туди заходять. Отак це відбувається.
Я не бачу, щоб нам особливо вдалося цьому протистояти. Бо це складна задача. Яка потребує не просто військового вузького рішення, а якогось рішення на рівні держави. Щоб опиратися цій тактиці вогневого валу, солдати сидять, поки можуть сидіти. Коли немає куди глибше ховатися, то відходять.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Після програшу Російська Федерація розвалиться. Путіна ліквідують" – Петро Черник
Ви оператор квадрокоптера. Бачите першим багато чого. Чим вас "дивували" російські солдати?
Пролітали над Ірпенем та Бучею. Запам'яталася така річ – що росіяни примушували цивільних ходити із білими пов'язками.
Тобто їхні військові ходили з цими пов'язками, і мирні мешканці теж. Думаю, що так прикривалися людьми, як щитом. А виявилися, там ще гірші речі.
З квадрокоптера видно, як по-різному ведуть себе люди на війні. Вражає, наскільки людина може не усвідомлювати небезпеку, яка на неї чатує. Відбувається якийсь рух техніки, а тут поруч у повний зріст ходять люди, наприклад. Або наші військові можуть ходити на розслабоні, а там вже по ним вогонь артилерії наводиться. Насправді межа випадковості на війні може бути набагато більша, ніж люди вважають. А з іншого боку – люди можуть лякатися, хоча їм нічого не загрожує. Така інформаційна асиметрія. Люди або надто лякаються або надто безтурботні.
Українці проявили себе як одна з найбільш життєздатних націй. В нинішній історії це колосальний феномен
Як загалом за ці майже пів року проявили себе українці?
Українці проявили себе як одна з найбільш життєздатних націй. За своєю психологією, велика частина наших людей здатні винести на собі тягар війни. Це виклик, який вони можуть прийняти. На відміну від інших націй, зокрема, європейських, які б вже давно здалися. Ми не здалися. Спротив був затятий. В нинішній історії це колосальний феномен. Я задоволений своїм народом.
А як влада показала?
Вважаю, що це не найгірша влада. Є одіозні особи. Але кадрова лепта вижала ситуацію, коли хороші люди опинилися на своїх місцях. Той же Залужний чи Резніков.
Як показала армія?
Технічно не готовою, але морально здатною обороняти країну.
Керівництво країни, що попереднє, що нинішнє, недостатньо цікавилося, а що ж треба робити, щоб виграти війну
Ми виявилися не готові до війни на її дев'ятому році. Чому так?
Керівництво країни, що попереднє, що нинішнє, недостатньо цікавилося, а що ж треба робити, щоб виграти війну. Ніхто не планував воювати таким чином, як ми. Тут ставлю знак рівності між попередниками і тими, хто зараз. Були величезні промахи в оборонній політиці. Які нам дуже дорого коштують.
Чи стежите за тим, що відбувається за лінією фронту - призначення у САП, Офіс генпрокурора, робота ВР? Що з цього радує, а що навпаки - засмучує?
Дивлюся на це все і особливо не надаю значення. Мене хвилює, щоб наша країна зберегла якусь внутрішньополітичну конкуренцію. А те, що зараз вона слабшає, мене хвилює. У медійному полі загубилися ті політики, які були певною противагою нинішнім. Нове покоління, яке прийде на зміну старим політикам, зараз не у грі. Ці люди є лише потенційними політиками і зараз на неї не впливають. Така реальність воєнного стану. Це є суттєвою небезпекою, тому що велика спокуса в оточенні президента накручувати, щоб далі насаджувати авторитаризм. Це погано.
98% українців вірять у нашу перемогу. Хто ці 2 відсотки, які сумніваються?
Виходить, це невеликий відсоток серед проросійських людей, який не вірить. Хоча проросійських насправді набагато більше. Але навіть менше частина з них вірить, що у даному раунді Росія переможе.
Перемогою мінімум буде повернення своїх територій. Максимум – ліквідація російської військової загрози
Що буде для нас перемогою?
Перемогою мінімум буде повернення своїх територій. Максимум – ліквідація російської військової загрози. Якщо відвоїмо свої території, це означатиме, що ми перемогли. Але дітям і онукам знову доведеться воювати з росіянами. А остаточна ліквідація Росії у різних варіантах була б справжньою перемогою з великої літери.
Чого зараз для цього не вистачає?
Багатократної переваги над росіянами у військовій силі. Тому що вони її мають над нами.
Чим можемо компенсувати? Обійти технічно, якщо нам дадуть достатньо допомоги?
Теоретично так. Але нам надають стільки, щоб підтримувати наше існування як держави із армією. Саме так зараз діють наші союзники. Хоча могли б зовсім по-іншому. Краще для нас. Але цього зараз не станеться. Поки що нам дають тільки можливість відбиватися від ворога. Стримуючи його наступ.
3 
8759
Коментарі