На початку 90-х років розділ радянської "військової могутності" між колишніми "братніми республіками", як правило, проходив спокійно і безболісно. Але "розпил" інфраструктури та майна Чорноморського флоту, викликали гострий конфлікт між Україною і Росією, так як на півострові Крим - "непотоплюваним авіаносці", залишалися стратегічно значущі ВМБ і пункти базування флоту, аеродроми, частини берегової оборони та частини ППО. Влітку 1992 року Єльцин і Кравчук підписали угоду про виведення ЧФ зі складу стратегічних сил СНД. Нарешті, 28 травня 1997 року в Києві були підписані міжурядові угоди і детально прописаний статус і умови перебування Чорноморського флоту Росії в Криму (до 28 травня 2017 р. Росія зобов'язувалася платити $98 млн за оренду інфраструктури флоту).
Всього Україні (на верфях якої був побудований весь авіаносний флот СРСР) дісталося 18,3% судів (безсистемний набір, застарілий морально і фізично) і найважливіші об'єкти інфраструктури, 30 радянських бойових кораблів і катерів, один підводний човен, 132 допоміжних судна (на відновлення всього цього було потрібно не менше 500 млн гривень за цінами 1997 г.), 12 літаків, 30 вертольотів, 227 берегових об'єктів, а також чимала кількість техніки, боєприпасів, озброєння та іншого майна. Фактично з цього моменту, ВМС ЗС України стали "ярмарком марнославства", збільшуючи лише кількість адміралів (навіть з сухопутних артилеристів i тиловиків) на тлі кількості різних спільних навчань з кораблями НАТО (за участю в основному, U130 "Гетьман Сагайдачний", якому в 2018 р. виповнилося 25 років) і прийому різних делегацій.
Все це - на тлі міркування політиків про морських амбіції держави і доповідей військових про боєготовність флоту (чого тільки варта епопея з акумуляторами для пл "Запоріжжя" або шторм в Севастополі 11 листопада 2007 року). На флоті піарилися і всі міністри оборони України, але через відсутність повноцінного фінансування (воно щорічно становило в середньому 10 - 12%, а іноді - до 32%). І найголовніше, бажання реально займатися флотом, реалізовувався принцип: "Ми не морська держава, ми просто держава біля моря". І це не дивлячись на загальну протяжність чорноморської кордону України в 1057 км, азовської в 250 км, з них з Росією: по акваторії Азовського і Чорного морів - 320 км. А в цей же час, напіврозвалені раритети (які не беруть участі в парадних і святкових заходах) іржавіли біля причалів, різалися або продавалися за гроші, а особовий склад демонстрував міць ВМС ЗС України піснями і танцями на різних святах в севастопольських бухтах, і навіть разом з майбутніми агресорами.
Загалом, ВМС ЗС України стали для України чимось на зразок легко отриманого, але "дорогого призу", і вона змушена була якось утримувати цей "приз", який дістався їй після розподілу ЧФ СРСР, хоча, слід зауважити, що довгі спроби розділу в 1992-97 р.р. вже тоді запустили процес деградації ВМС ЗС України (так само і ЧФ РФ). У 2005-2010 р.р. при "антиросійському" президентстві Ющенка, який заявив про готовність дотримуватися положень угод про флот лише до 2017 року, Росія була змушена почати підготовку для перебазування флоту до Новоросійська. І хоча на той час командуванням ЧФ РФ без правових підстав використовувалося: 121 земельна ділянка (загальною площею 37 га з більш ніж 160 об'єктами нерухомості), що не були передані в оренду ЧФ), 10 причалів і 42 берегоукріплювальні споруди, в 2006 році міністр оборони України Анатолій Гриценко заявив: "..... до 2017 р Україна повинна забезпечити абсолютно комфортне функціонування Чорноморського флоту на своїй території". Ні більше, ні менше .....
Замість придбання нового, сучасного О і ВТ для ВМС ЗС України, фінансування йшло, в основному на утримання флоту і різні безперспективні проекти (типу "корвет"). До 2009 року з 61 одиниці (суден і катерів) було виведено з бойового складу 6 судів і 1 катер, а з решти в строю - 90% вислужили терміни експлуатації, близько 40% були не готові до виконання завдань. В авіації флоту з 30 літальних апаратів - близько 80% були технічно зношені.
Потім гримнули Харківські угоди 2010 року. ЧФ РФ відчув себе господарем у Севастополі (напевно, згадавши про обіцяне "комфортне функціонування"), практично у відкриту почавши переоснащення та переозброєння корабельного складу. А зміст кораблів і авіації ВМС ЗС України так і залишивя "непосильною ношею" для України, але, залишався "золотою жилою" для певних кіл військового і політичного керівництва...
Найбільш інтенсивно флот знищувався в 2001 - 2003 р.р. при керівництві ВМС ЗС України Михайлом Єжелем. Тоді Україна втратила фрегати "Миколаїв", "Дніпропетровськ", корвети "Херсон", "Суми", ракетний катер "Цюрупинськ", малий десантний корабель "Краматорськ", переданий (подарований) ВМС Грузії ракетний катер "Конотоп". З 2003р., З бойового складу виведені корвет "Ізмаїл", малі десантні кораблі "Артемівськ", "Донецьк", проданий Греції МДК "Горлівка", ракетний катер "Умань". А в 2012-2013 р.р. напередодні анексії Криму в ВМС ЗС України було списано сім судів. Всього за час незалежності було списано та утилізовано 19 бойових кораблів і катерів, 45 суден забезпечення (у т. ч. унікальні малі десантні кораблі на повітряній подушці типу "Зубр").
Після "анексії" Криму в 2014 р, ВМС ЗС України практично перестали існувати. Курс на на відновлення флоту був узятий в 2015 році. У 2017 році командувач ВМС ЗС України Воронченко заявив про намір створити "москітний" флот (до 2020 року планується спустити на воду до 30 нових кораблів і катерів), основою якого повинні стати бойові катери (такі як, артилерійський катер пр. "Гюрза- М ", ракетний "Лань" і десантно-штурмовий "Кентавр"). "Бойове хрещення" цей флот прийняв 25 листопада 2018 р... У першій сутичці української "Гюрза" і російського "Мангуста" (катер пр.12150 берегової охорони прикордонної служби ФСБ РФ), за рахунок звичайного російського гібридного хамства і нахабства ФСБ, як і в 2014 р, поки "переміг" останній - "Росія змила ганьбу Цусіми" .... Нарешті, сталася "формалізація" російської агресії.
2 
8759
Коментарі