Монархія, президентська анархія чи правова легітимність Зеленського?

Це сталось: "Ноїв ковчег" влади таки спустили на бурхливі води гострого суспільного дискурсу про вибори президента України під час війни. Незважаючи на те, що цю тему намагались замовчати. Дається взнаки проблема зі стратегічною компетентністю та реформаційною пружиною української влади у воєнний час.

І наразі Ной, як водиться, присутній особисто й навіть іноді керує цим заплутаним процесом, зазначаючи, що розгойдування човна українського суспільства щодо його президентської легітимності-нелегітимності після 20 травня – справа рук Кремля. Так, ніхто й не сумнівається. Але в цьому питанні є приховані певні нюанси, про котрі поговоримо далі.

Отже 20 травня, згідно з Конституцією України, спливає законно визначений п'ятирічний термін з моменту інавгурації Володимира Зеленського як президента. І якби війни не було, то вибори мали б відбутися уже от-от – 31 березня.

Заради справедливості зазначимо, що й за мирного часу питання другого терміну президента та його команди стояло б досить гостро. Тоді у владної верхівки, підозрюємо, були б інші головні болі: або як все і всіх покласти на лопатки заради другого пришестя на Печерські пагорби, або, усвідомлюючи свою перспективу, - як швидко та не помітно для Феміди напакуватись під саму зав'язку і звалити?

Тож тепер, зважаючи на Конституцію України, що забороняє проводити вибори під час війни, постає питання – як президенту продовжити виконувати свої обов'язки й не викликати ні в суспільства, ні в закордонних партнерів сумнівів у його легітимності?

Одні політики та експерти говорять, що треба звернутися за роз'ясненнями до Конституційного суду України, інші бачать вихід із ситуації у створенні уряду національної єдності, треті – прямо закликають Володимира Зеленського скласти свої повноваження. Російська пропаганда також не стоїть осторонь і підливає олії у різні вогнища.

Правова "стінка на стінку"

Прихильники того, щоби повноваження Володимира Зеленського було продовжено без найменших докорів сумління опираються на Закон України "Правовий режим воєнного стану", що забороняє проведення будь-яких виборів.

Спікер парламенту і одночасно доктор права та академік Руслан Стефанчук в інтервʼю "Суспільному", посилаючись на статтю 8 Конституції, запевняє, що в Законі імперативно передбачено: президент України виконує обов'язки до моменту, поки не вступить в повноваження наступний президент. Мовляв, це принцип безперервності влади.

Звісно, хто ще, як не парламент покликаний тримати президента в правовому полі? Але об'єктивному, а не вигідному.

І не виникало б сумнівів, якби в статті 103 тієї ж Конституції не було прямо записано, що президент обирається строком на 5 років. А в останній частині цієї статті чітко вказано: "Безперервність влади забезпечується тільки через чергові вибори президента України, які проводяться в останню неділю березня пʼятого року повноважень президента України".

Це - головний принцип демократії та єдиний спосіб тієї ж безперервності існування державної влади, коли її основні органи, інститути, періодично, через чітко встановлений час переобираються.

Водночас, варто не забувати про принцип плюралізму, що виключає монополію з боку будь - якої однієї особи, партії тощо.

За логікою голови ВР, стаття 108 створює умови для певного типу монархії в Україні: коли вибори глави держави не проводяться, ховаючись за різними наративами, а він виконує свої повноваження, скільки захоче. Стефанчук говорить, що цю тему роздмухує ворог. Росія. І це тільки початок.

Голова Комітету виборців України Олексій Кошель також вважає, що після 20 травня президент залишається абсолютно легітимним.

"Конституція чітко передбачає неможливість проведення парламентських виборів під час воєнного стану. Ця логіка поширюється на інші статті, - каже Олексій Кошель. - Чому, власне, виникло питання легітимності президента? Влада сама спровокувала цю тему, коли намагалася у жовтні-листопаді минулого року організувати президентські або парламентські, чи то і президентські, і парламентські вибори. За останні півроку ніхто з представників влади не казав, що проведення виборів заборонено Конституцією. Всі посилалися на Закон про вибори, який, як ми розуміємо, можна швидко змінити, знайшовши у парламенті 226 голосів. Федір Веніславський був єдиним, хто чітко заявив, що Конституція забороняє проведення виборів. Не виключаю, що це коштувало йому посади представника президента у ВРУ".

До речі, одна із тез про демократію в Україні, що мусується на Заході, стосується саме виборів президента. Йдеться про те, що ми насправді мали б провести вибори, щоб підтвердити свою демократичність, адже мирна передача влади – одна із рис демократії.

Минулого року, на пропозицію декотрих політиків США провести попри війну вибори в Україні, Зеленський відповів, що для цього потрібно внести зміни до законодавства, виділити кошти, а також гарантувати безпеку виборців та безпечне голосування військових в умовах воєнних дій.

Пошуки юридичної сили

Не байдужі, компетентні колишні високопосадовці, куди входить, скажімо, Герой України, генерал-лейтенант Григорій Омельченко, пропонували Офісу президента юридичні інструменти, але зворотної реакції ініціатори наразі не отримали.

"Конституція встановила імперативну норму, що у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження автоматично продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного або надзвичайного стану (ст. 83 Конституції).

Для президента України такої можливості Конституція не передбачає. І це не правова прогалина в Основному законі. Це запобіжник від узурпації влади президентом. Конституція не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст.157). Що необхідно зробити для усунення протиріч між статтями 103 і 108 Конституції, щоб мати єдине тлумачення цих норм і зберегти легітимність української влади в особі президента України на міжнародній арені?

Відповідь проста і однозначна: президент Зеленський або не менше 45-ти народних депутатів повинні звернутися до КС з поданням, щоб він дав офіційне тлумачення статей 103 і 108 Основного закону країни.

У разі, коли цих рішень не буде і Зеленський самовільно буде продовжувати виконувати повноваження президента України, його дії матимуть ознаки злочину, передбаченого ст.109 КК (захоплення державної влади), які караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна.

"Ніхто в Україні не може узурпувати державну владу" (ст. 5 Конституції)", - ідеться у тексті звернення до офісу президента.

Отже в численних дискусіях щодо проблеми легітимності президента Володимира Зеленського після 20 травня думки компетентних топових екс-посадовців зводяться до того, що в цій історії всі крапки міг би розставити Конституційний суд. І тоді не було б ні заяв про операцію "Майдан-3", ні російських інформаційних кампаній, ні інших спекуляцій.

Якщо Конституційний Суд, який, як ми бачимо, дещо усунувся від захисту конституційних основ української держави й фактично перестав виконувати свої функції, не зробить відповідний конституційний висновок та не підтвердить право Зеленського виконувати функції президента під час воєнного стану і до завершення війни з Росією, ця тема буде залишатися резонансною і спекулятивною.

Водночас, заперечувати легітимність президента Зеленського вкрай небезпечно. Якщо немає перспектив отримати роз'яснення Конституційного Суду, то, як варіант, можна організувати низку публічних заходів за участі провідних експертів з конституційного права і колишніх суддів Конституційного Суду, які нададуть фахові пояснення, щоби у суспільстві зникли питання щодо легітимності президента. Крім того, було б не зайвим, щоби влада і опозиція уклали пакт або підписали документ з узгодженою позицією з цього питання.

В Україні й без того непроста внутрішньо-політична ситуація. Кабмін де-факто припинив існувати як самостійний суб'єкт. Парламент відхиляє 70% урядових законопроєктів, зокрема й тих, які стосуються військовослужбовців і функціонування армії. Якщо до чинних проблем додасться проблема легітимності президента, країна може опинитися за крок до катастрофічної політичної кризи.

Підводні течії легітимності

Президент Володимир Зеленський заявив, що за розмовами про його нелегітимність як гаранта Конституції, після 20 травня 2024 року, стоїть Кремль, який проплачує цю кампанію.

Український лідер зазначив, що президент Франції Емманюель Макрон першим із "Великої сімки" (G 7) відвідає Україну і, мовляв, тоді його можна буде запитати, що він думає про легітимність Володимира Зеленського після травня.

За словами президента України, дехто з лідерів G 7 навіть називав йому прізвища тих, хто всередині України піднімає цей наратив.

"Погана ідея. Я до цього ставлюся як до зрадницької позиції до України. Це конкретна програма – є документи, які це підтверджують: це програма Російської Федерації. Я знаю, що у деяких журналістів Сполучених Штатів також є ці документи. У ньому зазначені навіть суми, які передбачені тим чи іншим інституціям, щоб цю тему піднімати. Не скажу (хто). Бачив", - зізнався Володимир Зеленський.

До речі, чимало експертів заявляли, що навесні Росія буде розгойдувати тему нелегітимності президента Зеленського.

Водночас, зважаючи на чималий досвід московитів у плетінні мережі маніпуляцій світового рівня, привернення напускної уваги до суперечливих тем і вивчення суспільних настроїв щодо них, тут також може бути не все однозначно.

Гачок нелегітимності закидався б на будь-якого президента, незалежно від прізвища. Ймовірно Путіну важливо розуміти, хто від держави Україна підписуватиме певний документ про припинення війни. ФСБшна влада впевнена, що цей договір буде на їхніх умовах.

Тому їм важливо розуміти, як наразі українське суспільство ставиться до чинного президента. У Кремлі в постійному робочому режимі геополітичний калькулятор та тоталізатор.

Вітчизняні соціологи наприкінці минулого року вивчали думку українців з приводу того, чи вважають вони необхідними перевибори президента саме зараз, чи нехай Зеленський керує собі далі до кінця війни?

За результатами опитування, 70% респондентів відповіли, що зараз вибори не потрібні, а президент має тягнути цього воза до кінця дії воєнного стану.

Для Зеленського це хороший показник. Але оскільки довіра до президента останніми місяцями дещо знижується, є ризик, що і цей показник також буде знижуватися.

Однак навряд чи рівень падіння визнання легітимності президента буде критичним.

Також ці опитування вказують, що загалом українське суспільство має внутрішній детектор лайна, аби не вестись на будь-які провокації Кремля.

Висока брама влади

Отже, єдиною і неподоланою силою опору російській агресії є єдність, згуртованість і спільність дій всього українського народу.

А влада, як і раніше, залишається зверхньою, дистанційованою, відокремленою від свого народу, організацією.

Вона діє за внутрішніми, прийнятими виключно для себе принципами й правилами, мало звертаючи уваги на позицію суспільства. Справедливо розраховуючи, що воно змушене підтримувати будь-які кроки влади в умовах війни для недопущення розколів, які послаблять національний опір.

Визнаємо, Зеленський став близьким певній частині українців завдяки щоденним зверненням до них через екран. Вони мають до нього довіру і симпатію.

Але чи можна стверджувати, що його виборці знають про ті його основні наміри, які стосуються особисто їх долі? Ми не впевнені в цьому.

Свого часу Леонід Кравчук і Леонід Кучма не лише підписали згубний для України "Будапештський меморандум", ще й з різним змістом окремих положень англійською й українською мовами, але й передали Росії все стратегічне й тактичне ядерне, та навіть принципово важливе конвенційне озброєння. Разом з технічною документацією, що її повною мірою використовує Кремль у війні проти України.

Тож навіть крізь призму того часу сьогодні постає традиційне питання навіть не щодо щирості, чесності та відкритості української влади, а проблеми мети українського народу в творенні й розвитку власної держави. І жоден український лідер ніколи не сказав, що єдина національна ідея - державність українців, яку вони шукали та за яку проливали кров століттями.

У нас немає жодних причин сумніватися у лінії президента. Він чітко артикулює звільнення України в межах кордонів 1991 року, як умову миру з Москвою разом із репараціями. Але сучасники Будапештського меморандуму і Мінських угод у більшості своїй вірили в розум і далекоглядність президентів та їх помічників.

Зараз, як ніколи, це важливо. Бо крім воєнних кризових тріщин вони можуть виникнути безпосередньо у фундаменті й стінах української держави.

Тому в цій ситуації президенту найкраще діяти максимально відкрито, залишаючись надійним центром оборони та визволення України.

Водночас, президент Зеленський успадкував владу старого і кризового типу з олігархічним консенсусом в управлінні країною; з тотальною корупцією, без реальної ринкової економіки, розлогою агентурою Кремля на всіх рівнях, відсутністю справедливого суду і продажністю правоохоронних органів. І це лише частина проблем.

Команда президента швидко пристосувалася до системи управління країною і поволі відновила новий тип консенсусу: олігархів та іншої частини бізнесу із провладними чиновниками й політиками, які екстремально швидко збагатіли.

Тож, враховуючи всі гострі кути сьогодення, вкрай необхідно випрацювати єдину юридичну формулу легітимності глави держави після завершення конституційного терміну виконання ним своїх повноважень.

×