Віце-президент Асоціації іміджмейкерів України Віктор Рибаченко вважає, що політична реклама кандидатів у президенти мало впливає на їхній рейтинг, бо виборці керуються сталими стереотипами.
Про це він заявив у інтерв'ю для Gazeta.ua
–Кожен кандидат у президенти має можливість іти до виборця двома шляхами – через розлогу розмову і короткі меседжі, – зазначає експерт. –Розлогі тексти до громадян доходять погано. Стислі слогани – це своєрідні постріли по свідомості виборця. У залежності від того, яке основне гасло обирає кандидат і який імідж будує на основі цього, це може гарантувати успіх або невдачу.
Лідер президентської гонки Петро Порошенко обрав головним меседжем гасло "Жити по-новому". Чи не перегукується воно зі слоганом Віктора Януковича "Покращення життя вже сьогодні"?
–Ні, воно швидше перегукується з лозунгами "Фронту змін" Арсенія Яценюка, який проголошував курс на модернізацію і розвиток. У меседжі "Жити по-новому" експлуатується бажання людей щось змінити. Кожен із нас колись у житті ставив собі таке завдання: жити по-новому з понеділка, початку місяця чи з Нового року. Це закладено в людській психології. Тому цей рекламний слоган доволі влучний. Недолік цього гасла в тому, що не вказано, як жити по-новому.
Порошенко, розшифровуючи цей меседж, каже, що це означає жити чесно, безбідно, бути вільним у безпечній державі. Але люди розуміють, що жити чесно не вдасться, бо країна пронизана з ніг до голови корупцією. Безбідно – теж, адже державу розікрали, а економіка в глухому куті. Безпеки в країні так само нема. Вільним бути не можна, бо куди не сунься, скрізь треба давати хабара. Тобто реалії українського життя протилежні усім меседжам кандидата. Його передвиборчі завдання нереальні.
У Юлії Тимошенко вони реальніші?
–Її основний посил – створення руху опору, аби захистити країну. Але ж її соратники – Турчинов і Аваков – керують Збройними силами та МВС. Якщо вони завалили реальний рух опору сепаратистам за допомогою військових підрозділів, то хіба для того, щоб Юлія Володимирівна набирала добровольців? Країну треба захищати насамперед силами Міністерства оборони й міліції, а не батальйонами народного ополчення. Отже, меседж Тимошенко – це її звичний прийом роботи на контрасті. Хтось робить темно, щоб вона запалила свічку.
Сергій Тігіпко та Михайло Добкін топчуться на одному електоральному полі. Хто має більші шанси переманити виборців політичною рекламою?
–Добкін говорить про економічне процвітання в єдиній країні. Позитив у тому, що він, як екс-губернатор напівсепаратистського Харкова, підтверджує, що виступає за єдність України. Але меседж про економічне процвітання – це обман. Треба стабілізувати хоча б те, що є, не дати економіці впасти ще нижче. Кандидат закликає до політики відкритих дверей, тобто залучення іноземних інвестицій. Але хто піде у країну, яка практично знаходиться в стані війни? Це якесь марсіанське гасло. Єдиної країни у нас нема – Крим відірваний, а Донецьк і Луганськ ведуть війну за себе.
Тігіпко обіцяє гідне життя кожному українцеві. Але починає свою рекламу з негативу: країна розділена, ми не чуємо один одного. Як же Сергій Леонідович хоче поновити порядок, коли за період президентської кампанії він не зробив жодного кроку до замирення на Південному Сході? Він не проявив себе як миротворець ні в Одесі, де його дружина проводила кінофестиваль, ні на Донбасі, де живе його основний виборець. Тому не зрозуміло, на кого він розраховує. Отже в обох кандидатів реклама відірвана від їх реальних дій.
Олег Ляшко неодноразово "світився" на Донбасі, але високого рейтингу не має.
–Основний плюс Ляшка – гострий язик і радикальна манера спілкування. Його меседжі грубуваті: "Не віддам країну, влада гнила, позажиралися, шахраї, хай би їх вдавило, усіх на вила" тощо. Він хоче повторити електоральний успіх Путіна, який колись закликав "мочити терористів у сортирах". Це підкреслено хуліганський стиль в політиці, розрахований на дешевий успіх. Бо в країні багато незадоволених і владою і опозицією. Але Ляшко - це не конструктивна "третя сила", а суспільний подразник.
Чим цікава реклама інших кандидатів?
–Основні посили Гриценка схожі з меседжами Тимошенко: у нашій країні діють іноземні диверсанти, верховний головнокомандувач не справляється, треба навести порядок тощо. Кандидат пропонує жорсткий стиль політики. Але такий стиль не має відгуку. Бо українське суспільство – миролюбне. Тому Порошенко як компромісна людина, яка вибудовує комунікацію з усіма і навіть пропонує відновлювати відносини з Росією, більш імпонує виборцям.
Ольга Богомолець, навпаки, пропонує м'який стиль. Каже: країна хвора, потрібна реанімація, а я лікар, знаю, як це робити. Наголошує на тому, що вона нова людина і не хотіла йти в президенти, але майданівці наполягли, бо нема за кого голосувати. Вона апелює до тих виборців, що хочуть бачити на чолі країни жінку, але розчарувалися у Тимошенко. Сподівається, що її підтримають миролюбно налаштовані українці.
Чому такі низькі рейтинги кандидатів від націоналістичних сил?
–Олег Тягнибок піднімає старе гасло "Свободи": "Плекаймо українську силу". Воно нині дуже локальне. Адже події на Сході показали, що велика частина країни проти того, щоб "українська сила" була домінуючою. Тому люди тягнуться до того ж Порошенка, бо відчувають, що він представник ліберально-демократичної сили. Його шаблон набагато ширший, ніж у тих кандидатів, які ще живуть цінностями Майдану. У нинішніх реаліях українська сила перемогти не може. Це – завдання на далеку перспективу.
Дмитро Ярош веде свою кампанію надто жорстко, під гаслом: ні – пацифізму. Хоча й демонструє свою гнучкість, у деяких випадках говорить російською. Але йому це не допоможе. Бо він настільки затвердів як медійний образ "страшилки", що навіть якщо почепить георгіївську стрічку, то до нього по-іншому ставитися не будуть.
Майдан розкрив ящик Пандори, з якого повискакували багато проблем. І ними вміло користується Росія.
Політична реклама суттєво впливає на виборців чи вони керуються сталими уявленнями і стереотипами?
–З кожним циклом виборів громадяни стають політично грамотнішими. Крім того, у масовій свідомості закріплюються сталі образи політиків. Особливістю нинішньої передвиборчої кампанії є те, що практично без всякої реклами Петро Порошенко стартував з великим рівнем довіри. Він не був дуже активним на Майдані, принаймні не входив до трійки лідерів опозиційних партій. І раптом випірнув з високим рейтингом. Мабуть, революційні події привели до того, що виборці переосмислили роль лідерів опозиції. Згадаймо, під час Майдану найбільший рейтинг мав Віталій Кличко. А потім настільки втратив популярність, що був змушений об'єднуватися з Порошенком.
Тобто, коли люди пережили потрясіння від війни в центрі Києва, побачили палаючі вулиці і барикади, вони потягнулися до компромісного і миролюбного типу політика. Про Порошенка на Майдані можна згадати хіба що те, як він перед Адміністрацією президента закликав людей не штурмувати будівлю, не розхитувати ситуацію, не проливати кров. І після цього почався його підйом. У нього нема радикальних заяв. До того ж Кличко і Луценко кажуть, що він – єдиний демократичний кандидат. Хоча його опоненти це піддають сумніву, згадують, що він олігарх, спекулюють на його походженні тощо. Але для виборців це другорядні питання. Вони потягнулися до нього, бо бачать його спокійне миролюбне обличчя, чують його упевнений голос. І це для них визначальне, бо більшість українців втомилися від безладу країні і хочуть насамперед миру та стабільності.
1 
8759
Коментарі
2