Відстежуючи сюжетну лінію нинішньої політичної кризи, аналітики сходяться на думці, що він приведе до масштабного переформатування практично всіх політичних сил. Очевидно, що деякі партії і поки що непорушні партійні вожді в результаті всіх пертурбацій можуть і зовсім канути в Лєту. За всією цією чехардою, мало хто замислюється над тим, а хто ж (безпосередньо, або опосередковано) насправді "рухає" фігури на політичній шахівниці? Журналісти "Багнета" вирішили дослідити це питання і назвати поіменно деяких публічних гравців і їх радників, що до певного часу перебувають у тіні. Перш за все, нас зацікавили "рокіровки" та "гамбіти" в партії регіонів - адже ця найбільш численна політична сила опинилася в центрі всіх комбінацій.
У бомондних навколополітичних "тусовках" про Льовочкіна, частенько, вже говорят, як про дуже впливову молоду людину, що "схопила Бога за бороду". Одне українське видання навіть включило його під N8 у рейтинг найперспективніших молодих українських політиків. Мало хто знає, що насправді, молодий політичний інтригант так "закрутив" сюжет, що втратив грань и сам не може спрогнозувати розв"язку. А ось про те, звідки взявся цей "решала", багато хто і зовсім забув або не хочуть згадувати. Заповнимо цей пробіл.
Отже, Сергій Льовочкін народився в сім"ї генерала міліції, який практично все життя прослужив у системі виконання покарань, - тобто, завідував в"язницями. Кажуть, що вдома, у Льовочкіних не дуже-то говорили про Пушкіна, Лермонтова, Реріха, Шевченка, або Франка - словом, про долі слов"янської інтелігенції. Нібито, через професію батька, все частіше говорили про буденні й абсолютно природні (для середовища, в якому працював батько) речі - про людський страх, пороки, слабкості - про все те, з чого, в принципі, можна збудувати достатньо ефективну систему управління підневільними людьми. Напевно, Сергій Льовочкін ввібрав ці принципи, як то кажуть, із молоком матери.
1993-го Левочкін-молодший закінчив Київський національний економічний університет за фахом "бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності". У пана Льовочкіна є й друга вища освіта і навіть учений ступінь доктора економічних наук, яку він отримав працюючи у владних структурах. Питання в тому, як Льовочкін потрапив у владні структури?
Свій шлях на український політичний Олімп Сергій Льовочкін розпочинав у 1990-х, з підвала на столичній вулиці Велика Житомирська. Саме в одному з підвалів був розміщений офіс АКБ "Банкирский дом", в якому Сергій Льовочкін був заступником голови правління. Про свій бізнес-шлях, до речі, Льовочкін не любить говорити, і, як правило, максимально "обходить" цю тему в автобіографіях. Тим не менш, достеменно відомо, що Банкирский дом" Сергій Льовочкін створив разом зі своїми інститутськими друзями - Ростиславом Шиллером, Іваном Фурсіним, Артемом Єршовим...
Сенс роботи "Банкірського будинку" полягав у тривіальних операціях конвертацій, - дружна команда Льовочкіна працювала, як тоді говорили "міняйлами". А ще, за твердженням очевидців і учасників тих далеких подій, Льовочкін і його друзі, як тоді було прийнято говорити "працювали від Авдишева". Люди молодші, вже просто не знають про ту "зорю капіталізму", із присмаком блатної бандитської "романтики", коли мало не кожна фірма була вотчиною певного злочинного угрупування. Авдишев на той час був авторитетним бандитом національного масштабу - його "братки" обкладали даниною базари та магазини, банки й адвокатські контори, а наявні "податі" в купоно-карбованцях, а потім уже й у гривнях стікалися в "Банкірський будинок", де "оберталися" в тверді долари.
"Вічний помічник" Льовочкін
Ішов час. Реальна влада в країні, що крокує крізь терни "дикого капіталізму", планомірно переходила від "братків" до держави. Незгодних "героїв перебудови", або ховали зі всіма почестями, або "висаджували в біга". Не минула долю ця й колись всесильного Авдишева - людина, що ходила по київських ресторанах із шаблею наголо, - вимушена була ретируватися із країни, і зникнути в далекому закордоні. Льовочкін, розумів, що прийшов час "прибиватися" до якоїсь серйозної легальної справи - чи то бізнес, чи то державна служба - зробив свій вибір на користь чиновницької кар"єри. У цій іпостасі йому чимало допоміг батько. Льовочкін-старший мав дуже різноманітні зв"язки і, начебто, був дружний із Леонідом Кучмою, Віктором Януковичем, рядом інших людей, яких уся країна пізнавала в обличчя.
І ось уже Сергій Льовочкін, за чиєю спиною щоразу виднілася фігура батька, став вхожим у найвищі кабінети. Він зблизився із Володимиром Литвиним, за допомогою якого на межі століть, у кінці 1990-х - на початку 2000-х, ступив за поріг першого кабінету країни в президентській резиденції. Ось, як писала про Льовочкіна у той час газета "Дзеркало тижня": "Его хорошо знают все, кто хоть один раз переступал порог первой приемной. Этот весьма предприимчивый молодой человек каждый день занимается планированием президентского дня. Зачастую от него зависит, кто попадет к главе государства, и какие характеристики будут сопровождать появление того или иного лица в президентском кабинете".
Перед помаранчевою революцією Льовочкін за свідченнями ряду політиків і людей, що близько знали його, користувався часто необмеженою довірою Леоніди Кучми. При цьому, молодий "дико зростаючий" Льовочкін був у прекрасних відносинах із рядом помаранчевих лідерів: з Олександром Третьяковим, Миколою Мартиненко, Віктором Ющенком та іншими. Ходять чутки, що Льовочкін, як моторний підмайстер політичних пасьянсів, уміло користувався своїми двоякими "знайомствами". Він був у курсі всіх справ президента та його оточення, про що детально інформував помаранчевих опонентів. Позиція, треба сказати, "беспробійна". Для Леоніди Кучми завжди можна сказати: "Батько рідний, ради тебе стараюся, адже ворогів, як то кажуть, треба знати в обличчя". А для своїх помаранчевих друзів, якщо раптом почнуть зазивати до остаточного і безповоротного переходу в їх табір теж є правдоподібна легенда: "Хлоп"ята, та я більше користі принесу в "лігві звіра", в якості, так би мовити, агента впливу.".
Дехто із людей, що прийшли в політику із силових (дуже інформованих відомств) стверджує, що поведінка Льовочкіна в "годину революційних випробувань" доволі точно відображає цитата, що, можливо, звучала в той період із його вуст: "Данілич, серед учасників революції є багато наших друзів. Ми вас образити не дамо. І Януковича особливо підтримувати не треба. Незрозуміло, як він поводитиметься потім.".
Ну, чому, скажіть, Леоніду Кучмі не вірити Льовочкіну? ЗМІ в той час, із чиєїсь завуальованої подачі раз у раз тиражували думку: "Льовочкін геть позбавлений особистих політичних амбіцій, він звик задовольнятися статусом незамінного радника". І Льовочкіну вірили! Не тільки Кучма, але, свого часу, і Литвин, а потім - і Янукович, Бойко, ряд інших помітних персон. А самому Льовочкіну із цієї позиції, просто було зручніше й легше перестрибувати з одних саней в інші. Це ж друге питання - куди викотяться без кучера покинуті ним сани, про це хай уже їх господар печеться, який до цього вказував дорогу окриками, або добрим словом.
Із "вічного радника" в кардинали?
Так і повелося, - спритного Льовочкіна, нібито й докорити особливо нічим - він і від Кучми пішов "красиво". Коли після помаранчевої революції на думку, що існувала в країні, залишатися в команді Кучми стало просто непристойним, Льовочкін зіскочив у сани до Литвина. Відмітьте, який шибеник! Не "ломанувся" до "любих друзів", а тихенько став радником спікера Володимира Литвина. Воно надійніше - є час оглядітися, хто ж насправді "бере гору". 2006-го Льовочкін навіть на вибори пішов "по списках Литвина". Це тільки дилетанти кричали: "божевілля, Литвин не прохідній!". А ось політологи й інші обізнані люди твердили: "парламент 2006-го - свого роду "технічний", довго не протягне, будуть перевибори!". При такому розкладі, яка, скажіть різниця, за яким списком бути розпущеним? У стані непрохідних, у разі розпуску, навіть комфортніше - потім можна улюлюкати: "а ми ж говорили, що все неправильно". І на перспективу, - зручніше. Будь Льовочкін у "прохідній" частині парламенту, дивись, із кимось разругався б, посварився. Заплямував би "мундир партійця" контактами із "небажаними особами". А із середини непрохідного списку, завжди бажаний гість у прохідних. Завжди готовий підставити плече колегам, що шукають заміну, для посилення.
Чи довго, чи коротко, але в тому ж 2006-му Льовочкін став керівником служби прем"єр-міністра Віктора Януковича. А менше, ніж через півроку після цього, Льовочкін увійшов до складу Політвиконкому Партії регіонів, що забезпечило йому, мало не автоматичне обрання до парламенту. І ось уже 2008-го, куди заслуженіші, ніж Льовочкін однопартійці говорили про нього: "у Партії регіонів почали з"являтися специфічні ноу-хау пана Льовочкіна, наприклад, рамка на вході в приймальню Віктора Федоровича, тобто доступ до лідера почав контролювати виключно Льовочкін. Наступний крок - об"ективки на ворогів у наших рядах і друзів в інших партіях. І в результаті - більше 80 із 186 народних депутатів у списку ПР не виявилося, зате сестра Льовочкіна і чимала група підтримки "прикрасили" новий склад парламенту.".
Хіба тільки Янукович став заручником довіри до Льовочкіна? Тими ж стежками, схоже, крокує Юрій Бойко. Навкого Льовочкіна вже "збираються в коло", скажімо прямо, недосвідчені партійці, які при всьому бажанні не можуть попвнити нестачу знань та вмінь власними амбіціями. У наявності прихованих ризиків користування порадами Льовочкіна, вже навіть встиг переконатися іще один український псевдоолігарх. "Багнет" уже написав, що Дмітрій Фірташ, наче б то загітований Льовочкіним, втягнувся у купівлю "Надра" - банка, що може обернутися йому банкротством. Наче б то Фірташ вніс передоплату за контрольний пакет акцій банку 50% (наче б то, ця сума складає $25 млн) і повинен був розрахуватися за іншу частину, та ось незадача - кажуть, не знайшов грошей. А продавці, ясне діло, тепер, як говорять чутки, не поспішають повертати Фірташу передоплату. Ні грошей, ні, банка і всі все завдяки Льовочкіну?!
Помилки "таємного радника" Льовочкіна
Як би там не було із Фірташем, Льовочкіну, поки що від можливих проблем навколо банку "Надра", що називається "ні холодно, ні жарко". Тим, очевидно, із його точки зору і хороший статус радника - із доброзичливця, як то кажуть, "хабарі гладкі". Не він же, насправді, ставив підпис під контрактом. Він, звичайно ж, хотів як краще. Але чи такий нешкідливий хлопець, цей "таємний радник" Льовочкін?! Сміємо припустити, що ні. І в цьому повною мірою переконалися деякі старі бизнес- партнери Льовочкіна. Кажуть, Льовочкін, далеко не завжди і далеко не для всіх "білий і пухнастий".
Є версія, що саме із подачі Льовочкіна у його старого друга і бизнес-партнера Ростислава Шиллера, почалися серйозні проблеми. Шиллер, нібито завдяки Льовочкіну, був знятий із реєстрації кандидата в народні депутати, а законністю його доходів серйозно зацікавилося ДПАУ. Говорять, що у свій час Шиллер навіть пустився в біга - так "дістали" його компетентні органи, що йдуть по сліду, немов по наведенню. У середовищі університетських товаришів Льовочкіна, що знали непогано і Шиллера, існує думка, що це саме Шиллер завжди був "мозковим центром" бизнес-схем Льовочкіна. Ось тому, нібито, Льовочкін просто гостро потребує того, щоб його товариш був у тіні і, бажано "на короткому повідці". А цього можна добитися створюючи другу проблеми, щоб потім допомагати їх вирішувати. Що й говорити, технологія універсальна. Нею частенько користуються як господарі положення, для утримання своїх вірних васалів, так і слуги, для затвердження власної "незамінності" в очах довірливих господарів. Для одних Льовочкін - господар, для інших - слуга. Тільки не подумайте чого поганого. Сергій Льовочкін, як народний депутат, безумовно, слуга народу!
Крутячись помічником-радником у сильних світу, Льовочкін, безумовно, де в чому набрався їх звичок. Передовсім, як людина із близького кола, Льовочкін раз у раз потрапляв у різного роду "темні місця" - наглядові ради, наприклад, багатьох потужних загальнонаціональних структур. Сміємо припустити, що трудився там Сергій Льовочкін ні в якому разі не безкоштовно. Ще б пак! Перебуваючи помічником, з так званих делікатних питань, міг же ж він розраховувати на гарну винагороду! А рахувати Льовочкін, уміє! Адже він доктор економічних наук.
Усе б добре, але невдача - роблячи послугу могутнім стовпам суспільства, Льовочкін і сам не помітив, як став багатою людиною. Це сталося настільки непомітно, що Сергій Льовочкін раз у раз "забуває", як людина із десятирічним стажем держслужбовця, вказує свій реальний майновий статус у деклараціях про доходи. На невідповідність реального майнового статусу і декларованого іміджу "скромного держслужбовця", однією із перших відреагувала журналіст Юлія Мостова із "Дзеркала тижня". Вона ж, до речі, серед перших озвучила і бізнес-зв"язки Льовочкіна із Дмитром Фірташем.
В одній із публікацій Мостова відверто заявила, що Сергій Льовочкін (що працював на той час керівником служби премьер-міністра Віктора Януковича) безпосередньо причетний і до створення "РосУкрЕнерго" і до функціонування цієї посередницької структури. Льовочкін, звісно ж, "відхрестився" від усіх звинувачень, сказавши, що "не лобіював". І навіть публічно заявив, що судитиметься із Мостовою, і з газетою і вимагатиме компенсації морального збитку в 500 тис. грн, які має намір передати дитячій клініці "ОХМАТДИТ". І ось Льовочкін "нарвався". Мостова парирувала, сказавши, що із статками Льовочкіна не варто чекати на рішення суду - міг би і без цього допомогти лікарні.
Насправді, вже навіть однопартійці Льовочкіна обурено говорять, що він їздить з охороною на декількох броньованих "мерсах". Звідки, мовляв, гроші на таку численну приватну охорону, якщо "ти скромний держслужбовець" і все життя пропрацював якщо не помічником, так секретарем? У зв"язку з цим є ще одне, суто авторське спостереження. Редакції "Багнета" відомі, принаймні, четверо мультимільйонерів, які і в повсякденному житті, і на "парадних виходах", різного роду світських раутах обходяться взагалі без охоронців. А дехто - навіть без водіїв. До чого це спостереження? Один із таких аскетів, коментуючи наполегливе небажання ходити всюди з охороною і різного роду "чохольчиками" сказав: "Розумієш, свою кулю треба ще вміти заслужити. А якщо вже заслужиш, то не вдасться сховатися за спиною охоронця. Що, американці не вміють захищати своїх президентів? Уміють. Але ж і Кенеді підстрілили, і Рейгана". Перефразовуючи ці слова, виникає запитання: "Отже, Льовочкіну вже є, від кого себе "охороняти", якщо він тягає за собою декількох охоронців?"
Питання, звичайно, риторичне. Але свого часу Льовочкіну вже доводилося виправдовуватися у ЗМІ за свою нібито дружбу з покійним Курочкіним, та за можливий звязок із "транзитним" сервером і фальсифікацією виборів, і за сумнівні оборудки " РосУкрЕнерго". Чи навчили ці скандали чомусь Льовочкіна? Мабуть не дуже.
Партійне "будівництво" Льовочкіна, або "підкоп" під Януковича?
Він продовжує грати в інтриги. Наприклад, подейкують, що Льовочкін, у вузьких колах висловлює думку, що :"…Янукович не тот лидер, который может привести партию к успешной, а главное - эффективной власти". Мовляв, Янукович уже тричі був біля керма і тричі фактично здавав позиції. Начебто, такі ідеї Льовочкіна мають відгук серед соратників Ріната Ахметова, Бориса Колеснікова та інших "регіоналів".
У парламенті щоразу говорять, що саме Льовочкін придумав нищенаведений розклад. Оскільки Ахметов, що нібито "похитнувся" вбік Ющенка та "просунув" у крісло секретаря РНБО Раїсу Богатирьову, готовий до кардинального переформатування партії, можна залучити в ряди "регіоналів" Фірташа. Він, начебто, поповнивши лави партії, зможе стати фінансовим донором. А вже потім, коли Фірташ "увійде" до партійного кола, можна буде "розпиляти" партію на двоє: частина - Ахметову, а частина - Фірташу.
Далі за сценарієм, який приписують Льовочкіну, буде такий розподіл ролей. Юрій Бойко - премьер-міністр. Олена Лукаш - міністр юстиції. Лавринович - перший віце-прем"єр. А портфель міністра фінансів віддадуть якомусь бізнес-партнерові Льовочкіна. Наприклад, Артему Єршову. Льовочкін же, бачить себе, як завжди, "радником на відстані", спікером парламенту, наприклад, або нардепом - керівником парламентського комітету, якщо не фракції. І це не такий уже неймовірний пасьянс, адже Льовочкін, нібито стверджує: якщо для реалізації такого плану, не вистачить "регіональних" голосів, то він домовиться із "любими друзями", з якими зберіг чудові стосунки. Та й Богатирьова прихильна до молодого "партократа", а її заступники - Соболєв і Гавриш, кажуть, на побігеньках у Льовочкіна.
А може, на "кішечках" краще тренуватися?
У світлі невдалої покупки Фірташем банку "Надра"такий сценарій може виявитися фантазією - на нього просто грошей не вистачить. Та й, продовжуючи тему "царських звичок" Льовочкіна, слід зазначити, що в нього не все так безхмарно. Ось питається, навіщо Льовочкін пішов у бік чужого бізнесу? Його називають одним зі співавторів відвертої рейдерской атаки на Консорціум "ЄДАПС". Із цією структурою пов"язують, переважно двоє імен: нардепа-"регіонала" Василя Грицака і, як жартують у журналістських колах "заокеанського гостя", або "олігарха, що побажав залишитися неназваним в Україні" Юрія Сидоренка. Документальних свідоцтв про пряму участь цих двох товаришів у бізнесі "ЄДАПС" немає ні в кого. Але чи означає це, що бойовий міліційний генерал і підприємець, що пройшов крізь суворі життєві випробування і залишився "на коні" і "при своїх", так просто відступляться від "ЄДАПС", який вважають рідним, зрозумілим і близьким - практично своїм?
Є ще одна обставина, що говорить на користь нездійсненності фантазій на тему Льовочкіна - надійного партнера або кардинала - як кому подобається. І Льовочкін, і Фірташ, і Бойко, як не крути, але в громадській свідомості пов"язані з "РосУкрЕнерго". А якщо копнути глибше цю фірмочку - зрине ім"я Сєви Могилевича, який нині в російській в"язниці. Як не підходь до цього питання - звідусіль проблема.
Якщо Фірташ, скажімо, не надто вдало розпорядився грошима Могилевича, то із погляду останнього це величезна проблема. Якщо ж Фірташ вдало розпорядився грошима Могилевича, або, припустимо "нічого про це не знає", "не має до цього відношення", то це вже велика проблема із погляду російських товаришів, Могилевича, що відправили його у в"язницю. Рука Кремля - смішна "страшилка", якщо оцінювати перспективу, чи стиснеться вона на шиї України. Але якщо спуститися із загальнодержавного рівня на особистісний, та ще й узяти трохи нижче пояса, то в кулаці Руки Кремля можуть опинитися, пробачите, чиїсь яйця. А воно нам треба - мати українських політиків, яких міцно тримають у Кремлі?
Нарешті, останнє. Може опинитися, що в трійці "Льовочкін - Фірташ - Бойко", якщо така дійсно є, теж немає згоди. Адже добра казка про депутатство Фірташа закінчиться, як тільки справа дійде до мандатної комісії ЦВК. З простої причини. Якщо Фірташ мільярдер, і п"ять років жив на території України, то тільки з одного свого мільярда він повинен був заплатити 350 млн податків. Але хто чув про такого великого платника податків на прізвище Фірташ? Може, він платив податки як резидент Німеччини? Пишуть же, що він віллу купив у Сен-Тропе за 30 млн, як резидент Євросоюзу. Якщо це правда, то до чого тоді розмови про його депутатство? Він у такому разі, не жив п"ять років на території України. На цю "дрібницю" зверне увагу добра сотня не останніх співвітчизників, яким Фірташ, так або інакше, "переходив дорогу". І доведеться весь пасьянс розкладати заново.
3 
8759
Коментарі
1