четвер, 16 березня 2017 15:38

"Хлопці ще не встигли встати, а вже кажуть: "Я маю повернутися на фронт" - Сергій Риженко
5

До лінії фронту від міста Дніпро майже 200 км. Три роки війни саме сюди, в Дніпропетровську обласну клінічну лікарню ім. Іллі Мечникова, везуть тяжко поранених воїнів. Медики рятують їх не лише в лікарні, а й їздять на лінію зіткнення. Про роботу закладу в умовах війни в інтерв'ю Gazeta.ua розповідає головний лікар Сергій Риженко.

Автор: Ельдар САРАХМАН
  Сергій РИЖЕНКО: "Поранених намагаємося забезпечити повністю. Вони ж надходять, як маленькі діти, як новонароджені"
Сергій РИЖЕНКО: "Поранених намагаємося забезпечити повністю. Вони ж надходять, як маленькі діти, як новонароджені"

Сьогодні 99 відсотків бійців на першій лінії знають, що найкращу допомогу надають у нас. І, не дай Бог, якщо зачепило, вони кажуть одразу: "Везіть терміново до лікарні Мечникова", - розповідає 53-річний Сергій Риженко, головний лікар Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. Іллі Мечникова.

Зустрічаємося в прес-центрі лікарні у Дніпрі близько 09:00 10 березня.

Двоє хлопців перебувають між життям і смертю

Хто зараз із бійців у найважчому стані?

Є двоє хлопців, які, на жаль, перебувають між життям і смертю. У одного ампутували ноги набагато вище колін. Воєнні лікарі робили все можливе, щоб врятувати їх. І так вийшло, що нирки не витримали. Є ниркова недостатність. Ми використовуємо найсучасніші методи лікування, щоб врятувати хлопця. Спочатку думали, не проживе й доби. Але, дякувати Богу, вже тиждень є маленька позитивна динаміка. Щодня молимося, щоб вижив. Йому 19 років. Усе залежить від ліків, апаратів і професіоналізму лікарів.

А другий?

У нього тяжке мінно-вибухове поранення. Має пошкодження голови, попереку, розбиті судини ніг. Слава Богу, дихає самостійно - без апарату штучної вентиляції легень. Проте залишається вкрай тяжкий і перебуває у відділенні реанімації.

І він, і всі бійці - міцні духом. Не лише виживають, а потім ще не встигли встати, кажуть: "Я маю повернутися на фронт".

Автор: Ельдар САРАХМАН
  Сергій РИЖЕНКО: "Поїздки за кордон не завжди виправдовують себе. Базу потрібно будувати в Україні. При тому, що платформа є, фундамент готовий"
Сергій РИЖЕНКО: "Поїздки за кордон не завжди виправдовують себе. Базу потрібно будувати в Україні. При тому, що платформа є, фундамент готовий"

Бронежилет розлітається на шматки, як шкаралупа від горіха. Каска - так само

Як за три роки змінився характер поранень?

У нас переважають мінно-вибухові поранення. Як правило, бронежилет не витримує розриву снаряду. Розлітається на шматки, як шкаралупа від горіха. Каска - так само. Іноді дивуєшся, як за цього залишаються більш-менш живі тканини.

Це крупнокаліберні снаряди?

120-ті, 150-ті. Розлітається все кусками. Відлітає в ноги, руки. 80-ті більш щадні.

За час війни в лікарні Мечникова врятували понад 2200 тяжкопоранених бійців. Загалом 14 тисяч воїнів пройшли через лікарню. При цьому допомагаєте й цивільним. Чи доводиться комусь відмовляти?

Сучасна лікарня має приймати і поранених, і хворих. Тоді в лікарів є досвід. Якщо госпіталь раніше не працював із пораненими, а лише із здоровими солдатами й офіцерами, то перейти на роботу в умовах війни складно. Але вони змогли.

В Ізраїлі та в деяких інших країнах робота у військово-цивільних госпіталях вибудувана так, щоб лікарі могли з перших моментів приймати найтяжчих хворих. Незалежно від того чи це краш-синдром, поранення, гіпертонічна хвороба чи інсульт. У нас такі хворі й поранені щодня. І лікарі їх піднімають.

До нас приїжджали спеціалісти з Ізраїля, Німеччини, Сполучених Штатів Америки. Вони допомагали в лікуванні поранених бійців. Наші медики так переймали досвід. Ці поїздки оплачували дніпровські бізнесмени.

Бюджет у лікарні достатній? На що не вистачає грошей?

Допомагають волонтери та місцева влада - депутати, мер, губернатор. На цивільних, на жаль, всього не вистачає. А поранених намагаємося забезпечити повністю. Вони ж надходять, як маленькі діти, як новонароджені. Як правило, в госпіталі одяг із воїнів зрізають. У кращому випадку залишається годинник на руці, і то не завжди. Людину обмотують у термостійку ковдру та відправляють до нас. Тут хлопцям треба все - від зубної щітки до одягу. Волонтери цілодобово чергують у нас. Влада забезпечує лабораторію та медикаменти. Ну й важлива професійність колективу.

З початком війни було багато оголошень про збір коштів для лікування бійців за кордоном. Рідні шукали величезні суми - на протезування й лікування. Зараз такі оголошення зустрічаються значно рідше.

Це не означає, що стало менше проблем. Просто дехто втратив надію, хтось звик. Кожного дня є поранені. Когось убивають, когось не довозять. Але суспільство звикає до цього.

Поїздки за кордон не завжди виправдовують себе. Базу потрібно будувати в Україні. При тому, що платформа є, фундамент готовий. Є база з реабілітації, протезування. Звісно, з урахуванням закордонного досвіду й технологій. Це - найкращий підхід. Якщо швидко зрозуміємо та реалізуємо це, то пораненим, які втратили кінцівки, жити стане значно легше. 90 відсотків тих, хто пройшли через лікарню Мечникова, як би ми не старалися, стали інвалідами. Не можна сказати, що без однієї легені, руки чи ноги, або з розбитим кишечником людина житиме й працюватиме так само, як і здорова. Це - неможливо.

Багато солдатів отримують і психологічні травми. Минулого року 63 воїни скоїли самогубство. Вам доводиться стикатися з таким?

Щодня. Вони приходять із пістолетами й ножами до нас. Сплять із ними під подушкою. Ми до такого звикли. До мене в кабінет, до Юрія Юрійовича (Юрій Скребець - заступник головного лікаря. - Gazeta.ua) групою заходили. Одні хочуть одужати якнайскоріше та повернутися на фронт. Другі просять більш комфортні умови. Треті хочуть за кордон. Це - результат психологічного зриву. Людина перестає адекватно оцінювати ситуацію, не бачить себе з боку.

22-річна дівчина потрапила під бомбардування. У неї нервовий зрив. Цей жах буде з нею до кінця життя

Після лікування бійці повертаються до нормального життя?

Людину з такою психологічною травмою неможливо вилікувати за один раз. Одужання приходить із налагодженою терапією. Вона може тривати кілька років, а то й усе життя. Нещодавно поступила 22-річна дівчина. Потрапила під бомбардування. У неї нервовий зрив. Цей жах буде з нею до кінця життя. Один боєць бачив, як у товариша відлетіли ноги. Від них залишилася частина черевиків і шнурки. Він теж не зможе забути про це.

У нас є реабілітаційні центри саме для таких людей?

Їх починають створювати. Тут, при госпіталі вже є. Але це - лише початок великої програми. Бо людям, які пройшли війну та пропустили її через себе, необхідна багаторічна, а то й пожиттєва допомога.

Такі центри мають бути по всій країні.

Важкопоранених бойовиків лікували так само, як і всіх. Єдине - вони були під конвоєм

Чи потрапляли до вас важкопоранені бойовики?

Так. Їх лікували так само, як і всіх. Єдине - вони були під конвоєм.

Автор: Ельдар САРАХМАН
  Сергій Риженко знайомить із колегами - Артемом Проваловим (на фото зліва) та Юрієм Скребцем. Вони їздять у зону бойових дій рятувати українських воїнів
Сергій Риженко знайомить із колегами - Артемом Проваловим (на фото зліва) та Юрієм Скребцем. Вони їздять у зону бойових дій рятувати українських воїнів

Працюємо без вихідних і свят. Відпустки чимало лікарів проводять на лінії фронту

Як ви й колектив лікарні змінилися за роки війни?

Себе оцінювати складно. Це краще видно з боку. А колектив став дружніший, відповідальніший. Працюємо без вихідних і свят. Відпустки чимало лікарів проводять на лінії фронту.

Українці в Канаді аплодували 20 хвилин. Було незручно за таку увагу

Як це сприймають рідні?

Якщо скажу добре, то вони, мабуть, образяться. Склалися обставини, що маємо працювати саме так. Мені вдалося на тиждень поїхати на конгрес у Канаду. Три роки запрошували, не міг відмовити. Тамтешні українці аплодували 20 хвилин. Було незручно за таку увагу.

У країні почали реформувати медицину. Що необхідно змінювати перш за все? Чого катастрофічно не вистачає?

Потрібна система, яка безкоштовно надаватиме допомогу українцям. Але складно прогнозувати, що буде. Якщо все відбуватиметься цивілізовано й реформа за собою потягне хороше фінансування - все має бути добре. Та може пройти і як ремонт у квартирі. Коли в одних вистачає грошей поламати, а в інших не хватає, щоб побудувати. Цього боюся найбільше.

Фактор війни потрібно враховувати?

Дуже треба. Особливо це важливо для нас, як для прикордонної зони. Ми спрацювали з такою кількістю тяжких і екстрених випадків, бо були підготовлені до такого. Не можна допустити, щоб під час реформи зруйнували такі центри, як наш.

Різні цифри називають - від 10 до 20 тисяч - медиків щороку виїжджають за кордон на роботу. Хтось із ваших поїхав?

На жаль, із наших - також. Потрібні дотації у вигляді заробітних плат, премій. Інакше люди залишатимуть лікарні - через матеріальні причини.

Низькі зарплати - це головний фактор?

Один із основних.

Скільки медики заробляють після переїзду в Європу?

Деякі наші лікарі влаштувалися в Чехії, Польщі. Заробляють від 1200 доларів.

Яка має бути зарплата в лікаря, щоб професію вважали престижною?

Найголовніше - щоб лікар у суспільстві мав великий попит. Він повинен заробляти не менш як висококласний спеціаліст IT-галузі чи менеджер на підприємстві. Тоді лікар поважатиме себе. І його поважатимуть.

Автор: Ельдар САРАХМАН
  Сергій РИЖЕНКО: "Потрібна система, яка безкоштовно надаватиме допомогу українцям. Але складно прогнозувати, що буде"
Сергій РИЖЕНКО: "Потрібна система, яка безкоштовно надаватиме допомогу українцям. Але складно прогнозувати, що буде"

Із початком війни ви почали вести сторінку у Facebook. Розповідаєте про поранених, про медиків. Яка реакція людей найбільше здивувала?

Багато хлопців, які до нас потрапляють, не мають близьких. До них ніхто не приїжджає. А люди читають пости і приходять. Інколи приїжджають громадські чи благодійні організації. Щось передають пораненим. Увага допомагає їм одужувати. Ви бачили фото, де хлопець із відірваною рукою та численними пораненнями усміхається? Бо до нього хтось прийшов провідати. Це допомагає психологічно.

Як змінилися українці за три роки війни?

Жителі Дніпра змінилися відчутно. Якби ще три роки тому сказали, що по кілька сотень людей приходитимуть здавати кров, я не повірив би. Вони хочуть щось дати для перемоги.

Є відчуття, що люди звикли до війни?

Звісно. Це - найжахливіше відчуття, яке є сьогодні. Коли до чогось звикаєш і думаєш, що так і має бути.

У чому це проявляється?

Наприклад, ніхто не реагує, коли їдуть "швидкі".

Як далі допомагати воїнам, які залишилися без рук, ніг, у яких немає родичів?

Є гарний приклад: Дім інвалідів у Парижі. Він розташований у центрі міста, біля Ейфелевої вежі на Марсовому полі. Кожна людина, яка захищає свою батьківщину, варта достойного майбутнього. Маємо створити умови, щоб усі колишні бійці почували себе частиною суспільства та жили гідно.

Що будете робити на другий день після перемоги?

Я про це не думав.

Зараз ви читаєте новину «"Хлопці ще не встигли встати, а вже кажуть: "Я маю повернутися на фронт" - Сергій Риженко». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 8759
Голосування "Розумна мілітаризація" від Міноборони
  • Держслужбовців потрібно брати на роботу лише після військової підготовки
  • Це має бути однією з вимог і для балотування в органи місцевого самоврядування, парламент та суди
  • Для держслужбовців військова підготовка не повинна бути обов'язковою
  • Мені байдуже
Переглянути