Два роки тому, 21 квітня 2019-го, Володимир Зеленський переміг у другому турі президентських виборів. Набрав 73,22% голосів виборців. За Петра Порошенка проголосували 24,45%.
За місяць Зеленський склав присягу президента. 20 травня 2019-го виголосив промову у Верховній Раді, де оголосив свої пріоритети на п'ять років. Закликав українців на планеті повернутися додому і "будувати нову, сильну та успішну Україну". Запевнив, що для миру "готовий втрачати свою популярність, свої рейтинги і ... посаду". Викликом назвав "повернення втрачених територій".
Серед бід українців тоді виокремив "шокуючі тарифи, принизливі зарплати і пенсії, болючі ціни, неіснуючі робочі місця", а також "міфічні українські дороги, які будуються та ремонтуються тільки у чиїсь бурхливій уяві". Розкритикував уряд тодішнього прем'єра Володимира Гройсмана: "І я не розумію наш уряд, який тільки розводить руками й каже: ми нічого не можемо зробити. Неправда. Можете". Пообіцяв збудувати країну інших можливостей, де "всі рівні перед законом, де є чесні та прозорі правила гри". Сказав, що робитиме все, щоб "українці більше не плакали".
Gazeta.ua запитала в експертів, як просуваються президентські ініціативи.
Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній міжнародного працевлаштування:
Можна вітати спроби президента Зеленського та українського уряду повернути наших трудових мігрантів додому. Але в теперішніх реаліях вирішити це завдання неможливо. На прикладі багатьох країн, для яких проблема трудової міграції зараз дуже актуальна, бачимо, що там розробляють багаторічні програми, застосовують стратегії на 10-15 років. У нас нічого такого немає, бо кожен новий уряд має своє бачення проблеми трудової міграції і не може за декілька років нічого зробити. Крім того, поки українська економіка не досягне рівня, наближеного до своїх сусідів по Євросоюзу, повернути людей буде дуже важко. Але це не означає, що не треба намагатися. Потрібно захищати українців за кордоном, заохочувати відкривати бізнеси в Україні.
Геннадій Друзенко, правник:
На жоден крок не наблизилися до повернення втрачених територій. Після нинішнього загострення очевидно, що питання зняте всерйоз і надовго. Дії президента та його команди непослідовні. Спочатку, як і обіцяв, Зеленський спробував подивитися Путіну в очі, зустрівся з ним. У Росії була чітко сформована позиція, на яких умовах вони готові повернути нам Донбас. Вона, на жаль, закріплена у Мінських угодах. А позиція Зеленського змінювалася і врешті прийшла до висновку, який був відомий ще на момент його інавгурації: втілення Мінських угод – вибори, а потім кордон – смерті подібне.
Президент проґавив два роки на активні реформи, зокрема в оборонному секторі. Останнє загострення показало - протиставити російській військовій машині нам нема чого. А наші партнери точно не воюватимуть за нас. Великим успіхом Зеленського буде, якщо Україна залишиться у нинішніх кордонах. Жодного реалістичного плану повернення бодай якогось клаптика нашої землі я не чув. Стан Збройних сил і спецслужб говорить, що ми не готові до таких завдань. А взяти на російських умовах – це вшити ракову пухлину назад у тіло. Тому варіантів не бачу.
Володимир Дубровський, економіст:
Зарплати і пенсії продовжували зростати. Тут не відбулося ні прориву, ні катастрофи. Зростання було пригальмоване через епідемію коронавірусу. Якщо зарплати і пенсії зростатимуть без росту продуктивності економіки, це призведе до кризи – економіка не зможе витримати такі виплати.
До зменшення чи росту тарифів Зеленський не мав стосунку. Ціни на світовому ринку спочатку впали, потім зросли. Відповідно рухалися ціни і на споживчому ринку. Коли впали, президент це приписав собі. Коли зросли - звинуватили його. Державні органи доклалися до того, що дозволили збільшити тариф на транспортування газу. Сподіваюся, у влади є інстинкт самозбереження і вона це вирішить.
Із дорогами є прогрес. Але зі своїми "але". Будівництво доріг у всьому світі вважається дуже корупційною галуззю. В Україні навіть більше, ніж у західних країнах. Можливо, краще, що дороги будують з корупцією, ніж їх не будували б взагалі. Але зайшли надто далеко, коли розподілили туди гроші з Covid-фонду.
Леонід Швець, політичний оглядач:
Звісно, ми б хотіли, щоб він усе сказане зробив і мав успіхи. Навіть якщо повірити, що він дійсно всього цього прагне, виникає питання, чи він спроможний це робити. Бо один у полі не воїн. Якоїсь команди, яка б йому допомагала і стояла на тих же принципах, змінювала якість політики, ми не бачимо. Очікуємо від нього того, що українці і політики не змогли зробити за чверть століття. Приходить людина з амплуа коміка, героя-коханця і має прибрати те все, що насрали за стільки років. Так не буває. Але оскільки він на себе узяв відповідальність за країну, то він повністю відповідальний за все, що у ній відбувається. У тому числі за те, що не зміг переламати. Те, як зараз вправляється, викликає повагу. Розуміючи, що це людина стороння. Наприклад, зараз кризова ситуація з Росією. Він у короткий термін зміг організувати зовнішню підтримку. Чи це його особиста заслуга, чи заслуга західних партнерів – це вже інша справа.
На цьому етапі Зеленського найбільшим стимулом і ініціатором руху у бік створення загальних правил гри є не президент, не "Слуга народу", не парламент, не експертні групи. Постійно діючим копняком є наші західні партнери.
Віктор Бобиренко, політолог:
Багато українців досі плачуть. У кого є почуття гумору, тому вдається посміхатись. Дуже дорого коштує Україні навчання Зеленського. За наступні три роки повинен зрозуміти, що з Росією можна говорити тільки з позиції сили, спираючись на свій народ. Має перестати дружити з олігархами. І не тільки з Коломойським, а й із Ахметовим і Пінчуком. Треба усунути їх від влади. Також реанімувати судову і правоохоронну систему. Давно пора відправити на пенсію міністра Авакова. Але поки що Зеленський спирається на олігархів, а не на громадянське суспільство.
2 
8759
Коментарі