"Дагестан може стати початком кінця режиму Путіна" – Михайло Басараб

На вулиці збираються вийти і кабардинці. Назріває протест у черкесів. Були непоодинокі сигнали з Чечні, що є системний масовий саботаж призову. Були випадки відмови йти на фронт серед кадировців. Все це супроводжувалося репресіями і насильством проти чеченців і їхніх родин. На Північному Кавказі неоднозначне ставлення до призову.

Протест виник не вчора. У Дагестані вже побачили масові акції спротиву. Вчора жінки розповідали російським силовикам, що Росія почала війну проти України, у якій представники північно-кавказьких народів не бачать сенсу.

Ми бачимо хай і не численні, але акції непокори в інших регіонах. Це все свідчить про те, що Путін не даремно боявся масової мобілізації. Він відтягував цей момент, поки міг. 260 тисяч чоловіків, які виїхали з Росії, це також свідчення неготовність брати реальну участь у війні. Багато хто з них міг із цікавістю спостерігати за так званою спецоперацією. Був не проти неї, але коли це почалося стосуватися безпосередньо кожного – це спричинило тотальний саботаж.

 

Північний Кавказ – це особлива історія. Тому, що захоплення цих земель, зокрема Чечні, тривало століттями. Російська імперія не так просто їх отримала. Це були завжди важкі стосунки. Але ми знаємо і новіші випадки – дві кривавих Чеченських війни. Чеченці втратили під час російсько-чеченських воєн у 1990-х 250 тисяч людей: убитих і закатованих. Трагедія прийшла в кожну сім'ю. Вони не пробачать цього. Час помсти наближається.

Активний спротив на Північному Кавказі є не випадковим. І це може мати для Росії далекосяжні негативні наслідки. Мобілізація може стати тригером для північно-кавказьких народів для збройного повстання та відновлення боротьби за незалежність.

Все, що погано для нашого ворога, добре для нас. Україна зацікавлена в тому, щоб усередині Росії відбувалися дестабілізаційні процеси. Це наш цілком виправданий інтерес в умовах війни. Тому маємо підтримувати будь-які наміри й готовність поневолених народів Росії відновити національно-визвольну боротьбу. Все, що відбувається зараз на Північному Кавказі, відповідає нашим інтересам. По-перше, це відтягує сили Москви. По-друге, створює передумови для тривалого внутрішнього протистояння. І це послаблює центр.

Якщо росіянам вдасться зараз погасити повстання на Північному Кавказі, все одно можемо мати символічний для нас результат боротьби. Подія вже відбулася. В цьому регіоні є потенціал для спротиву Москві. Це демонструє те, що Кремль не контролює ситуацією в Росії. Путін і його друзі не так тотально контролюють свою країну, як би хотіли демонструвати. Це показує, що Росія не є монолітною у боротьбі проти України. Це демонстрація іншим народам, які незадоволені Кремлем і чекають вдалої нагоди почати боротися проти метрополії.

Безумовно, так. Ми бачимо, що вже зараз Росія на межі своїх можливостей веде війну проти України. Мобілізація – це вимушений крок. Путін до останнього сподівався, що вистачить тих ресурсів, які залучив до того. Але його план провалився. І російський диктатор повинен йти на ризик. Тому що програш означатиме крах його режиму, а можливо, і початок розвалу Росії. Це крок відчаю. Рішення від безвиході. Путін розуміє, що потрапив у пастку, але в інший спосіб діяти не може. Бо ресурсів недостатньо. І проблеми системі. Навіть із забезпеченням. Ми бачимо, як одягнені російські військові і якою зброєю вони воюють.

Щойно почнеться збройне протистояння поневолених народів з Москвою, повноцінна національна визвольна боротьба хоча б народів Північного Кавказу, це означатиме другий фронт для Росії всередині неї самої. І є великі сумніви, що у Путіна є для цього багато ресурсів. Якщо почнеться збройний спротив у різних куточках Російської Федерації, то стоятиме питання не про перемогу над Україною, а про існування самої Росії. На порядок денний вийде припинення російсько-української війни. Бо коли Путіну доведеться вести повноцінну війну проти десятків народів, у нього не стоятиме "розв'язання українського питання". Доведеться думати, як утриматися при владі.

Втеча 260 тисяч росіян, щоб уникнути мобілізації, – це теж пасивна акція непокори. Як і черги на кордонах. Це ще десятки тисяч тих, хто хотів, але не встиг втекти від рішення Путіна. Це демотивована публіка, яка не має жодного бажання воювати. І воно в неї не з'явиться. Історія Першої світової повторюється, коли голодну і відсталу країну змусили воювати за ідеї царя. Згодом армія повстала проти царя і стала соціальною базою для революції. До замаху на воєнкома треба додати випадки підпалів воєнкоматів. Сюди додаємо протести у різних регіонах. Це означає, що російське суспільство не сприймає рішення Путіна. І це лише початок процесу.

Все розвивається за принципом ланцюгової реакції. Це все може зумовити сплячі процеси. Коли люди і певні середовища, які відчували невдоволення Москвою, але сприймали все тихо, зараз можуть активізуватися. Це і пригнічення корінних народів, і невдоволення високим рівнем ксенофобії, яка є супутнім процесом російського шовінізму. І тотальне безробіття, яке відчуває російська глибинка. Це і різні економічні моделі для центру та регіонів – коли Москва живе в розкоші, а глибинка деградує.

Це величезний букет внутрішніх російських проблем. Путін початком повномасштабної війни проти України, а тепер оголошенням мобілізації може розбудити їх.

Вони планували призвати більше. Але вже сьогодні бачимо, що план у 300 тисяч може виявитися проблемним. Тому, що є свідчення з регіонів, де призивали всіх підряд – навіть людей з інвалідністю. У Путіна є голод резерву, коли Росія не зможе мобілізувати навіть кілька сотень тисяч військових, яких самих по собі недостатньо для перемоги над Україною.

Те, що відбувається, схоже на бажання Путіна відтягти свій кінець. Він всередині себе, може, навіть розуміє, що війну вже програв. Його завдання – відтягти цей момент у надії, що можуть відбутися сприятливіші обставини, які можуть його врятувати. Можливо, віра, що у війну будуть втягнуті інші країни або наша війна актуалізує протистояння між США та Китаєм.

Безумовно. Всі мобілізовані нашвидкоруч люди повинні виконати роль "гарматного м'яса". Росії бракує ресурсів. Навіть найелементарнішого – шоломів. Їм дають модернізовані зразки Другої світової війни, які досі продовжують виготовляти в Росії. РФ, бажаючи продемонструвати кількість свого арсеналу, не надто печеться про якість. Вони не мають необхідного оснащення для мобілізованих військ.

Путіну потрібне військо вже. Це означає, що вони без підготовки, необхідного озброєння та амуніції потраплять на фронт. І цілком очевидно, що стануть "гарматним м'ясом". Ними просто закриватимуть дірки, які утворилися на лінії фронту. Це сучасна жуківщина. Коли щоб форсувати Дніпро, у пекло війни кидали непідготовлених людей. Так убили близько 600 тисяч для досягнення певних тактичних успіхів на фронті. Путін робить так само. Це одноразові солдати, яких кинуть без нічого не лінію фронту. У надії, що у нас не вистачить набоїв на всіх. Але ці сподівання марні. І тому ці люди приречені загинути.