"Чемодан – причал – Россия", або чи відновлять стосунки Москва і Дамаск "після Асада"?

Тимчасовий лідер Сирії Ахмед аль-Шараа є, схоже, тим міцним горішком, на якому Кремль ризикує зламати зуби. З одного боку – він каже, що Росія є важливою країною для Сирії і було б небажано, щоби вона скоротила свою присутність в Сирії до нуля. Але з іншого – цей самий нуль уже зараз маячить на обрії. Двом країнам, які були союзницями за Асада, нині непросто будувати стосунки. Передусім Москва і Дамаск так і не змогли досягти домовленості щодо долі російських військових баз.

 

А тому, як повідомляє CNN, 6 лютого російські транспорті судна із завантаженою на них військовою технікою взяли курс на Гібралтарську протоку, а далі – на Європу. Ймовірно, судна прямують до Калінінграду. Якщо це так, то російські кораблі послали за адресою "чемодан – причал – Россия", і саме цим маршрутом вони і рухаються. Але що це означає для сирійсько-російських стосунків в цілому? Про це Gazeta.ua розпвідає далі.

"Сторони домовилися домовлятися"

Наприкінці січня до Сирії прибула російська урядова делегація. До її складу входив заступник міністра закордонних справ Росії Михайло Богданов та уповноважений Путіна у справах Сирії Олександр Лаврентьєв. З ними прилетіли і представники Об'єднаної зернової компанії та компанії "СТГ Інжиніринг". Важливо, що це був перший візит росіян на такому рівні після повалення режиму Башира Асада.

Зустрічали гостей згадуваний вище Ахмед аль-Шараа, міністр закордонних справ Асаад аль-Шибані та міністр охорони здоров'я Махер аль-Шараа. Перемовини тривали три години, і хоча Богданов і зазначив, що "зустріч пройшла конструктивно", а "атмосфера була гарною", в перекладі з езопової мови на людську це означає, що ніхто ні до чого не домовився. Власне, сам Богданов визнав, що "ситуація складна".

А складна вона тому, що спроба всидіти на двох стільцях простою не буває. Росіяни прагнули зберегти за собою два великих військових об'єкти, розташовані у Сирії: військово-морський порт у Тартусі та авіабазу Хмеймім неподалік міста Латакія. А сирійці просили за це небагато – всього лише колишнього диктатора Асада, який знайшов притулок у Москві. Але обміну "баш на баш" не вийшло, і, як написало агентство Bloomberg, ситуація зайшла у глухий кут. Втім, справа, виявляється, не тільки в Асаді.

У гру вступає Євросоюз

Перед тим, як російським судам дозволили пришвартуватися в Тартусі та завантажити військове обладнання, їх примусили чекати декілька тижнів. Сирійці дали росіянам гучного ляпаса, але останні тільки втерлися та зробили вигляд, що все гаразд. "Бикувати" у звичному для себе стилі вони не можуть – не ті часи. Москва прагне зберегти бодай щось з ознак свого колишнього впливу у Сирії.

Зазначимо, що Тартус був для Росії тим єдиним перевалочним пунктом в Середземномор'ї, де можна було дозаправитися та відремонтувати судна під час операцій на Близькому Сході та в Африці. Хмеймім відігравав аналогічну роль, це була база забезпечення для діяльності Росії у названих регіонах.

Хоча чому, власне, була? База існує і по цей час, от тільки присутність там росіян наразі обмежена. І це при тому, що у 2017-му Росія та Сирія підписали угоду терміном на 49 років, протягом яких Дамаск дозволяв РФ використовувати Тартус та Хмеймім для власних потреб.

Хто ж міг знати, що режим Асада не протягне до 2066-го? Це, звісно, жарт, хоча, можливо, сам Башар збирався повторити досвід Джиммі Картера і дожити до ста років… В кожному разі, нова влада Сирії скасувала всі старі угоди. У той же час вона нібито була готова укласти інші, вже від свого імені, але…

Але у справу втрутився Євросоюз, який почав дружити з Сирією проти Москви. До Дамаску полетіли міністри закордонних справ Німеччини та Франції, а слідом за ними і президент Французької республіки Емманюель Макрон провів телефонну розмову з Ахмедом аль-Шараа. Макрон став першим європейським лідером, яким вийшов на контакт з главою тимчасової сирійської адміністрації.

На додачу на цього очільниця Євросоюзу із закордонних справ та безпекової політики Кая Каллас оголосила, що міністри закордонних справ ЄС погодили дорожню карту з ослаблення санкцій проти Сирії.

Тим часом росіяни розпочали евакуацію свого угрупування військ із сирійського порту Тартус.

Санкції проти зерна

Так, Євросоюз розуміється на тому, як розмовляти з колишніми диктатурами. Санкції й справді є больовою точкою сирійців. В обмін на їх скасування сирійців схиляють відмовитися від будь-яких нових угод з Росією. І військових в тому числі. Тож недарма переговори щодо подальшої долі баз у Тартусі та Хмеймімі, котрі активізувалися у середині грудня, застопорилися станом на кінець січня – початок лютого.

Що, власне, збирається запропонувати Росія Сирії? Газ і нафту? Після падіння Асада Сирія може стати транспортним коридором та постачати нафту і газ, приміром, з Саудівської Аравії та Катару до європейських країн. А це, в свою чергу, може вплинути на зниження вартості цих продуктів та підвищення їх доступності на ринку.

Не забуваймо і про те, що Туреччина просто мріє про магістральний газопровід та нафтопровід із Саудівської Аравії через Сирію, а також про створення великого турецького енергетичного хабу.

Недарма окрім Макрона, з Ахмедом аль-Шараа вже переговорив президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган.

 

І не просто переговорив, а запросив до себе в Анкару, куди тимчасовий лідер Сирії прибув зі своєю другою половинкою – Латіфою аль-Шараа, вперше продемонструвавши світу нову першу леді Сирії.

 

Але повернемося від прекрасних леді до впливових джентльменів. Отож, газ та нафта цікавлять Сирію, але трохи не так, як цього хотілося б Росії. Чим іще Москва може обдарувати Анкару? Зброєю? З російською зброєю у Сирії складаються вельми непрості стосунки. Адже саме російські літаки бомбардували опозиційні сили, коли ті боролися з режимом Асада. Можна, звісно, усе пробачити і забути, але навіщо? Тим паче, що проти збереження російських військових баз у Сирії активно виступає Туреччина, а з нею Ахмед аль-Шараа вже почав рух на зближення…

Залишається один чинник впливу на сирійців – зерно. Так, Росія є основним постачальником зерна по всьому світу, але й Україна не стоїть осторонь цієї ситуації. Ми вже поставили до Сирії 500 тонн пшениці, а далі "будуть нові постачання, а також поглиблення взаємовигідної співпраці в багатьох сферах", як сказав президент Зеленський.

Україна готується замінити Росію на ринку Сирії. Наші виробники зможуть постачати продовольство до цієї країни – принаймні, таку амбіцію має український уряд.

Пошуки вигоди

До слова, окрім пшениці, Україна надіслала у Дамаск і міністра закордонних справ України Андрія Сибігу. Він побував там іще 30 грудня, доповівши згодом, що "зустрівся з керівником сирійської адміністрації Ахмедом Аль-Шараа і передав послання сирійському народу: ми з вами і готові допомогти у відновленні нормального життя, стабільності та продовольчої безпеки".

Сибіга наголосив: офіційний Київ відносить нинішню Сирію до числа країн, які поважають суверенітет та територіальну цілісність України. А це вже прокладає шлях до відновлення дипломатичних стосунків між двома країнами.

Щоправда, аль-Шараа поки продовжує повторювати, що "Росія вважається другою за потужністю в світі", а тому на неї як мінімум варто зважати. Він обіцяє розпустити озброєне угрупування "Хаят Тахрір аш-Шам", яке, власне, й привело його до влади, посприявши падінню режиму Башара Асада.

"Хаят Тахрір аш-Шам" – організація, яка визнана терористичною, а відтак і забороненою у багатьох країнах, зокрема, й у США та Росії. Але на її розпуск тимчасовий лідер Сирії готовий піти не для того, щоб сподобатися Путіну – зрештою, Росія визнала своїм союзником "Талібан", то чому б і не "Хаят Тахрір аш-Шам"?..

Ахмед аль-Шараа буцімто цілком серйозно націлений на демократичний шлях розвитку – принаймні, так каже він сам. Щоправда, це дещо протирічить секуляризації освіти, котра розпочалася вже за нової влади. Нинішні урядовці міняють підручники та втокмачують школярам, що не теорією еволюції Дарвіна, а волею Аллаха слід пояснювати виникнення життя на Землі та розвиток біологічних видів.

 

Хай там як, а у Сирії вже заанонсовані вільні вибори, котрі, однак, відбудуться не надто скоро – аж за чотири роки. За їхнім перебігом та результатом можна буде судити про те, наскільки серйозні наміри щодо сирійської "перебудови" має аль-Шараа та його команда. До речі, останній, як інформує The Washington Post, наголошує на прагматичному підході свого уряду, який створює нові альянси і переглядає старі, створені за колишнього режиму.

Альянс із Росією належить, звісно, до старих зв'язків. Відносини з Україною, з іншими державами демократичного світу – до нових. Не те, що б Сирія була нашим найважливішим партнером, у якому Україна зацікавлена насамперед, але перетягнути її на "сторону добра" було б гідною місією. Гідною та важливою – хоча б тому, що це вдарить по інтересах Росії, яка втратить ще одного свого союзника.

Тому стосунки з Сирією дійсно варто розвивати. Не відмовляючи собі у задоволенні споглядати за тим, як вони руйнуються між нею та Москвою. Що поробиш, прагматизм є прагматизм, а бумеранг є бумеранг. Росія нині пожинає плоди свого невсипущого бажання мати своїх проксі у всіх куточках планети. Ідея фікс, пов'язана з всесвітнім пануванням, неодмінно згубить цю країну.

Рано чи пізно…

×