Захистити Харків. Бетон, бліндажі чи Patriot?

 

Тиждень як увага українців прикута до Харківщини, де росіяни перейшли в наступ. Нагадаємо, зранку 10 травня російські війська почали там проривати лінію оборони. Посилилися обстріли прикордонних населених пунктів. Росіянам вдалося зайняти декілька сіл.

Тривають важкі бої за місто Вовчанськ, куди тимчасово вдалось зайти ворожим групам. Напередодні із прикордоння евакуювали тисячі людей. Усе вказує на те, що наразі Путін іде до свої короткострокової мети – якнайшвидше захопити частину Харківщини, щоби повністю анексувати цю область уже в цьому році.

Вочевидь, Кремль намагається створити умови для анексії нових регіонів на сході та півдні України.

Після нового російського наступу на Харківщину суспільство збурилось і відкрито звинувачувало чинну владу у відсутності необхідних захисних споруд, фортифікацій вздовж лінії кордону.

Тож чому окупантів не зупинили мінні поля та укріплення? Адже про їх готовність саме на харківському напрямку не раз було публічно заявляли чиновники різних рівнів: від місцевої адміністрації, міноборони до президента.

І в березні всі офіційні ЗМІ навперебій повідомляли, що оборонні рубежі Харківщини облаштовують понад 500 працівників та більш як 200 одиниць техніки.

А в квітні, місяць тому, президент України Володимир Зеленський особисто інспектував оборонні рубежі Слобожанщини.

Програли в карти?

Отже, зважаючи на те, як усе відбувається зараз, то попри нещодавні запевнення, що всі "в курсі" про підготовку до наступу росіян і про те, що у ворога немає там потужного угрупування і в нього не вистачить сил на стрімкий прорив, перші години й перша доба виявились складнішими, ніж можна було очікувати на тлі цих повідомлень.

Різні військові, волонтери й журналісти описували перші години наступу 10 травня словами: "ступор" і "хаос".

Однак згодом військова машина ЗСУ на харківському напрямку запрацювала потужніше.

Водночас, наступного дня, 11 травня, замінили командувача оперативно - тактичного угрупування військ "Харків", яке відповідає за операцію на цьому напрямку. Новим командувачем став заступник начальника Генштабу з підготовки військових, відомий бойовий командир Михайло Драпатий.

До наступу російського війська ОТУВ "Харків" очолював Юрій Галушкін, колишній командувач Сил тероборони.

Наразі, за повідомленнями Генштабу, ситуація більш-менш виправляється - "ситуація складана та динамічно змінюється", але ж ворог зміг вклинитись у нашу оборону.

Росіяни користуються тим, що західні партнери України вперто забороняють застосовувати їхнє озброєння для ударів по військових цілях на території РФ. Іноземні аналітики вважають, що це стало однією із причин наступу окупантів у Харківській області.

Зазначимо, йдеться про території, на котрі російське командування покладає чималі сподівання в своїх наступальних операціях на півночі Харківщини.

Зокрема Інститут вивчення війни (ISW) у своєму звіті прямо вказує, що наступ Росії на Харківщину є наслідком слабкої і безвідповідальної позиції Заходу.

Укріплення в "мінус три поверхи"

Отже прикордонне місто Харківщини - Вовчанськ виявилось зовсім не підготовленим до наступу російських окупантів.

У 2024 році уряд виділив понад 20 мільярдів гривень на створення укріплень, із яких майже чотири мільярди отримала Харківська область. Президент Володимир Зеленський заявляв, що Україна будує дві тисячі кілометрів фортифікацій у три смуги.

Одразу після початку нового російського наступу на Харківщину почали лунати обвинувачення у відсутності фортифікацій вздовж кордону.

Один з найгостріших докорів висловив військовий підрозділу, який воює на вовчанському напрямку, колишній поліцейський і кандидат у мери Харкова Денис Ярославський. Його допис у фейсбуці поширили тисячі разів.

"Першої лінії фортифікацій і мін просто не було. Ворог вільно увійшов у сіру зону, по всій лінії кордону, яка в принципі не повинна була бути сірою! За два роки на українському кордоні повинні були стояти бетонні укріплення в мінус три поверхи! А не було навіть мін. Ми приходимо до думки, що це або шалене злодійство, або навмисний саботаж!" — написав він.

На тлі всього цього у першу добу наступу чимало українців у соцмережах почали вимагати перевірки якості й чи взагалі були побудовані фортифікаційні споруди та покарати винних.

Представники міністерства оборони та місцевої влади запевняють, що фортифікації будувались, але, можливо, не зовсім так, як потрібно. І на те є об'єктивні причини.

Скажімо, в адміністрації Вовчанська, за який тривають найзапекліші бої, пояснювали, що будувати фортифікації під постійними обстрілами було вкрай важко, адже місто розташоване за чотири кілометри від російського кордону.

"Усе було побудовано. Але, можливо, не так щільно. Вовчанськ після деокупації півтора року перебуває під постійним обстрілом, із мінометів та артилерії", — заявив "Радіо Свобода" начальник Вовчанської міської військової адміністрації Тамаз Гамбарашвілі.

Три рівні оборони

У Міністерстві оборони пояснили, що фортифікації будують у три рубежі.

Перший рубіж, конкретно на Харківському напрямку розташований подекуди за півтора, а деінде за шість кілометрів від кордону з Росією, утримують та обладнують власноруч військові підрозділи. Там про використання важкої техніки та залізобетонних споруд не йдеться. На жаль, немає можливості. Також чимало залежить від умов місцевості, природніх перешкод, панівних висот.

На другій лінії оборони основним матеріалом є дерево, а не бетон, як у квітневому сюжеті показало DW, - роблять закид у Міноборони. Це переважно траншеї та бліндажі з дерев'яним перекриттям. Тут також працювати небезпечно, незважаючи на те, що ця лінія оборони фортифікаційних споруд на Харківщині знаходиться на більш безпечній відстані від кордону з Росією. Водночас тут вдалось залучити до будівництва приватних партнерів та застосовувати важку техніку.

Що стосується третього рубежу, то він простягується також на різній відстані, залежно від умов місцевості - від 17 до 35 кілометрів. За його обладнання відповідають обласні військові адміністрації. Щодо інженерних характеристик, то він є найбільш обладнаним і вважається більш підготовленим, ніж два попередні. Тут встановлюються залізобетонні споруди, як вогневі, так і для укриття та проживання особового складу.

Саме ці укріплення — "зуби дракона", протитанкові рови, опорні пункти, бліндажі — показував на початку весни в своєму Telegram – каналі голова Харківської ОДА Олег Синєгубов.

Але, як зазначають фахівці, й на такій відстані - 17-20 і навіть 30 км противник постійно наносить ураження, а ми втрачаємо там не тільки техніку, а й цивільних фахівців, котрі власне й будують укріплення…

"Кожен з оборонних рубежів укріплений відповідно до віддаленості від ворога та загрози обстрілів. Інформаційні вкиди щодо можливості обладнати триповерхові бетонні споруди під вогневим впливом противника, м'яко кажучи, є абсурдними", — заявив ЗМІ голова Державної спеціальної служби транспорту, генерал Олександр Яковець, який раніше обіймав посаду командувача Сил підтримки ЗСУ. – Це знецінює ті зусилля, які сьогодні прикладають і військовослужбовці, й інженерні підрозділи, і цивільний будівельний персонал".

Від КАБів фортифікації не рятують

Командир батальйону 92-ї ОШБр Юрій Федоренко переконаний у необхідності постопераційних висновків. Мовляв, десь рубежі були кращі, а десь виявилися гіршими.

Які висновки вже зараз можна робити щодо укріплень на півночі Харківщини, чи були допущені якісь недоліки і які саме?

Бо те, що сталося на півночі Харківщини, має свої причини.

Адже представники ГУРу неодноразово попереджали про повторне, друге вторгнення до північної частини Харківської області. Також командуванню ОТУВ "Харків" було достовірно відомо, якими силами буде заходити противник, на яких ділянках тощо.

Генерал Сергій Кривоніс робить серйозний закид про зраду бойового статуту, мовляв, військове керівництво знало про наступ ще два місяці тому й нічого не зробило, щоб значно послабити всі спроби й зусилля ворога.

"Система підготовки взагалі була відсутня, - вважає Сергій Кривоніс. – Командири повинні були пропрацювати кожний квадратний метр і заздалегідь продумати й організувати всі питання відсічі ворогу".

Так у суспільстві складається загальний настрій та переконання, що все розікрали, тому нічого не збудували.

І запит громадян абсолютно правильний, вони мають право знати. Бо є цілком логічні очікування, що держава Україна різними інституціями була зобов'язана звести якісь фортифікаційні споруди та підготуватися до ймовірного вторгнення.

"Але я би точно уникав зараз колотнечі, особливо враховуючи, хто саме поширював цю інформацію, в абсолютно маніпулятивному стилі. Я принаймні точно не згоден зараз бичувати одне одного, - каже заступник голови Харківської обласної військової адміністрації Роман Семенуха. - Висновки з цього однозначно треба зробити. Абсолютно усвідомлюю, що в суспільства є запит і розуміння того, що пройшло достатньо часу для того, аби Україна як держава загалом подбала про якісні оборонні рубежі. Люди ж не розбираються, хто будує - військова адміністрація, невійськова…".

Також потрібно буде розбиратись: яким був порядок будівництва, планування, спорудження різних фортифікаційних споруд, маючи певні знання про вторгнення?

"Є військове командування, є сили та засоби підтримки Генштабу, є Міноборони (МО) і ОТУВ Харків. Вони визначали рубежі, види фортифікацій. І декілька смуг було сплановано до виконання. Усі рубежі трьох смуг або інші фортифікаційні спорудження для захисту великих міст визначає Генштаб спільно з МО і ОТУВ тієї чи іншої місцевості. У демократичній правовій державі навіть під час воєнного стану є розподіл повноважень, так само відбувається і в області. Ми ні на кого не перекладаємо відповідальність. Максимум у цій ситуації, що я можу сказати: фортифікації самі не воюють, це комплексні заходи", - зазначає Роман Семенуха.

Водночас, як зазначив військовий журналіст Юрій Бутусов, котрий перебував у районі Вовчанська, оборонні рубежі чомусь не прив'язані до тактично вигідних висот. Основні бої тривають там, де позиції не обладнані і закопуватись треба на ходу. У військах не розуміють чому немає укріплень і чому самими необхідно зариватись у посадках.

Варто зазначити й про північне прикордоння – воно переживало мінімум 60 обстрілів (до другого вторгнення) щодоби. Після модифікації авіабомб і значного посилення дислокації російської авіації, зокрема на аеродромі "Воронеж", кількість обстрілів КАБами і модернізованими плануючими боєприпасами збільшилася просто в рази. Ворог не перетинав кордон, лінія зіткнення була стабільна, за винятком проникнення ДРГ. Але це звичайнісінька лінія фронту, бо щодня ворогом ведуться артобстріли, мінометні обстріли, він застосовує авіацію, гелікоптери та ін. Тобто - це повноцінна лінія фронту.

Наразі немає консолідованої статистики щодо підрядних організацій, які виконували і продовжують виконувати роботи зі спорудження третьої смуги. Але точно у статистиці, на жаль, й серед будівельників значаться загиблі, десятки поранених. Точно є понад півтора десятка одиниць зруйнованої техніки внаслідок таких обстрілів.

І це мова лише про третю смугу, на другій і першій ще складніша ситуація. Вороги не приховують і, згідно з розвідданими, вони вважають екскаватор, який будує захисне спорудження, військовою ціллю, навіть пріоритетною. Зрозуміло, що це все ситуація, в якій українське прикордоння перебуває вже багато місяців.

Але перекидання вини лише на військових, або на місцеві адміністрації також не правильно.

Керівник центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко вважає, що під час наступу росіян на Харківщині далися взнаки передусім нестача систем ППО та нестача боєприпасів, а не брак фортифікацій.

"Ворог має тотальну перевагу в повітрі. Будь-які фортифікації руйнуються КАБами. Тому не вдалося їх убезпечити без прикриття системами ППО. Відтак вирішили на цьому відтинку створювати оборонні рубежі дещо глибше, щоб вони були недосяжні принаймні для вогню артилерії", — резюмував Олександр Мусієнко.

×