Ексклюзиви
Понеділок, 28 червня 2021 10:30

Українській Конституції – 2300 років

Творили Основний закон ще до того, як це стало мейнстрімом

Сьогодні ми святкуємо чверть століття з дня ухвалення Конституції України. Втім, дата ця надзвичайно умовна. З одного боку, хоча чинним вважається саме цей документ, реально діє його редакція 2004 року, скасована 2010-го та відновлена 2014-го. А з іншого – конституційний процес в Україні нараховує, залежно від розмаху думки дослідника, сто, триста чи тисячу років. Або навіть 2300 років, тому що Крим – це Україна! І хоча поняття "конституції держави" тоді й зараз суттєво відрізняються, все ж у кожній епосі можна знайти закон, який по праву називався б Основним.

З давніх-давен

А вірніше – з прадавніх. Історія нашої конституанти відраховується від початку ІІІ століття до нашої ери! Тоді на місці сучасного Севастополя розташовувався еллінський поліс Херсонес. Він унікальний тим, що єдиний у всьому Надчорномор'ї зберіг демократичний лад. Не все було гладко, і ймовірно у цей період там відбулася олігархічна змова або спроба встановлення тиранії, але народоправство врешті перемогло. На честь події та для запобігання рецидивам батьки міста уклали для громадян урочисту присягу, текст якої викарбували на стелі. Так, це ще не зовсім Основний закон. Але у ньому вже є два базові елементи, без яких неможлива жодна Конституція: окреслення території держави та зазначення політичного і державного ладу.

Зауважте – 23 століття минуло, а ми рухаємося у вказаному Херсонесом напрямку – демократичної республіки. Збіг? Не думаю.

Доба Русі

Тисячоліття після класичної Античності Основні закони на території України якщо і ухвалювалися, то ми про них нічого не знаємо. А от з Х століття відомості у нас надійні.

Як не дивно, Русь приєдналася до міжнародного права раніше, ніж отримала державне. 911 року між Києвом і Константинополем був підписаний перший договір ("договір" 907 року, як і одночасний "похід", помилково датовані), який визначав взаємини двох держав і порядок судочинства наших купців у Візантії. Потім норми цієї та пізніших угод з Візантією сильно впливали на право Русі.

23 століття минуло, а ми рухаємося у вказаному Херсонесом напрямку

За кілька років після хрещення князь Володимир Святий вирішив розмежувати на Русі небесне і земне. У 995/996 році він видав Десятинній церкві грамоту на отримання десятини, яка до 1011 року перетворилася на перший церковний статут. Незважаючи на свою назву, документ стосувався устрою всієї державної влади, оскільки розмежував юрисдикцію світських і церковних судів, а також віддав священикам контроль мір і ваг. Всі інші питання залишилися у віданні князя. Пізніше свій церковний статут видав князь Ярослав, а потім канонічне право остаточно відокремилося від державного.

Десь після 1016 року той же Ярослав (тоді ще геть не мудрий, а радше братовбивця) видав свій судебник, "найдавнішу правду" – щось на зразок найпростішого кримінального кодексу зі збереженням кровної помсти та рабства. Років за 50 вона була доповнена "правдою Ярославичів", яка закріпила поділ еліти і плебсу. Разом із "Поконом вирним" і "Уроком мостникам" все це склало коротку редакцію "Руської Правди" – найважливішого документа тих часів. Пізніше до розширеної редакції увійшов "Закон судний людям".

Але порівняно з присягою громадян Херсонеса, державотворчий процес на Русі – це все ж крок назад.

Литовсько-польська доба

У складні XIII-XIV століття на більшій частині України, яка перебувала під литовським контролем, продовжувало діяти руське право. Правителі сповідували принцип: "старого не рушимо, нового не вводимо". Лише в окремих містах з'являється Магдебурзьке право, яке забезпечувало внутрішнє самоврядування жителів і виборність місцевої влади.

Остаточний перехід від руського до власне литовського права почався із введенням 1468 року судебника великого князя Казимира IV, який визначав нові норми судочинства. Згодом були видані ще три таких судебника, але вищої сили, яка належала Литовським статутам, вони не мали.

1529 року з'явився Перший (Старий) Литовський статут, який з'єднав усі норми руського, литовського, а також почасти польського і німецького права. Серед найважливіших відмінностей від судебників минулого – статут гарантував політичні та майнові права шляхти за типом Великої хартії вольностей (тобто самі права існували з незапам'ятних часів, але періодично їх мали підтверджувати чергові правителі). 1566 року з'явився Другий статут – повніший і точніший.

Незважаючи на укладення у 1569 році Люблінської унії, за якою всі українські землі опинилися у складі Польщі, литовське право зберегло свої позиції. Третій статут 1588 року пережив і Річ Посполиту, і Гетьманщину, будучи скасований вже в Російській імперії аж у 1840 році!

Поява в XV столітті на історичній арені козацтва призвела і до появи нової правової системи. Якщо запорожці судилися за звичаєм, формально підлягаючи владі Литовського статуту, то реєстрові козаки отримали право на самоврядування, звільнення від повинностей та інші "вольності" (які, втім, регулярно порушували польські чиновники).

Що стосується Півдня, то і українські улуси Золотої Орди, і Кримський ханат керувалися Ясою – збірником законів Чингізхана, – а пізніше ісламським шаріатом. Втім, це законодавство радше було судовим, ніж адміністративним.

Таким чином, за Основний закон середньовічним та ранньомодерним українцям правили Литовські статути – їх уже без натяжки можна називати Конституціями.

 

Гетьманат

Українська революція 1648 року призвела до поширення козацького права на всю звільнену територію. Але за Зборівським договором 1649 року "вольностями" могли користуватися лише козаки, а селяни мусили відбувати колишні повинності. Проте всі гетьманські угоди – що з польським королем, що з московським царем – по суті робили Україну суб'єктом міжнародної політики та визначали державний лад, а тому були для українців справжніми конституціями аж до ліквідації Гетьманщини.

На початку XVIII століття у нас з'являється проект першої сучасної і за змістом, і за назвою Конституції. 1710 року гетьман-емігрант Пилип Орлик підписав "Договори і постанови прав і вольностей військових", більш відомі за своїм латинським заголовком – Pacta et Constitutiones. Конституція Орлика охоплювала максимально широке коло питань устрою майбутньої української держави і була вершиною розвитку не тільки нашого, а й усього східноєвропейського права. Єдине, що заважає назвати цей документ першою Конституцією України – те, що він так ніколи і не був втілений у життя. Хоча окремі його положення діяли до 1714 року.

Під Росією

У період остаточного поглинання України Росією правознавці зробили кілька спроб кодифікації власне українського права – щоб якщо не в політичній, то хоч в юридичній площині відстояти свої позиції. "Права, за якими судиться малоросійський народ" 1743 року, "Суд і розправа в правах малоросійських" 1750 року, "Екстракт малоросійських прав" 1767 року і "Екстракт з указів, інструкцій і установлень" 1786 року так і не стали офіційно визнаними, але широко використовувалися у діловодстві.

Конституція Орлика була вершиною розвитку усього східноєвропейського права

У 1843 році в Україні офіційно почав діяти "Звід законів Російської імперії", який формально залишався основним законом до лютого 1917 року. У цей похмурий період українські громадські діячі створили кілька проєктів конституцій. "Заповідна державна грамота", вона ж "Руська правда" декабриста Павла Пестеля 1824 року, "Начерки Конституції Республіки" кирило-мефодіївця Георгія Андрузького 1847 року, "Вольный Союз – Вільна Спілка" Михайла Драгоманова 1884 року, "Основний Закон самостійної України" Миколи Міхновського 1905 року – ось неповний список. За ними можна відстежити еволюцію української державної думки – від обласництва в неподільній Росії через суб'єкт федерації до повної незалежності.

Революція

Практична реалізація цих ідей припала на період Української революції 1917–1921 років. Основними законами можна вважати чотири Універсали Центральної Ради, які за червень'17 – січень'18 послідовно перетворили нашу країну з автономії на незалежну Українську Народну Республіку.

29 квітня 1918 року була ухвалена і власне Конституція ("Статут про державний устрій") УНР. Але того ж дня трапився гетьманський переворот, так що діяти їй не довелося. Натомість Павло Скоропадський увів у дію два конституційні закони: "Грамоту до всього українського народу" і "Закони про тимчасовий державний устрій України"

Своїм "Тимчасовим основним законом" у листопаді того ж року обзавелася і Західно-Українська Народна Республіка. Останньою незалежною українською Конституцією у першій половині ХХ століття став "Конституційний закон №1" від 15 березня 1939 року, який проголосив незалежність Карпатської України.

Своєрідною предконституцією майбутньої самостійної соборної України можна вважати Закон "Про устрій Української головної визвольної ради" від 1944 року.

Совіти

Радянська окупація нашої країни була обставлена безліччю формальностей, в тому числі і "конституціями". Перша 1919 року проголошувала класовий устрій і диктатуру пролетаріату. Друга 1929 року брала курс на колективізацію та індустріалізацію. Третя 1937 року говорила про перемогу соціалістичного ладу. А четверта 1978 року – про "керівну і направляючу роль" Компартії. За цією останньою "Конституцією" (зі змінами, зрозуміло) ми жили до 1995 року.

Незалежність

Певні конституційні норми містилися в Декларації про суверенітет 1990 року та Акті незалежності 1991 року, але повного відходу від старих норм не сталося. 8 червня 1995 року був укладений Конституційний договір між президентом і парламентом, а 28 червня наступного року ухвалили першу і, по суті, єдину конституцію України.

З того часу наш Основний закон лихоманить. У грудні 2004 року в Помаранчеву революцію Конституція була переглянута в бік скорочення президентських повноважень нового її гаранта – Віктора Слабкого. У вересні 2010 року Конституційний суд відкотив правки "папєрєдніков", знову зробивши повноцінним керманичем країни Віктора Грішного. 21–22 лютого 2014 року у найдраматичніший момент Революції Гідності парламент знову повернув країну до Конституції в редакції 2004-го, за якою ми і живемо сьогодні. Кілька змін, які не зачіпали основ державного устрою, були внесені протягом 2011–2013 та 2016–2019 років.

За минулі тисячі років правителі настругали безліч законів, деякі з котрих, хоч і з застереженнями, можна назвати основними. На тлі цього розмаїття наші сьогоднішні вправи з Конституцією виглядають мило і забавно. Тож якщо раптом завтра з'явиться ще один Основний закон, не переживайте – це цілком нормальний процес.

Зараз ви читаєте новину «Українській Конституції – 2300 років». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі