Незважаючи на загрозливі часи та складну ситуацію на фронті, для "мистецтва можливого" в українській політиці настала відповідальна пора. Це - планування післявоєнного майбутнього.
І попри стан, коли стратегії почасти ламаються об стіни хаосу, прийшов час для активної роботи політичних аналітиків та дослідників.
Як свідчить повоєнний досвід інших держав, російсько-українська війна достатньо впливає на формування нової політики. Воєнні діячі, ветерани й ставлення до них українців матимуть вирішальне значення на політичній арені України. Адже війна залишає глибокий слід у політичній та соціальній структурі суспільства.
Ключові гравці
"Ветерани, спираючись на свій досвід, можуть стати ключовими гравцями у формуванні політичної динаміки. Це добре видно й проявляється в державах, які пережили серйозні конфлікти на своїй території", - вважає аналітик Богдан Бушко. - Тож і нам варто зосередитись на певних питаннях, що стосуються ветеранів у політиці майбутнього. Це і схильність тих, хто пройшов фронт, брати участь у політичному житті держави, і ставлення виборців до ветеранів у післявоєнній політиці, й значення наявності бойового досвіду кандидата для виборця".
В Україні це питання мимоволі цікавить багатьох: від цивільних українців до амбітних військових і політтехнологів, які плануватимуть передвиборчі кампанії майбутніх кандидатів. Однозначної універсальної для всіх випадків відповіді на нього ми не знайдемо. Тому відштовхуватимемось від повоєнного досвіду інших держав, який ми можемо теоретично спроєктувати на життя України після війни.
Без сумніву, ветерани російсько-української війни відіграватимуть важливу роль у майбутньому політичному житті нашої держави. Їхній досвід і статус потенційно можуть стати потужними електоральними активами.
З іншого боку, якщо поглянути на досвід США, то електоральний успіх не завжди визначається військовими заслугами, й американські виборці часто віддають перевагу тим кандидатам, які також зуміли проявити себе в цивільному житті.
Страхи чи упередження
Отже світова практика не однозначна в оцінках. З одного боку, вважається, що молоді військові, які пережили жахи війни, становлять загрозу для суспільства.
Наприклад, Світовий банк у своїх звітах зазначав, що війна має настільки негативний вплив на особистість, що це може призводити до дезінтеграції суспільства. Французький міністр закордонних справ одного разу назвав молодих ветеранів "бомбою уповільненої дії", яка загрожує стабільності та розвитку. Низка американських видань також зазначала, що молоді люди повертаються з фронту "ушкодженими, неосвіченими вигнанцями". Якщо ці прогнози справджуються, то відновлення суспільства після війни стає дедалі складнішим.
Однак є й інша точка зору. Чимало психологів країн, що пройшли випробування подібні нашим, стверджують, що переживання війни може стимулювати особистісний розвиток. Наприклад, американська дослідниця, психологиня Венді Вуд вважає, що насильство в Ель Сальвадорі (хвиля вбивств навесні 2022 року) призвело до більш активного залучення постраждалих до політичної діяльності.
Такої точки зору дотримується й американський економіст та аналітик Крістофер Блаттман. На прикладі північної Уганди він демонструє, що ветерани бойових дій часто виявляють підвищену політичну активність після повернення до мирного життя.
Феномен примусово мобілізованих
Дослідження Блаттмана свідчить, що колишні учасники бойових дій, зокрема ті, хто зазнав примусової мобілізації, більш схильні брати участь у політиці, ніж цивільні.
Така категорія учасників бойових дій удвічі частіше набувала статусу громадських лідерів. Подібні висновки для України особливо важливі, оскільки вони вказують, що всі ветерани можуть бути найактивнішими діячами демократичного процесу.
"Особливо цікаво, що ветерани, які стали свідками найбільшого рівня насильства, демонстрували найвищий рівень політичної активності. З кожним додатковим актом насильства, свідком якого вони ставали, ймовірність їхньої участі у виборах збільшувалася на 4.2%, а ймовірність того, що вони стануть громадськими лідерами, зростала на 2.3%", - йдеться у дослідженні Блаттмана.
Ці результати показують, що досвід війни не обов'язково робить людей аполітичними чи небезпечними для суспільства. Навпаки, він може стимулювати їхню участь у політичному житті та зміцнювати демократію. І як зазначається у дослідженнях, ветерани відіграють активну роль у відновленні своїх спільнот і сприяють змінам у суспільстві, у якому вони живуть.
Військовий досвід і вибори
В історії американських виборів можна прослідкувати цікаву тенденцію. Від найперших виборів 1789 року до виборів у 2016 році 60% кандидатів до Конгресу Сполучених Штатів так чи інакше проходили військову службу.
Однак, від початку республіки у Сполучених штатах, кандидати на виборні посади, за можливості активно трубили про свій військовий досвід. Часто вони навіть його перебільшували, щоб виглядати героєм війни перед своїми виборцями. Кандидатам та їх політтехнологам було очевидно, що служба в армії й статус ветерана дає такий електоральний бонус, заради якого можна навіть дещо змахлювати.
Нам усе ж ближчий досвід Хорватії. Як і на американських виборах у Хорватії домінують ветерани. Проте велика відмінність хорватських і американських виборів полягає в тому, що перша не так давно пережила війну за незалежність - у 1991−1995 роках,- по закінченню якої близько 20% дорослого чоловічого населення (300−350 тис. осіб) мали безпосередній бойовий досвід.
Підтримка ветеранів на виборах є пропорційною тому, наскільки сильно муніципалітет постраждав протягом війни
Як зазначили хорватські дослідники Йосип Глордік і Крістоф Лешаве, виборці справді винагороджували ветеранів війни за їхню службу навіть після двох десятиріч по війні. Згідно з даними про чотирьох тисяч кандидатів і 556 муніципалітетів, у Хорватії справді має значення бойовий досвід кандидата на виборах. Однак не все так просто. Підтримка ветеранів на виборах є пропорційною тому, наскільки сильно муніципалітет постраждав протягом війни.
У регіонах, де населення більше постраждало від війни, бойові ветерани отримують значно вагоміший електоральний бонус — там за ветеранів голосувало понад 50% населення. А от в регіонах, які потерпіли від війни найменше, за бойових ветеранів і голосують менше. На півночі Хорватії, де війна відчувалася відносно слабше, за фронтовиків голосувало менше 20% населення.
І це на виборах, які відбулися через два десятиріччя по закінченню війни.
Прикметно, що після закінчення війни в 1995 році багато ветеранів обʼєдналися у впливові ветеранські організації і стали близькими союзниками політичних правих — у першу чергу Хорватського Демократичного Союзу (HDZ). Сучасні опитування показують, що статус ветерана є найголовнішим предиктором приналежності до асоціації з правими у Хорватії.
Опитування 2016 року засвідчили, що правих політичних поглядів також переважно дотримується і цивільне населення найбільш постраждалих регіонів. Це характерно не лише для Хорватії, а також для Боснії, Герцеговини та Італії після Другої світової.
Таким є хорватський досвід. І в нас немає підстав сумніватися, що в повоєнній Україні тенденції будуть схожі.
Однак, зважаючи на те, що Україна у ході цієї війни вибудовує свій новий шлях, стратегію і тактику, то є імовірність того, що й у повоєнний досвід може внести свіжі тенденції.
Тож, імовірно, справді одними з найважливіших діячів політичного життя в Україні найближчими роками стануть колишні ветерани: офіцери, сержанти й рядові солдати. Окрім того, що ветерани війни самі собою схильні брати активну участь у політичному житті держави, партії прагнутимуть наситити виборчі списки кандидатами зі статусом ветерана.
Але наскільки сильно вплине бойовий досвід на ймовірність перемоги на виборах в Україні ми побачимо вже після війни. Після перемоги у війні.
І головне питання про перемогу, яке ми можемо собі поставити: із чим вийдемо з цієї трощі? Ким ми станемо після війни? Переможемо, чи зазнаємо поразки — це не про квадратні кілометри й не про форму кордонів. Це про можливість проєктувати себе в майбутнє.
2 
1
Коментарі