Садизм і содомія – головні російські скрєпи

ЛЮДЕЙ НЕ МОЖНА САДЖАТИ ЗА ҐРАТИ

Ці й інші скріншоти з відеоматеріалів нещодавно оприлюднив сайт Gulagu.net. 2011 року сайт створив російський правозахисник Володимир Осєчкін. Відеоматеріали зібрав і передав Осєчкіну колишній в'язень Сергій Савельєв – громадянин Білорусі, який відбував покарання в російських тюрмах, зокрема й у найпотворнішому місці пенітенціарної системи – Саратовській "ОТБ-1" – обласній туберкульозній лікарні.

А ось інтер'єр церкви на території Саратовської туберкульозної лікарні, – пише Володимир Осєчкін, поширивши фото у Facebook. Ангели, Діва Марія, святі угодники, хрести, хоругви, багато пурпуру й позолоти. "Это церковь в пыточной ОТБ-1. Как все эти попы сейчас могут объяснить, что они служили в пыточной и 10 лет обслуживали содомитов и садистов?", – пише Осєчкін.

Не знаю, якою буде відповідь "святих отців". Не певен також, що вони взагалі переймаються цими питаннями.

Нині Осєчкін і Савельєв у Парижі. Франція їм надала політичний притулок. Сайти ВВС і "Радіо Свобода" публікують розлогі інтерв'ю, які шокують.

Вони різні. У мене склалося враження, що Осєчкін – людина з харизмою, впертий і затятий. 2004 року він відкрив у Москві автосалон. 2007-го на бізнес накинув оком керівник "Департаменту екологічної безпеки". Віддати бізнес Осєчкін не схотів. Проти нього сфальсифікували справу. Слідство, упродовж якого бізнесмен перебував у СІЗО, тривало три роки. Йому вибили зуби, ушкодили зір і засудили на сім років. Але не зламали. Він невпинно писав скарги. Зрештою організаторів сфальсифікованого проти нього звинувачення звільнили з посад і засудили за хабарі. Утім, Осєчкін уже хотів справедливості не лише для себе. Він жадав більшого – зламати систему. Так розпочалася його правозахисна діяльність.

Сергій Савельєв – людина геть іншого штибу: білоруський програміст, який поїхав у Росію на заробітки. "Друг" запропонував йому отримати посилку із синтетичним наркотиком. Запевняв, що препарата немає в списку заборонених на території РФ. Савельєв погодився. Та щойно переступив поріг оселі з посилкою, туди вломилися працівники "Антитерористичного підрозділу". "Як це – отримувати берцями по ребрах, я дізнався одразу", - каже Савєльєв. "Избивали весь день в квартире, пока шел обыск, изъятия. Все эти здоровяки стояли надо мной, наступали на голову, возили лицом по полу. То есть, развлекались люди". Понад півтора року – досудове ув'язнення. Вирок – дев'ять років тюрми.

 

Покочувавши в'язницями, Савельєв зрештою опинився в Саратовській туберкульозній лікарні. Підозра на туберкульоз виявилася хибною. Але там йому запропонували відбувати термін, працюючи за фахом: обслуговувати оргтехніку й вести документообіг. До його обов'язків належало також на вимогу видавати відеорегістратор двом зекам, які мали довіру керівництва тюремної лікарні. Потім він мав або знищити відеофайл, або скинути його на флешку для керівництва. Так Савельєв отримував відеозаписи тортур.

До спеціальної кімнати, де вже був встановлений відеорегістратор, заводили в'язня. За нього бралися охоронці, санітари й капо. Іноді тортури використовували для того, щоб зламати людину – змусити працювати на спецслужби або ж передати бізнес чи власність зацікавленим особам. Іноді "з виховною метою". А траплялося – і задля розваги.

Три роки Савельєв замість того, щоб знищувати, скидав ці відеофайли на носій, який переховував. А потім виніс його із в'язниці й передав Осєчкіну. Загальний обсяг інформації – понад 2 ТБ. На відео зафіксовані понад 200 осіб, яких піддавали тортурам.

Скандал набуває обертів. Здається, уже звільнили й керівництво Саратовської "ОТБ-1". Не за тортури. А за те, що "лоханулися" і допустили витік інформації.

А тепер перейдемо від фактажу до узагальнення. Спробуймо зрозуміти, як таке може відбуватися.

Те, що в'язниця – не найкраще місце для людини, а російська буцегарня і поготів – не новина. Відеоматеріали Савельєва візуалізують те, що всі й так знають. Але одна справа відсторонене знання, а інша – документальний матеріал. І в цьому цінність відеодоказів, які зібрав Савельєв.

Першою і фактично єдиною спробою узагальнення цієї теми є стрим Марка Фейґіна від 19 жовтня. Він назвав його "Россия на швабре". Лаконічно виклавши факти, Фейґін перейшов до песимістичного прогнозу: проблема тортур у російських виправних закладах не є новою. Вона має системний характер. Але її успішно втоплять в інформаційному болоті й очікувати на жодні зміни марно.

В ефірі стример був незвично похмурий. Ані жартів, ані експресії. Фейґін запитував: "Ви думаєте, це невідомому в'язневі заштовхали швабру в зад? Ні, це кожному з нас вставили швабру в анус".

Фейґін – відомий у Росії та Україні адвокат. Точніше ексадвокат. Бо 2018 року рішенням Ради адвокатської палати Москви позбавлений статусу адвоката. Він також є ексдепутатом Держдуми. Його викинули із професії і публічної політики. А ще оштрафували на 66 тис. рублів. Чому? Нагадав-бо, що український політик Анатолій Шарій "фігурував у справі про педофілію".

Шарій одразу побіг до московського суду. І Хамовницький райсуд оцінив його моральні страждання в згадану суму. А ще зобов'язав Фейґіна перепросити. Фейґін штраф сплатив, але просити вибачення відмовився. Сказав лише, що в справі Шарія є рішення українського суду й із подивом додав: "Педофіли чомусь кучкуються довкола Кремля".

До речі, якщо хтось забув, хто такий Шарій, нагадаю. Це те падло, яке зібрало виблядків у всій Україні й відправило їх бігати вулицями з червоними кульками, скандуючи проросійські гасла. Найцікавіше, що Мін'юст не мав нічого проти діяльності цієї партії. А журналісти телеканалу "Наш" і проплачені політологи всіляко захоплювалися кульковими флешмобами. Шарій був їхній топчик. Звісно, після цитувань епохальних сентенцій Євгена Мураєва. Та найважливіше інше: в Україні таки знайшлися виборці, яких зачарував світлий образ проросійського шахрая. Шкода тільки, що всіх цих людей не можна зібрати до однієї резервації разом із Шарієм, Мураєвим і Юрієм Бойком із Вадимом Рабіновичем на додачу.

Фейґін знає суть російської політико-правової системи не з чуток. І якщо він каже, що швабру встромили в зад кожному росіянину – то це майже не метафора.

Авторитарна система за визначенням базується на насиллі. Якщо чиновника неможливо змістити з посади через зловживання, то є лише один метод ротації кадрів – репресії як прояв внутрішньокланової боротьби. Якщо парламентарія чи мера міста призначають із Кремля, перетворивши вибори на фікцію, то усунення такої особи з посади також відбувається лише в один спосіб – репресіями. Репресії – це закономірний наслідок браку демократії.

Сталінський терор, починаючи з боротьби проти троцькістів і закінчуючи справою "убивць у білих халатах" – це системна характеристика тоталітаризму. Не наслідок параної вождя і зловмисності Єжова чи Берії – а механізм, без якого тоталітарний режим не може функціонувати. Путінський режим – це лайт-версія сталінізму.

Час від часу з'являються повідомлення про арешти в Росії регіональних чиновників і навіть високопосадовців. Скажімо, 2016-го за ґрати загримів міністр економіки Олексій Улюкаєв. "Брал не по чину". А це вже серйозний злочин. З останніх кримінальних новин – арешти у вересні цього року ексвіцепрем'єрів "уряду Криму" Євгена Кабанова й Віталія Нахлупіна. Заразом у СІЗО потрапили чиновники рангом нижче – міністр транспорту Валентин Дукорський і заступник голови комітету з конкурентної політики Ярослав Сливка. 2014 року всі ці зрадники України купалися в променях "русской весны". Тепер радітимуть скромній чарівливості весни колимської. Але ці й багато інших кримінальних справ не мають жодного стосунку до боротьби з корупцією. Бо в державі, яку контролює спайка криміналітету й спецслужб, корупція – базовий принцип організації влади й розподілу власності.

Корупція, рекет і репресії – три кити, на яких тримається сучасна Росія. І тому Марк Фейґін анітрохи не перебільшує, коли вдається до метафори "Росія на швабрі". Навіть у Путіна, завважив він під час ефіру, з'являється відчуття стороннього предмету в задньому проході, коли він пригадує сцену страти Муаммара Каддафі.

На жаль, ми не можемо сказати, що ситуація за "поребриком" нас не стосується. Володимир Зеленський продовжує наполягати на зустрічі з Путіним. Серед інших питань його хвилює доля понад 400 громадян України, ув'язнених на окупованих територіях і в Росії. Ув'язнених російськими окупантами українців катували. Ці факти задокументовані. Звільнені українці можуть дати докладні свідчення. Нині, коли оприлюднили відеодокази, зібрані Сергієм Савельєвим, нагальним завданням є створення спеціального трибуналу, який розглядатиме факти тортур у виправних закладах РФ. Такий трибунал, скажімо в Гаазі, може бути вагомішим засобом впливу на РФ, аніж заклики до доброї волі й гуманізму. Росія розуміє тільки силу.

Наступне важливе завдання – інформування українського суспільства про російські реалії. Бо те, що частина земляків ще й досі не вибралася з тенет "русского мира" й голосує за проросійські партії, свідчить і про брак системної та продуманої інформаційної політики.

Наостанок я хотів би запитати: а що відбувається в наших СІЗО та в'язницях?

1971 року американський психолог Філіп Зімбардо провів так званий Стенфордський тюремний експеримент. Це дослідження стало класичним. Нагадаю його суть і переломний момент.

Зімбардо спробував дослідити, як ситуація і соціальна роль впливають на поведінку людини. У підвалі Стенфордського університету він облаштував щось на кшталт в'язниці. Студенти-добровольці розділилися на дві групи: "наглядачі" та "в'язні". Невдовзі всі досліджувані вжилися в ролі. Переглядаючи відео з камер спостереження, Зімбардо із задоволенням зазначав, що гіпотеза про вплив соціального статусу на поведінку на 100% є правильною. "Наглядачі" вдавалися до садистських форм поведінки, а "ув'язнені" терпіли всі знущання. Та одного разу Зімбардо придивився до кадрів, на яких він поважно крокував коридором імпровізованої в'язниці й стримано усміхався, заклавши руки за спину. Він був приголомшений: постава, міміка, жести – образ типового тюремника!

Експериментатор зрозумів, що його дослідження вийшло з-під контролю. Бо він сам, не помітивши цього, вжився в роль директора в'язниці й керується вже не науковими інтересами, а власними садистськими нахилами, які прокинулись у нім під час експерименту. Але він знайшов у собі сили сказати "Стоп!" і припинити дослідження.

Філіп Зімбардо – видатний психолог. Він має розвинені навички рефлексії. Але керівники й працівники наших СІЗО та в'язниць мають геть іншу освіту й професійні навички. А ще є поняття "професійна деформація". Це коли в структурі особистості починають домінувати риси, які допомагають людині виконувати щоденну роботу.

"Втеча із Шоушенка", вочевидь, один із найкращих фільмів за всю історію кінематографу. Знятий іще 1994-го Френком Дарабортом, він досі привертає увагу глядачів. Актор Кленсі Браун зіграв у ньому роль капітана Байрона Гадлі. Якось Брауну зателефонував директор однієї американської в'язниці. Подякував за чудову гру: всі працівники в'язниці в захваті від образу, який вони побачили на екрані. І спитав, чи не міг би актор відвідати їхню в'язницю і надихнути працівників на подальше сумлінне служіння правопорядку. Вислухавши, Браун відповів, що його персонаж – справжній вилупок. І кинув слухавку.

В'язниця – не найкраще місце для людини. Однострій наглядача й роба ув'язненого негативно впливають на психіку. І тому я абсолютно переконаний: людей саджати до в'язниць не можна. Нам треба негайно відійти від уявлення, ніби ув'язнення – це адекватна форма стягнення за правопорушення, а ґрати й насилля можуть мати "виправний ефект". В'язниці лише калічать людей. Певен, нам час думати про реформу кримінального законодавства й пенітенціарної системи.

×