"Русский мир" помер. Росія назавжди асоціюватиметься з війною, болем і небезпекою

За цей понад місяць війни минуло ціле життя. Спочатку був страх. Не хотілося вірити. Здавалося, що обстріли ще вчора мирних українських міст – щось нереальне. Потім настало усвідомлення, що це війна.

Ми прощалися одне з одним так, наче це був кінець. Хтось вивозив дітей. А хтось поспішав до призовних пунктів. Ті, хто збиралися перечекати за кордоном, боялися, що вже ніколи не побачать тих, хто залишався в небезпечній зоні.

Здавалося, ну які в нас шанси проти цієї оскаженілої Росії? Попри скепсис світу ми втримали удар, зупинили ворога. Але не це найдивовижніше. Ми стали єдиним цілим у Маріуполі, Херсоні, Києві, Сумах і Львові, у Берліні, Нью-Йорку та Варшаві. Нація згуртувалася і стала до бою. До нас прийшло спільне для всіх фундаментальне усвідомлення самих себе. За цей місяць з українського суспільного словника зникло словосполучення "проросійські регіони України".

Сьогодні багато хто стверджує, що не має сумніву в українській перемозі. Але тоді, у перші хвилини жаху, того страшного дня – 24 лютого – не було жодних гарантій виживання. Багато хто тоді готувався вмерти, загинути в бою гідно. Навіщо? Щоб зберегти національну честь і передати її у спадок майбутнім поколінням. У численних відеозверненнях, що залишали добровольці з-під військкоматів, ішлося про дітей, про те, що ми маємо бути сильними заради них. Це було слушно. На яке майбутнє можемо розраховувати ми всі, якщо жоден із нас не готовий захищати свою країну? Якщо наші діти будуть нащадками народу, що покорився хижаку, як їм бути самодостатніми у всіх цих Варшавах і Берлінах? Аргументація на початку війни була доволі простою: або ми їх, або вони нас.

З першими жертвами прийшла лють. Виявилося, що росіяни прийшли на нашу землю в очікуванні бліцкригу й не були готовими до війни. Російська пропаганда привчила всіх до тези про другу армію світу. Реальність виявилася іншою. Уже на другий день на смерть кинули підрозділи Росгвардії, ОМОН. Поліціянти – не воїни. Росія настільки звикла перемагати беззбройних "незгодних", що всі ці роки більше вкладала в каральні органи. Напевне, це було чи не найбільше здивування цього місяця. Саме порівняння з українськими захисниками відкрило світу правду про те, що російська військова міць – це купка "потішних військ" плюс величезна кількість погано навчених, озброєних та екіпірованих мародерів, ґвалтівників і карателів, на яких байдуже навіть власним матерям. Проти загарбників в Україні воюють усі. Люди, бджоли, консервовані огірки, погода, природа, знаки та символи – усе на українському боці. Інколи здається, що ми стали учасниками по-справжньому біблійної історії.

 

На осібну увагу заслуговує міф про "душевный русский народ", який є чимось окремішним від своєї людожерської влади. За останніми соціологічними дослідженнями, 72% росіян відчувають гордість за те, що Росія веде війну з Україною. Сьогодні такі показники вже нікого в Україні не дивують. Для багатьох із нас спілкування з родичами й друзями з РФ стало шоком. Такої байдужості до нашого горя не очікували навіть ті, хто не мав жодних ілюзій щодо російського великодержавного шовінізму в головах "пересічних росіян". Можна скільки завгодно говорити про злочинні накази, які змушені виконувати російські підневільні солдати, але того, що вони творили в Бучі, Ірпені й Маріуполі з мирним населенням, їм точно ніхто не наказував. Убивають, грабують, ґвалтують не Путін чи Шойгу. Це роблять звичайні російські хлопці, які прийшли "визволяти". Сьогодні в Україні немає людини, яка б не усвідомлювала, що російський народ є замовником і хтивим виконавцем того жахіття, що твориться на українській землі.

Отже, уже сьогодні окреслені основні вектори, які формуватимуть тенденції в повоєнній Україні. Концепт "русского мира" остаточно помер. Тепер Росія назавжди асоціюватиметься з війною, болем і небезпекою. Фактично відбулося руйнування наративів про "триєдиний народ". Українці інші. Вони зі зброєю в руках відвойовують право ніколи не мати із загарбником нічого спільного. Немає більше віри в духовність російської культури, силу російської зброї, багатство російської економіки та щедрість "загадкової русской души". Поствоєнна Україна буде об'єднаною у своєму прагненні "геть від Москви". Це в разі, якщо до того часу залишиться якась Москва. Українцям потрібна тільки перемога.

×