"Перефарбовані" після перемоги стануть лідерами думок

Ще вчора вони просували кремлівські наративи, топили за "русский мир" і фотографувалися з георгієвською стрічкою. А сьогодні називають себе "щирими патріотами", виступають ведучими телемарафону й навіть речниками міністрів. Цікаво, про що свідчить толерування цим "перевертням" – коротку пам'ять українців чи угоду з владою? І чи не матимемо ми після перемоги чергового колективного Дракона, з яким будемо змушені боротися знову?

"1988 року винятково з наукових мотивів і задля кар'єрного зростання я вступила в це лайно. А вже 1989-го я із цього лайна вийшла", – так у листопаді 2013 року скандальна Ірина Фаріон пояснила своє членство в Комуністичній партії. Хоча коли журналісти витягли цього скелета з її шафи, записна українська націоналістка все заперечувала. Ще й обзивалася в притаманній лише їй неповторній манері. Під тиском доказів Ірина Дмитрівна все ж визнала, що була комуністкою. Але тут же знайшла пояснення: розкладала Компартію зсередини. Наслідком своїх дій "партизанка" називає розпад СРСР два роки потому, як вона поклала партквиток.

Ровесники згаданої епохи підтвердять: у другій половині 1980-х ніхто й подумати не міг про одномоментне руйнування тоталітарної радянської імперії. Сила і вплив Компартії були ще беззаперечними. Серед моїх однокурсників було семеро комуністів, і не таких, як Фаріон, а доволі ідейних. Потужно працював КДБ, студентів з мого оточення смикали на профілактичні бесіди, заносили в якісь чорні списки.

 

Водночас то були часи Народного Руху, вуличних мітингів, звільнення політв`язнів, поступової демократизації українського радянського суспільства. Що провокувало виходи з Компартії, станом на 1988 рік – доволі помітні й публічні, особливо на Заході України. Ось чому заява Ірини Фаріон з проханням прийняти її до партійних лав дисонує із загальним, як тепер кажуть, трендом. Швидше йдеться про банальне пристосуванство, і вона цього факту не оскаржує. Ось чому варто обмовитися: Ірина Фаріон до типових "перефарбованих" не належить. Вона не змінила погляди – вона скористалася ситуацією.

Але довоєнний "кейс Фаріон" став і досі стає в пригоді справжнім "перефарбованим". Їх ще називають "перевзутими в повітрі" або "перевзутими на ходу". До таких належить журналістка Наталя Влащенко – саме їй дала своє чергове скандальне інтерв`ю згадана публічна націоналістка. Можливо, пані Фаріон взяла до уваги фото пані Влащенко на тлі пам`ятника Степанові Бандері, яке облетіло соцмережі у травні цьогоріч? Раптом, вирішила одна зі спікерок "Свободи", провідник нарешті просвітлив і наставив на шлях істинний журналістку, яка ще 23 лютого активно працювала на фронті російської пропаганди й не ховалася.

Тому є чимало доказів. На їх підставі українська медійна спільнота разом з правозахисними організаціями ще на початку травня закликала президента й Міністерство культури та інформаційної політики (МКІФ) України відсторонити Влащенко й ряд її колег – серед них Василь Голованов, Тигран Мартиросян, Назар Довгий та інші колишні, без лапок, рупори Кремля в Україні – від участі в телемарафоні "Єдині новини". "Ці ведучі просували кремлівські наративи про зовнішнє управління США Україною, "дискримінацію" російської мови, "громадянську війну" на Донбасі, правомірність загарбання Росією Криму тощо. Жоден з них не визнав публічно факт багаторічного підігравання ворогу. Подальша участь цих ведучих в ефірах може бути використана ними як індульгенція", – ідеться у зверненні.

Реакція МКІФ уже стала локальним мемом. Тих, хто прямим текстом кликав в Україну російські війська й у режимі 24/7 поширював російську пропаганду, пробачили. Бо вони "перейшли на бік України". Відразу постає логічне питання: а на чиєму ж боці Влащенко й компанія були до того лютневого ранку, коли на Київ полетіли перші російські ракети, а в Гостомелі наші воїни прийняли перший бій з російським десантом? Також бентежить інше пояснення: "перевзутих" не можна вигнати з роботи, бо вони фахівці. А під час війни фахівцями не розкидаються. Маємо друге логічне запитання: невже, крім учорашніх щирих прихильників "русского мира", в Україні нема інших професіоналів-медійників?

І не лише медійників. Демонстративне "перефарбування" й "перевзування в повітрі" демонструють політики в центрі й на місцях. Гаразд, заборонили діяльність ОПЗЖ. Проте власники "медведчуківського" мандату лишилися у Верховній Раді, ухвалюють рішення, мають доступ до секретної інформації. А Нестор Шуфрич, один з найяскравіших проросійських діячів, ще й очолює парламентський комітет з питань захисту свободи слова. Його соратник не з партії, але в переконаннях Михайло Добкін здивував та обурив патріотичний сегмент соцмереж найбільше. Його фото у військовій формі Володимир В`ятрович прокоментував коротко: "А мав би сидіти за ґратами". Адже саме Добкін під час Революції гідності був серед спонсорів банд тітушок, фотографувався з георгієвською стрічкою, вітав анексію Криму – список "подвигів" займає не один аркуш. Інший любитель "русского мира" й популяризатор СРСР, депутат Максим Бужанський, тепер супроводжує міністра культури в поїздках країною як один і речників гуманітарної та культурної політики. Це не заважає Бужанському обурюватися знесенню чергового пам`ятника Пушкіну.

Ситуація змодельована, описана й показана не лише в книжках і кіно. Коріння шукайте у фольклорі. Згадується казка про кажана, який у війні між вовками й кабанами щоразу перелітав на бік переможця – а переможець мінявся залежно від ситуації на полі бою. Зрештою хитрунові не повірила жодна зі сторін, кажан нажив собі подвійних ворогів. Або українська класика – казка Івана Франка "Фарбований Лис". Ховаючись від собак, Лис пірнув у діжку з олійною фарбою, що дало змогу йому потім маніпулювати чесними тваринами. Нарешті Губернатор з казки Євгена Шварца "Дракон". Віддано служив диктаторові, а після перемоги над ним тут же заявив: весь час придурювався хворим, маскувався. Розвалював партію ізсередини, ну чисто Ірина Фаріон. Перейшов на бік повсталого народу – і сам почав претендувати на вільну посаду Дракона.

Лояльне ставлення влади до "перевзутих" і "перевертнів" саме в цьому випадку не свідчить про сумнозвісну коротку пам`ять українців. Навпаки активісти соцмереж, не менш активні спільноти, навіть правники регулярно виявляють фарбованих лисів. І так само регулярно шлють у різні інстанції аж до Офіса президента відповідні запити щодо доброчесності виявлених. Ідеться про інше. Владі – і не лише нинішній українській, це інституційна проблема навіть у країнах сталих демократій – потрібні лояльні виконавці. Які підтримають будь-яку владну ініціативу не тому, що вона важлива, а тому, що наввипередки захочуть довести відданість. Тут ідеться не про визнання провини, не про спокуту – саме про гарантії власної безпеки, недоторканості й доступу до ресурсів: владних, медійних, фінансових. Працює мовчазна угода: ми підтримуємо вас – ви не чіпаєте нас.

Ті, хто сьогодні "перевзувся", навряд чи змінили погляди. Всі вони лишилися прихованими ворогами, циніками без переконань, хіба що переконані в необхідності за будь-яку ціну зберегти власне стабільно високе фінансове становище. Бо в Україні ще нікого не покарали за співпрацю з Росією. Арешт Медведчука не рахується – його віддані соратники досі при владі, біля влади, на посадах, відновлюють бізнес, отримають дотації з бюджету за різними сірими схемами. Отже, так званий перехід на бік України для вчорашніх проросійських агітаторів, – такий самий бізнес-проєкт, як і активна робота на Росію за російські гроші.

Проте саме вони сьогодні мають не лише право, а й можливість говорити від імені України. Після нашої перемоги саме їх відзначать або державними нагородами, або особистими подяками голови держави. Далі розповідатимуть, як саме вони своїми зусиллями наближали перемогу. І, маючи медійні майданчики, набудуть статусу лідерів думок. Якщо вже не почали його набувати. Що небезпечно: адже в особі таких "перефарбованих", але не "перепрошитих" співгромадян, країна матиме нового колективного Дракона.

×