Ненавидіти русню – нормально. Як робити це без шкоди для психічного здоров'я

Мабуть, сьогодні фактично не залишилося українців, які б не відчували ненависті до дій росіян. І поки країна-агресорка намагається залякати нас, руйнуючи об'єкти критичної інфраструктури, в нас, на відміну від її тремтячо-покірної нації, лише наростає лють. Ми не просто не здаємося, а з кожним масовим обстрілом ще активніше підтримуємо Збройні сили донатами "на помсту". Але чи корисна для нас така лють і жага помститися?

До мене нещодавно в ефірі звернулися з питанням: "А чи не шкідливо постійно перебувати в стані ненависті?" Справді, не всі емоції конструктивні. Деякі з них можуть впливати на наш настрій і загальний стан негативно. Тож я пропоную детальніше розібратися, чим насправді шкідлива лють, чому ідея помсти ворогу – непогана стратегія та як ненависть допомагає нам у складні часи.

Негативні наслідки агресії

Розпочну з того, що емоції люті справді не найкращі. Високий рівень ненависті для нас досить стресогенний. Коли ми відчуваємо злість до людини чи явища, для нашої нервової системи це є попередженням про загрозу. А оскільки мозок не розрізняє реальну та потенційну небезпеку, він мобілізує усі сили організму й готує нас до бою. І такий стан виснажує. Як результат: порушення якості сну, дратівливість і конфлікти з оточенням.

Наприклад, люди сваряться у соціальних мережах, звинувачуючи інших у тому, що вони викладають "занадто щасливі фото" або "недостатньо страждали, бо не були в окупації" тощо. Такі прояви агресії деструктивні й шкодять. Ці нападки персоналізовані, тобто ми агресуємо на конкретну людину й це підкріплює нашу модель поведінки в побутових питаннях. Унаслідок цього ми починаємо проявляти агресію до людей загалом, навіть до родини, друзів і партерів. Тож окрім емоційного виснаження та зайвого стресу, наслідками подібної сварки можуть стати труднощі в комунікації з іншими.

 

Ненависть і лють з користю для себе й інших

Я чудово розумію, що зараз більшість з нас живе в стресі й стані невизначеності, тож справді може виникати бажання "зірватися на інших". І тут ненависть до ворога якраз буде у пригоді. Річ у тім, що на відміну від хейту в соціальних мережах і суперечок з близькими, лють до країни-терориста спрямована на явище, у нашому випадку – війну та тих, хто її розпочав і підтримує.

І тут одразу хочу пояснити – лють відрізняється від примітивної агресії та звичайного гніву, де людина відчуває несправедливість. Вона має певний вектор, тобто людина усвідомлює, на кого вона спрямована та як її проявляти. І така ненависть має цілу низку приємних бонусів.

1. Лють нейтралізує страх. Лють – це стан, який рідко супроводжується страхом. Найчастіше ми або сильно боїмося, або сильно гніваємося. І це добре простежується на прикладі українців. За кілька днів після жовтневої атаки Києва я зустрів біля місця, куди потрапила ракета, літню пару. Вони вигулювали собаку. Я запитав, чи їм не страшно зараз тут бути? На що чоловік різко відповів: "Так що тепер? Собаці через Путіна в туалет не ходити?" Їм не було страшно, та вони однозначно були обурені.

Річ у тім, що коли нам страшно, ми втрачаємо контроль над власним життям і стаємо вразливим до подразників. Водночас під час гніву ми навпаки більше сконцентровані на тому, щоб усупереч усьому вижити. Тож злість – ефективніша модель, ніж страх і паніка.

До того ж у стані злості ми войовничі й дієвіші. І те, як активно розлючені українці донатять на помсту, чудовий приклад. Тож ненависть нам зараз як ніколи допомагає у боротьбі.

2. Спільний ворог об'єднує. Зараз всі ми маємо спільну мету – перемогти. І живемо в одному контексті. Ми підтримуємо одне одного й гуртуємося, щоб допомогти тим, хто потребує допомоги. Серед мого оточення є багато людей, що прихистили в себе фактично незнайомців, які були змушені переїхати через окупацію. У такі моменти ми відкриті одне до одного.

Враховуючи, що ми соціальні істоти, таке єднання додає нам впевнености й власної значущости. До того ж кожен з нас має широкий простір для конструктивної реалізації власної агресії: волонтерство, збір коштів на допомогу армії, пошук потрібної техніки чи військового спорядження тощо.

3. Ненависть до окупанта – це природно. Якось дівчина в коментарях до мого допису в соціальних мережах написала повідомлення: "Я вища за злість до Росії та окупанта. Тож не звертаю увагу на війну й вам того бажаю". Насправді лише одиниці можуть "заплющити очі на вбивства" та "бути вище за ненависть до окупанта".

Ми бачимо реального ворога, його абсурді рішення та злочинні дії. Тож як я вже зазначав, фіксуючи небезпеку, нервова система мобілізує всі наші ресурси. Тож цілком природно, що весь потенціал спрямований саме проти агресора. Відчувати злобу, ненависть та агресію до окупанта – це в межах норми.

"Смерть ворогам" як гасло єднання українців

В одному ефірі мене спитали, наскільки позитивно бажати смерті ворогам у наші непрості часи. Я відповів, що це позитивно, чим обурив Ольгу Скабєєву настільки, що вона опублікувала запис цього ефіру в соціальних мережах.

Та в певному сенсі фраза "Смерть ворогам" справді стала загальнонаціональним гаслом. Насправді у побажанні смерті ворогам немає жодної проблеми, якщо це не витрачає наш емоційний ресурс і не заганяє нас у дистрес. Ненавидіти окупанта – це більше про користь, якщо скерувати злість на справи, які наближають перемогу.

Я жодного разу не підтримую агресію в комунікаціях, родині, стосунках тощо й засуджую насилля у будь-яких його проявах. Але в контексті люті до країни-терориста та її населення – це про самозахист і нашу стійкість. Ми на своїй землі й маємо повне право ненавидіти загарбника. Головне пам'ятати, що лють має великий потенціал. Тож використовуйте його з розумом і на користь для себе й країни.

×