"Буча Комбуча" та "Збройні сухарі України". Чому бізнес на патріотизмі є небезпечним

Використання патріотичної тематики з метою заробити грошей на продуктах із відповідним маркуванням має бути заборонене. Це лежить у основі законопроєкту №9128, який зареєстровано в Верховній Раді 23 березня. У пояснювальній записці до законопроєкту зазначається: мова не лише про те, що мотивуючий патріотичний контент "копіюється" у сферу роздрібних продажів. Автори нарікають, що в маркетингових комунікаціях виробники споживчих товарів та послуг вдаються до недоречного використання "трагічних подій війни, назв постраждалих міст, патріотичних закликів і військових вітань".

Йдеться про реєстрацію торговельних марок алкогольних напоїв, продуктів харчування, інших товарів, назви акцій для клієнтів, слогани реклами, які застосовують чи обігрують воєнну тематику у необережний, а подекуди і просто у неприпустимий спосіб. Наприклад, сухарики "Збройні сухарі України", редиска "Азовсталь", цукерки "Привид Києва", напій "Буча Комбуча" тощо.

Дійшло до того, що патріотичну тематику почали використовувати на етикетці лаваша, використавши на малюнку як елемент оформлення фотографії бійців Збройних сил України. Соцмережі на початку лютого цього року гейтили пивоварню Varvar brewery через нову марку пива "Герої не вмирають", на етикетці якої теж надрукували захисників України. Є – або були та загули під тиском обуреної громадськості – бургери "Байрактар" та котлети "ЗСУ". Причому і пиво, і котлети навряд вирізняються чимось аж таким особливим. Звісно, я не пивовар і не кулінар. Проте з великою часткою ймовірності припускаю: смак сумнозвісних "героїв" дуже подібний до смаку звичайнісінького світлого пива. А "байрактари" – це просто страва з м`ясного фаршу, без додавання якихось секретних складників.

Чи не останньою краплею стала публікація відразу на кількох сторінках користувачів Facebook краватки з вишитим портретом розстріляного воїна Олександра Мацієвського. Невідомо, чи зроблено це для власних потреб, чи у якійсь мінімальній промисловій кількості, аби продавати за гроші. Але й так само невідомо, чому комусь, навіть одній людині, треба довго й нудно пояснювати очевидні речі: так робити не можна. Портрет не лише Олександра Мацієвського, а й будь-кого з полеглих від російських рук військових та цивільних може бути лише в їхніх домах та домах їхніх близьких. Ще – на могильному надгробку, в підручниках із історії чи пам`ятних дошках, якщо на їхню честь назвали вулиці чи площі. Будь-яке інше використання портретів – експлуатація з комерційною метою.

Але проблеми починаються або можуть початися саме від цього місця: визначення припустимої межі. У законопроєкті №9128 подібне згадується. Мова про книжки, фільми, пісні та інші твори, які підпадають під поняття "культурно-мистецький продукт". Його пропонують винести за дужки й не розглядати прискіпливо. Тобто обмеження на використання патріотизму не поширюються на рекламу кіно-, відео- та видавничої продукції. За умови, якщо вона присвячена висвітленню подій, пов'язаних зі здійсненням заходів з нацбезпеки і оборони. Та розповідає про відсіч і стримування російської збройної агресії, про наші перемоги над ворогом на фронті й у тилу. Де ж тут проблема? Ось кілька фактів, думайте й вирішуйте самі.

 

У жовтні минулого року у соцмережах вибухнув перший скандал довкола саме видавничої продукції. "Клуб сімейного дозвілля" під тиском небайдужих зупинив видання роману Дарини Гнатко "Буча. Історія одного полону". У видавництві зазначили: "Перепрошуємо за те, що зачепили ті незагоєні рани та шрами, які сьогодні завдають усім нам нестерпного болю. Ми визнаємо власні помилки, працюємо над собою та сподіваємося на розуміння, адже у цей складний час усім нам як ніколи потрібна підтримка". Натомість сама авторка оцінює свій твір ось як: "Ще жодну книгу я не писала з таким болем у серці, не плакала так над текстом. "Буча" далася мені нелегко, дуже нелегко, мені боліло майже кожне слово, котре я писала в цьому романі". Тобто, пані Гнатко не бачить проблем. Вона хотіла, як краще. І якщо не звинуватила когось у потуранні цензурі, то напевне подумала про це.

Інша, дуже схожа історія відбулася місяцем раніше за скандал із художньою книгою про Бучу. Мова про фільм з такою ж назвою – "Буча", який подається як драма. Трейлер представили 13 вересня, з нагоди Дня міста в Бучі. Готову стрічку анонсували вже на цей рік. Можливо, її десь усе ж таки знімали в атмосфері цілковитої таємності. Бо ж після того, як у продюсера Олександра Щура та режисера Станіслава Тіунова полетіли списи суспільного осуду, більше про роботу над нею ніхто нічого не чув. Зате вони коментували свої наміри як добрі й благородні. Фільм мав на меті показати героїзм простих українців під російською окупацією та звіряче обличчя того самого окупанта. Судячи з трейлера, одного з них зіграв чи мав зіграти актор В`ячеслав Довженко. Він порадив гейтерам дочекатися результату, тобто – кіна, а вже потім оцінювати. Нагадаю: про результат невідомо нічого.

Те саме – з іншим анонсованим уже в січні поточного року трейлером: цього разу не драми, а комедії "Похорон Путіна". Продюсер Юрій Горбунов уже анонсував сюжет, згідно якого десь у якійсь галактиці помер Путін — і всі раптом стали щасливими. А в трейлері знявся Олексій Арестович, тоді ще радник Офісу президента, в гості до якого прийшли колядники та з неприродньою урочистістю в його, Арестовича, помешканні святкують смерть президента країни-агресора. Цікаво, що команда не планує залучати державних коштів, яких на кіно нема й не передбачається. Гроші жертвують – чи мають жертвувати, відкритої інформації немає, – на спеціально відкритий рахунок. Тобто планується таке собі народне кіно, на яке чисто теоретично громадяни підуть через кінотеатральні каси. Заплативши за квитки.

Наведені приклади – найрезонансніші. Їх об`єднує насамперед той факт, що готового продукту або вже не побачить потенційний споживач, або – ще не бачив. Тож чисто теоретично можна стати в позу ображеного й заявити: нас гейтять соцмережі за фільми й книжки, які не вийшли, так і лишилися проєктами, задумом. Їм можуть закинути у відповідь приклади кліпів Потапа "Волонтер" та Руслана Ханумака "Дика Дичка": готового, теж у фундаменті своєму патріотичного продукту.

Як монетизуються подібні перегляди, поговоримо колись іншим разом. Важливо розуміти: вони справді монетизуються, і отримані кошти не йдуть на благодійність, підтримку ЗСУ, волонтерство тощо. Звісно, виконавці можуть наголошувати на тому, що частина коштів усе ж таки на донати витрачається. Той-таки Потап уже раніше пояснював, як волонтерив з-за кордону. Не здивуюся, якщо його слова навіть будуть підтверджені відповідним фактажем. Але гібридність та подвійні стандарти – саме тут. Цілком собі гайповий твір запросто охрестити патріотичним. Тобто – дивися вище, – присвяченим висвітленню подій, пов'язаних зі здійсненням заходів з нацбезпеки і оборони. Та оповіддю про наші перемоги над ворогом на фронті й у тилу.

Пивовари з Varvar brewery вже заявили у відповідь на звинувачення в експлуатації військової тематики: ми нічого більше не вміємо, крім як варити пиво. Хочемо допомогти героям, які захищають Україну. Тому придумали ось таку – патріотичну – назву для нового пива. А частина прибутку піде на потреби армії. Бо якщо не продавати пиво, то звідки візьметься прибуток…

Анонсовані й поки не готові фільми та вже створені музичні кліпи з патріотичним бекграундом – це все одно, що котлета "ЗСУ", пиво "Герої не вмирають" чи цукерки "Привид Києва". Гібридність ситуації полягає в тому, що за рік широкої війни українцями створено справді чимало музичного відео на патріотичну тематику. Наші поети опанували новий формат – платні поетичні вечори, де читають вірші в тому числі про війну й потім зібрані кошти офірують на військові потреби. Та й документального кіно про цей період війни знято чимало. Є навіть один патріотичний міні-серіал – "Я – Надія", про подвиг харківських медиків у перші місяці масштабного російського вторгнення. За великим рахунком, все гамузом можна загейтити, звинувативши в патріотизмі й бізнесі на крові. Але можна зробити навпаки: взяти кліпи Потапа "Волонтер" і Святослава Вакарчука "Місто Марії/Азов" й поставити між ними знак рівняння. Мовляв, якщо Вакарчуку прощається, то чому не дозволяється Потапенку, вони ж колеги по цеху? Й роблять одне й те саме, тільки підходи різні.

Нарешті підходимо до ключового: до різних, місцями навіть протилежних підходів до однієї справи. Маркетологи придумують бургери "Байрактар", аби спровокувати миттєву емоцію. Яка змусить витягнути гаманець. Справжні, щирі патріоти теж беруть емоціями. Проте не працюють ними з метою заробити – найперше діляться сокровенним, наболілим, щирим. Залишається тільки зібрати десь доказову базу нещирості тих, хто експлуатує патріотизм. Та довести їхню нещирість вкупі з маркетинговим мисленням. Візуально розрізняти щирість і заробітчанство небайдужі відповідальні громадяни вже потроху вчаться. Знайти б тепер юридичну можливість покарати гайпожерів бодай штрафом.

×