Снилося мені тієї ночі, як я гола у просторому залі миюся під душем. А згори на мене дивляться чоловіки. Їх двоє. Одного я знаю, другого — ні. Я їх бачу, а вони — лише мою голову. Бо я — за заслінкою. І раптом та заслінка падає. Тече вода, я стою під душем гола, але захищена, адже у мене — волосся Айни. Чорне, довге, пряме, обліплює всю до стегон.
Вранці на роботі я розповіла про це Айні. "Вірунчик. Усе буде добре. Погано тоді, коли ти гола, і всі тебе бачать", — запевнила вона.
Відразу після цього зателефонував знайомий депутат і запросив на зібрання до дисидентів. З-поміж п"ятірки кандидатів першим говорив мій знайомий. Якісь хлопці вигукнули "Слава Україні!".
Я вийшла поїсти у кафе. У кінці коридору стояв присадкуватий огрядний чоловік, з яким ми не бачилися років сім. Він зрадів зустрічі. Сіли поговорити. Він похвалився: "Я книжку написав. Називається "Як туди знову не потрапити". Про депутата сказав: "Він узяв до себе не тих людей. Я б організував усе краще".
Ти завжди рано лягала
"А ти? Чим ти жила всі ці роки?" — запитав він. І що йому відповісти? Що стомилася від його літературної мови, що мені нецікаво слухати про "гнилу систему" і про те, що довкола "самі чужинці"? Що хочеться, аби зараз, тут, поруч сидів не він, а інший. Який погано говорить українською, не знає біографії Шухевича, але ловить кайф від усякої чоловічої роботи і катається на сноуборді. Однак ввічливо відповідаю: "Працювала. А що вмієш робити своїми руками ти?" — "Практично нічого!" Я позіхаю, кажу, що піду, бо хочу спати. "Так, я пам"ятаю: ти завжди рано лягала", — сказав він.
Удома знову стала під душ — справжній. Підібрала волосся, щоб не намокло. Хоча воно в мене коротке — не таке, як у Айни.
1 
1
Коментарі