Найсильніші кольори – червоний, білий, синій, жовтий
Ще 10 років тому антикварні сорочки й рушники коштували копійки. Їх було багато. Люди мало цим цікавилися. Зараз інтерес і ціни зросли. Іде вторинний і третинний перепродаж антикваріату. Старожитності на базарах перепродують люди, які купили їх у селян зі скринь. Селяни продають старі вишиванки, бо не розуміють їх цінності.
Колишній міністр культури Василь Вовкун 10 років пропрацював режисером на Буковині. Почав колекціонувати одяг. Каже, приїхав якось у велике село. У будинку культури ввечері мав бути концерт. Зранку налагодили апаратуру, поставили декорації. І Вовкун мав півдня, щоб гуляти по селу. Іде вулицею і бачить: серед двору жінка розклала багаття і кидає в нього вишиті сорочки. Він заскакує на подвір'я: "Чи ви дурна? Що ви робите?" Жінка оторопіла: "Померла баба, і я спалюю старі речі після неї". – "Це ж шедеври!" – "У нас, – каже, – традиція: після старих усе спалювати".
Моя баба розказувала, що 1933-го на Великдень встигла сім'я – п'ятеро дітей і вони з чоловіком – тільки поснідати. Заїжджає обоз підвод – більшовики приїхали розкуркулювати. "Платіть 5 тисяч рублів", – кажуть. У баби з дідом нема таких грошей. Далі вже ніхто не питав – забрали овець, корову, коня. Вимели все в коморі. Зі стін почали здирати рушники: "Це – колгоспне добро. Дояркам треба руки об щось витирати". Так після баби нічого вишитого й не лишилося.
У родині зберігаємо мою дитячу сорочку. Носив 5-річним. Доволі проста – хрестиком вишитий хміль чи виноград. Вишивала прабаба для мого батька.
Весь народний вишитий одяг – це святкове, недільне, весільне, до церкви вбрання. Не корову в ньому пасти і не до свиней ходити. Художники грішать, бо люблять зобразити дівчину в червоній плахті з лопатою посеред городу. Насправді, до роботи вдягали чорну дергу, шматок полотнини. Хіба щось десь ледь вишите.
У фільмі "Код нації" досліджували: приходили у джинсах, штанях, футболках – і за допомогою датчиків замірювали енергетичне поле людини. Потім брали народний одяг і дивилися, як воно змінюється. Виявилося, якщо вишивка з краю, звідки походять ваші предки, вона захищає і допомагає. Якщо цілісність енергетичного поля порушена через стреси, погане харчування, воду і повітря, чи якісь родові речі – у ньому видно цілі викушені ділянки. Таке енергетичне поле народний одяг вирівнює – збільшує його майже вдвічі, латає прогалини.
Хрестик і гладь – пізні техніки. Прийшли до нас у ХХ столітті. Давня ж вишивка нараховує понад 250 швів.
Західноєвропейські лапаті троянди і листя, якими зашитий весь рукав, нагадують червоно-чорне місиво. Народ їх назвав "пекло". З одного боку, це кольори пекла, а з другого – це пекло шити його.
Народні узори мають ритм. Людина відшила один рапорт, другий. І вже узор у неї на підсвідомості. А от про "брокарівську" вишивку (вишиті хрестиком квіти за зразком європейських узорів. – Країна) сказано: "Що дівчата роблять? – Вишивають і співають, а матері порють і плачуть". Бо вишивати і співати при оцих трояндах не виходить. Там весь час треба рахувати хрестики, аби не вийшло ніби павук поснував.
Вишиті троянди мали право носити лише цнотливі дівчата. Вишивали ними весільну сорочку. Ще могли їх носити молодиці, доки не народили дітей.
Дівчата на виданні після першої Пречистої звільнялися від польових робіт і мали час вишивати й готувати посаг. Кажуть: прийшла перша Пречиста – стає дівка речиста. Вже може говорити. Але не просто, а вишиваючи чи прядучи.
Під час експедиції, бувало, запитуємо: "Бабусю, це ж ви вишивали? – Я. – Можете показати, як робили це? – Дітки, я не пам'ятаю". Вона це вишивала замолоду. Потім заміж вийшла. Діти пішли одне за одним. Вишивання закінчилося. Моя баба Мар'яна Казановська народила дев'ятьох дітей. То коли було вишивати? Цим займалися дівчата до заміжжя.
У багатьох місцевостях сорочки мали підтичку – нижню частину. Вона пришивалася і могла змінюватися, якщо забруднювалася.
Багата вишивка в тих краях, де селяни мають поле, орну землю, сіють збіжжя. Торгівля відбувалася вздовж берегів великих судноплавних річок: Дніпро, Дністер і їх притоки. Купці продавали тканину, матеріали для вишивання. У буковинців одна сорочка може бути вишита вовняними, бавовняними, шовковими нитками, сухозліткою – тобто золотими нитками, лелітками – тобто паєтками, і бісером. Це свідчило про заможність. А взяти в глиб материка – уже скромніша вишивка. Тільки зашиті уставки – верхня частина рукава.
На Гуцульщині наречений одягав дві сорочки. Перша на тілі була родова, яку вишила мати. Поверх неї – вишита нареченою. Робилося це для того, щоб він прийняв енергію нареченої у свій рід, і між ними встановилося взаєморозуміння. Казали, коли чоловік одягає сорочку дівчини, то вона "присушує" його до себе. Бо тканина, з якою працювала дівчина, насичена її думками, любов'ю.
Найсильніші кольори – червоний, білий, синій, жовтий. Це хроматичний порядок у Всесвіті. Червоний – початок, імпульс, схід, вогонь. Білий – північ, накопичення інформації, вода. Синій – захід, трансформація, повітря. Жовтий – південь, результат, земля. Всі стихії походять із п'ятого елемента – космічного ефіру. Це – чорний колір.
У системі майя між чорним і синім не роблять різниці. Можливо, тому червоно-синє вишивання характерне для дуже давніх зразків. До ери анілінових барвників у першій половині ХІХ століття на Поділлі художник Василь Тропінін малював селян у червоно-синіх сорочках. У старих колекціях Вікентія Хвойки – червоно-синє вишиття, а не червоно-чорне. Так само рушники початку ХІХ століття – червоно-сині. Потім синій колір замінили на чорний. Це не зовсім правильно. У весільних рушниках чорного не повинно бути. У дитячому одязі – так само. Дітям треба вишивати червоно-синім. Домінувати має червоний. Синій – як контур.
На Поділлі навіть весільні сорочки вишивають лише чорним. Це – сильний колір. Як і білий. Але якщо білий віддає енергію, то чорний її акумулює: поглинає і вбирає інформацію.
3 
1
Коментарі