Коли Олександр Злотник вперше
Отримував на горіхи
4-річним вирішив наловити риби, але не знав, як це робиться. Виламав гарного дрючка. Прив'язав до нього грубу чорну нитку, на інший кінець якої прикріпив будяка. Годин 10 простояв зі своєю вудкою біля озера, але так нічого і не впіймав. Доки мене не було вдома, піднявся ґвалт. Батьки шукали по всьому містечку. Коли прийшов, насварили і поставили в куток.
Взяв у руки баян
1955 року наш клас повезли на звітний концерт учнів музичної школи в Білій Церкві. Коли почув, як діти грають і співають, мені зірвало дах. Прибіг додому і кинувся до батьків: "Купіть мені будь-який інструмент". Випросив, щоб повели в музичну школу. Мене прослухав директор Давид Ісакович Веслер. Сказав батькам: "У нього гарні музичні дані. Віддавайте до нас. Хай вчиться грати на скрипці чи фортепіано". Батьки тоді будувалися, зайвих грошей не мали. На чомусь зекономили й купили мені "туличок" – баян. Коштував 158 карбованців – це були великі гроші. Тиждень намагався почати на ньому грати, нічого не виходило. Вдалося, коли прийшов на перше заняття. Викладач перевернув і сказав, щоб більше догори дриґом інструмент не тримав.
Залишився сам удома
Батьки працювали, тож 3-річним часто залишався вдома сам. Навчився користуватися нашим старим програвачем. Ставив платівки з оперетами Імре Кальмана, Ісака Дунаєвського, Жака Офенбаха. Міг слухати їх годинами. Одного разу після цього вигадав свою власну мелодію. Наспівав батькам. Вони була в захваті.
Отримував кишенькові гроші
У другому класі батьки почали давати гроші на обід. Та я тоді захопився книжками, і все витрачав на них. Вночі читав під ковдрою з ліхтариком, на уроках ховав книжку під партою, розкривав її за обіднім столом. Батьки вмовляли, щоб трохи зупинився. Не діяло. Щоб не зіпсував зір, деякий час слідкували, аби читав лише те, що задавали у школі, й перестали давати гроші.
Був за кордоном
1969 року поїхав до Чехословаччини на фестиваль "Празька весна". Вразили величезні білборди з напівоголеними жінками. Разом із режисером Борисом Квашньовим вирішили прогулятися містом. Мали з собою пляшку "Столичної". Вирішили розпити в ресторані. Поставили її на стіл ще до того, як до нас підійшов офіціант. Він одразу сказав: "У нашому меню теж є горілка. Якби не було, могли б прийти зі своєю". Заплатили за неї удвічі більше, ніж коштувала. Як трохи випили, вирішили потанцювати.
Вийшов на сцену
1978-го на сцену столичного Палацу спорту російська співачка Валентина Толкунова вивела як автора пісні "Звідки в тебе очі сині" на вірші Ігоря Лазаревського. Співав із нею в дуеті. Здавалося, що потрапив на лайнер. Зал почав хитатися: то напливав, то відступав, підлога ходила під ногами, голос тремтів. Заспокоївся, коли почала грати музика. Простір заповнився оплесками. Отямився вже за кулісами. Не пам'ятаю, як там опинився. Так само не можу пригадати, як після виступу роздавав автографи.
Отримував лист
На початку 1980-х написав музику до пісні "Возвращайся всегда" на слова Болеслава Ценова. Вона стала популярною у виконанні Віталія Білоножка. Якось отримав лист від жінки, син якої воював у Афганістані: "Він уже півроку мені не пише. Ночами спати не можу, все думаю, чи живий. Як почула вашу пісню, зрозуміла: мій син повернеться".
Приховував синець
Кілька років тому поїхав на гастролі до США з групою артистів. Вирішили зупинитися біля Бостона, щоб перекусити. На вулиці побачив, як з іншого автобуса виходить пара з песиком. Захотілося його погладити – сумував за своїм, якого залишив у Києві. Собака привітно махав хвостом. Тільки нахилився, щоб почухати його, вкусив мене за повіко. Виступила кров. Поліцейский, який став свідком пригоди, сказав: "У нашому штаті діє закон: якщо пес кусає людину до крові, його треба знищити. Ви не заперечуєте?" Відповів, що не маю претензій до власників тварини. У кафе мені одразу дали лід, щоб приклав до ока, але воно все одно напухло і почало синіти. Через 3 години мав вийти на сцену. Лілія Сандулеса намагалася загримувати синець під оком, але його все одно було видно. Глядачам одразу розповів, що мене за око вкусив пес. Сміялися, бо ніхто не вірив.
БУВ НЕВДОВОЛЕНИЙ СПІЛКУВАННЯМ ІЗ ШАНУВАЛЬНИЦЕЮ
Якось приїхав вести концерт у Гайсин на Вінниччині. Після нього до мене підійшла жінка. Представилася вчителькою української та російської мов. Подарувала зошит зі своїми віршами. Відкрив, а на першій сторінці присвята "Генію українського народу Михайлу Поплавському". Здивовано глянув на дарувальницю. Вона: "Там вам вірш присвятила. Прочитаєте і передасте цей зошит Поплавському".
1 
1
Коментарі