Підлога базиліки викладена з надгробних плит

У Ґданську на березі моря знаходять бурштин

– Ґданськ більше нагадує німецькі міста, ніж польські. Засніжений – наче ілюстрації до казок Ганса Крістіана Андерсена. Гостроверхі кольорові будинки, як штахети, туляться один до одного. Всі оздоблені ліпниною, статуями й фамільними гербами. Містичності додав і туман, що сховав готичні шпилі ратуші та базиліки Пресвятої Марії, – розповідає столична журналістка Василина Копитко, 34 роки.

 

Авіаквитки Київ – Ґданськ купила за два тижні до мандрівки. В обидва кінці обійшлися у 1600 грн. Буває й дешевше, варто моніторити ціни на профільних сайтах. Переліт лоукостом, тому розмір багажу не має перевищувати 40 на 30 на 20 см. Інакше доведеться доплачувати більше, ніж коштує квиток.

– Вперше лечу в іншу країну лише з наплічником. Але давно мріяла так зробити, – продовжує Василина. – До останнього переживаю, чи пропустять у Польщу із сертифікатом у "Дії"

про перенесений коронавірус.

В аеропорту купую карту мобільного оператора за 5 злотих – приблизно 33 гривні на наші гроші. Номер підв'язують під паспортні дані. Отримую 5 гігабайтів інтернету на тиждень. Це дешевше за роумінг.

Аеропорт Ґданська невеликий і малолюдний. Дивуюся, бо тут є маленька каплиця. Таке бачила лише в мусульманських країнах.

До центру міста беру таксі за 50 злотих. Хоча можна добратися електричкою за 4,8 злотого. Зупинка біля виходу з аеропорту.

Поселяємося в історичному центрі міста, біля базиліки Пресвятої Марії. За просторі сучасні апартаменти на трьох за дві доби заплатили 540 злотих. Бронювали через інтернет. З балкона видно тиху вуличку Святого Духа. Тут понад два століття тому народився німецький філософ-ірраціоналіст Артур Шопенгауер. Про близькість до центру періодично нагадує мелодія з міської ратуші. З вікна розглядаю сусідні будинки. На верхівці кожного вмостилися баклани. Їх тут так багато, як голубів у Кракові.

Ґданськ називаю містом-­феніксом, бо, наче міфіч­ний птах, постав із попелу. 90 відсотків історичної забудови було зруйновано в березні 1945 року. Здебільшого внаслідок атак радянської авіації. Після Другої світової війни поляки відновили місто за збереженими кресленнями, фотографіями й малюнками. Відтворили житлові будинки XV–XVII століть. Іноземних інвестицій не залучали. Зараз Ґданськ називають найкрасивішим містом Польщі.

Воно неодноразово переходило від німців до поляків і навпаки. Тому архітектура тут переважно готична. Зберігся найдавніший портовий кран у Європі. Височіє над рікою Мотлавою. Його мури датують XV століттям, вони чимось нагадують замок. Цей кран під назвою "Журав" (у перекладі з польської – "журавель") – один із символів Ґданська. Його часто зображають на магнітах. На згадку купую за 18 злотих сніжну кулю з макетом портового крана.

"Короною Ґданська" є базиліка Пресвятої Марії – найбільший цегляний собор у світі. Його заклали в XIV столітті. Будівництво тривало 159 років. Масштаби вражають – споруда завдовж­ки 105 метрів, а дзвіниця заввишки 82.

Частина підлоги базиліки викладена з надгробних плит. Не хочеться на них наступати, але по-іншому не пройдеш. Білосніжні склепіння заввишки 29 метрів – без мозаїк і фресок. Це контрастує з яскравими кольоровими вітражами. Дивує розп'яття Христа, розташоване незвично високо, аж під склепінням.

Окраса базиліки – дерев'яний 14-метровий астрологічний годинник. Його в XV столітті змайстрував годинникар Ганс Дюрингер. Тоді пристрій був найбільший у світі. Сконструйований так, що, крім годин, показує фази Місяця й Сонця серед знаків зодіаку, а на окремому диску – церковні свята. Має лише одну стрілку, але 24 цифри. Відлік починається знизу – там, де у звичайних годинників позначка "сім". Пристрій понад чотири століття не працював. Відновили його у 1980 роках. 70 відсотків деталей – оригінальні.

Місто сподобається любителям поттеріани. Тісні вулички нагадують алеї магічної школи чарівників – Гоґвортсу. Цегляні стіни прикрашені міфічними істотами – драконами, грифонами. Під враженням від них ґуґлю, чи часом у Ґданську не знімали сцени. Але знаходжу тільки інформацію, як група місцевих священників спалила тут серію книжок про Гаррі Поттера, бо ті нібито суперечать християнському вченню.

Тим, хто планує відвідати багато музеїв, варто купити картку туриста. Оптимальний варіант – за 95 злотих. Із нею протягом 72 годин можна зайти у 25 культурних закладів. У частину з них – безкоштовно, в решту – з незначною оплатою. Також вона дає знижку на деякі ресторани. Такі картки продають у туристичній організації в центрі міста.

Музей Другої світової війни з експозицією на 6 тисячах квадратних метрів розташований на глибині 14 метрів. Будівля нахилена на 45 градусів. У частині приміщень проходи трикутної форми, сіро-бетонні стіни нахилені, практично нема прямих кутів. Видається, наче задум автора – спеціально наголосити, як війна зруйнувала всі канони й порушила принципи світобудови.

Раптом із музейної зали з агітаційними плакатами виходжу в іншу – оформлену, як вулиця польського міста довоєнного часу. Тут відтворені вітрини магазинів, поряд розкладка тогочасних газет, далі – вхід у кінотеатр. Угорі б'є світло з вікон квартир, чути легку музику й шум міста. Емоційний ефект такий сильний, що охнула від несподіванки. Наступні експозиції – бюст Гітлера з простреленою головою, валізи вивезених в Аушвіц євреїв і навіть скафандри для немовлят, які використовували під час газових атак, – справили не таке сильне враження.

 

Піком емоційного навантаження стала інсталяція такої ж вулиці, але вже після війни. Бо коли в напівтемряві йдеш повз підбитий справжній танк, а навкруг розкидана цегла зруйнованих будинків із порожніми чорними віконницями, війну відчуваєш фізично.

Ґданськ був містом, з якого почалася Друга світова війна. Звідси ж розпочався занепад комунізму в Європі.

Вартість квитка – 23 злотих, пільгового – 16.

Місто славиться бурштиновими виробами. Тут каміння в найчистішій породі. Його здавна видобувають із моря. Називають балтійським золотом. Найбільший вибір прикрас – на Маріацькій вулиці. Кажуть, що дрібні камінці можна знайти на березі після зимових штормів.

Пів години шукаємо Музей бурштину, натрапляємо випадково. Його недавно перенесли, але не встигли змінити вказівку в путівниках. Заклад такий сучасний, що перепитую в охоронця, де саме музей. Три поверхи з підсвіченими вітринами нагадують ювелірний магазин.

Тут зберігається колекція бурштину із застиглими в ньому доісторичними тваринами й рослинами. Цьому камінню 40–50 мільйонів років. Найдовше роздивляюся шматок з ящіркою, що нагадує інопланетну істоту.

Вартість квитка в музей – 10 злотих. Ми пройшли безкоштовно, бо мали картку туриста.

Нарешті можу попрактикувати розмовну польську. Хоча офіціанти добре говорять англійською. Посміхаюся, коли бачу в меню страву kopytka – назва співзвучна з моїм прізвищем. Насправді це наші ліниві вареники. Замовляю бігус і келих світлого розливного пива. Це обходиться в 36 злотих. У всіх закладах можна розрахуватися карткою. Треба мати й готівку, щоб залишити чайові. Але в деяких ресторанах їх одразу вносять у рахунок.

Польська кухня – випробування для тих, хто береже фігуру. Переважно їжа жирна, багата на вуглеводи. Але варто все-таки скуштувати традиційний суп-журек. Його нам подали у хлібі з хрусткою скоринкою. Порція така велика, що пів дня були ситі.

У туристичних путівниках хвалили "польські пєроґі", але ті виявилися, як наші вареники. Краще скуштувати пляцки. Ціни на каву відрізняються, залежно від закладу. В одному за 30-мілілітрове еспресо заплатили 14 злотих, в іншому за горня чорної кави – 8 злотих. На сніданки скуповувалися в магазинах. Молочні продукти смачні й дешеві. Йогурти з пластівцями – по 2,5 злотого, 200-грамовий сир камамбер – 7.

Дух Різдва відчули на традиційному ярмарку. Пахне прянощами й варениками. Продають гарячий ґжанець – польський варіант глінтвейну на гарячому темному пиві. На центральній ятці закликає святкувати Різдво голова оленя. Не можу визначитися, це моторошно чи смішно. Наприкінці ярмарку помічаю великий плакат із вказівкою на центр вакцинації. Хоча на вулиці всі без масок. Їх вимагають надівати лише в музеях і транспорті. В жодному закладі нас не запитали про щеплення.

У Ґданську на початку грудня о 16:00 сутеніє. Через близькість моря вологість повітря надто висока. Холод переноситься важче. Щоб зігрітися, забігаємо в паб.

На третій день переїжджаємо в курортне містечко Сопот на березі Балтійського моря. Наш таксист – чоловік 25–27 років – ламаною російською розказує про переваги життя в Польщі. П'ять місяців тому перебрався з Узбекистану. Ні водійських прав, ні ліцензії на таксування в нього немає. У системі Bolt зареєструвався з чужим іменем і фото. Живе в машині, щоб зекономити. Щодня заробляє 500–600 злотих, відкладає їх, щоб відкрити ресторан узбецької кухні. Єдиним недоліком життя тут називає те, що польки носять мініспідниці. А йому не можна на таке дивитися з релігійних причин.

Апартаменти в Сопоті на ніч обійшлись у 160 злотих. Зараз не сезон, тому пропозицій багато. Проте майже все житло значно поступається за комфортом порівняно з Ґданським.

У місті найдовший пірс на Балтійському морі – простягається на пів кілометра. Зранку він напівпорожній, засніжений і в густому тумані. Хочеться просто мовчати й дивитися на холодні сірі води, що зливаються з небом такого ж кольору. Море спокійне. Насолоджуюся тишею. Періодами відволікаюся на чайок і дивний маяк, який чомусь димить. Згодом прочитала, що в нього вмонтували димохід від котельні, бо місцева влада не хотіла високим димарем псувати панораму міста.

Додому везу різдвяних янголят на ялинку й забиту фотографіями карту пам'яті. Радію, що сувеніри купила в місті. Бо ціни в Duty Free Ґданського аеропорту в півтора-два рази вищі, ніж у магазинах. Вся мандрівка обійшлася мені в 200 доларів.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН

×