вівторок, 15 травня 2018 12:37

Фільм "Толока" почав ліпити 1967 року. Знімаю його досі

Три брати Іллєнки перебралися з Москви в Україну

Після війни у Москві було важко вижити. Мене ледь живого віддали матері з пологового будинку. Мав цілу колекцію дитячих хвороб. Батьки відвезли в Черкаси до діда з бабою. Там були вітаміни й воля. Жив у них, доки не пішов до школи. Не знав іншої мови, крім української.

Вчився у московській школі, був комсомольцем. Усі стереотипи, які товкмачили з першого класу, розбили на кіностудії Довженка. Туди привів брат Юра, коли я приїхав на канікули. Здавалося, що потрапив у банду з піратської шхуни. Її очолював одноногий капітан – таким повернувся з війни директор Василь Цвіркунов. Був одноокий кінооператор Сурен Шахбазян, свій філософ – режисер Володимир Денисенко, зухвалий Сергій Параджанов, гладіатор Юрій Іллєнко. В коридорах чув: "Я вчера снял гениальний кадр", "Мне приснилась гениальная сцена", "У меня гениальный кот". Повернувся з канікул іншою людиною – веселою і зухвалою.

У школі зрозумів, що розбираюся в кіно краще, ніж ­брати Юра й Вадим. Залишалося спробувати.

Коли закінчував школу, брат Юрій із Сергієм Пара­джановим і Георгієм Якутовичем привезли до Москви "Тіні забутих предків". Мали перевірити, чи зрозуміють фільм у кінотеатрах. Показали в університеті. Прямо в залі почався скандал. Люди розділилися. Одні захищали картину, інші називали її знущанням над глядачем. Мало до бійки не дійшло. Пізніше зрозумів, що це була підготовлена акція, щоб поховати стрічку. Параджанов з Іллєнком були готові до неї. У той момент поводилися, як переможці.

  Михайло ІЛЛЄНКО, 70 років, кінорежисер. Народився 29 червня 1947‑го в Москві. Батько був інженером-будівельником, мати – домогосподаркою. Закінчив Всесоюзний інститут кінематографії. 1973-го влаштувався режисером на Київську кіностудію імені Олександра Довженка. За два роки зняв фільм ”Там вдалині, за рікою”. Був режисером 10 стрічок. Найкращими вважає ”Фучжоу”, ”Сьомий маршрут” і ”Той, хто пройшов крізь вогонь”. Знімає фільм ”Толока”. З 1997-го щороку організовує кінофестиваль ”Відкрита ніч”. З 2000-го працює деканом кінофакультету Київського університету кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Захоплюється вітрильниками. 2009 року брав участь у першому етапі навколо­світньої подорожі на яхті ”Купава”. Улюблена книжка – ”Робінзон Крузо” Даніеля Дефо. Мав двох братів-режисерів. Юрій Іллєнко помер 2010-го, Вадим – за п’ять років. Із дружиною Світланою виростили доньку Іванну. Вона – балерина й актриса
Михайло ІЛЛЄНКО, 70 років, кінорежисер. Народився 29 червня 1947‑го в Москві. Батько був інженером-будівельником, мати – домогосподаркою. Закінчив Всесоюзний інститут кінематографії. 1973-го влаштувався режисером на Київську кіностудію імені Олександра Довженка. За два роки зняв фільм ”Там вдалині, за рікою”. Був режисером 10 стрічок. Найкращими вважає ”Фучжоу”, ”Сьомий маршрут” і ”Той, хто пройшов крізь вогонь”. Знімає фільм ”Толока”. З 1997-го щороку організовує кінофестиваль ”Відкрита ніч”. З 2000-го працює деканом кінофакультету Київського університету кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Захоплюється вітрильниками. 2009 року брав участь у першому етапі навколо­світньої подорожі на яхті ”Купава”. Улюблена книжка – ”Робінзон Крузо” Даніеля Дефо. Мав двох братів-режисерів. Юрій Іллєнко помер 2010-го, Вадим – за п’ять років. Із дружиною Світланою виростили доньку Іванну. Вона – балерина й актриса

Брати примагнітили мене до України. Першим розлучився з Москвою Вадим, потім – Юра, за ним – я. Батьки не схвалювали. Але, якби лишився в Москві, не було б "Фучжоу", "Сьомого маршруту", "Того, хто пройшов крізь вогонь". Вони там не могли народитися.

Юра був містифікатором. Привчив і мене. Під час його ювілею у малому залі Будинку кіно мене попросили поділитися першим спогадом про брата. Сказав: "Пам'ятаю білу кімнату, людей у білому і страшний крик: "Мама, не слушай их! Они мне брата испортят!" Згодом зрозумів, що то був голос Юри". Повірили.

Брат Умів усе: малювати, фотографувати, робити годинники з дерева, ходити на яхті. І пологи прийняв би. Він знав, як показати диво так, щоб за ним хотілося повторити. Саме так я почав малювати, фотографувати і знімати кіно. У мене не було виходу – я вчився робити це за ним. Наші стосунки були змагальними – хто кого.

Другий оператор Вілен Калюта не міг і мріяти про самостійну постановку, бо не мав диплома державного зразка (закінчив Васильківське військово-льотне училище. Випадково побував на кіностудії ім. Олександра Довженка й вирішив знімати кіно. Закінчив курси, вищої освіти не мав. – Країна). Але Юра вмів переконати начальство. Вілен став оператором-постановником фільму "Білий птах з чорною ознакою". Згодом отримав "Оскар" за стрічку "Стомлені сонцем" російського режисера Микити Михалкова.

Зателефонував Юра: "Коли закінчиться сесія, приїжджай. Будеш у мене все літо на фільмі". Він купив яхту – тоді у спортивних магазинах почали продавати польські складані яхти у трьох рюкзаках. Коштувала 300 карбованців, була завбільшки з ванну. Навчив мене керувати. Відтоді почуваюся вільнішою людиною.

На майданчику Юра був авторитарний. Мав план і не звертав із нього.

Якось на кіностудію приїхали гості з Москви. Серед них була людина, від якої залежали долі стрічок. Юра вийшов на трибуну і сказав: "В природе заведено, что в стае волков самый сильный и опытный является вожаком. Так почему же в нашей кинематографической конюшне главная – свинья?" Це було за межею. Юра переходив її, коли іншого шляху не лишалося.

Роль Георгія у "Білому птасі з чорною ознакою" я отримав випадково. Приїхав на знімальний майданчик на канікулах. Зйомки фільму кілька разів зупиняли. Поновили, а одного з акторів немає. Брат сказав, щоб ішов у гримерку. Так потрапив у картину.

Під час зйомок кожен крок команди відстежували. Якось у машині зі знімальною групою відмовили гальма на гірській дорозі. Авто лягло на бік. Юра був на базі. До нього прибігли і стали розпитувати, що сталося. Він нічого не знав. У Києві про аварію вже було відомо.

Фільм зупиняли багато разів. Приходили телеграми: "Терміново приїхати на студію у Держкіно і показати матеріал".

Команду картини постійно намагалися пересварити. Виглядало це так. Підходить один до другого й каже: "Вася, ты гений. Рядом с тобой даже полный идиот Петя выглядит неплохо. Только почему Петя говорит, что ты – говно?" Ця пожежа охопила майже всіх.

Юра зізнався, що йому пропонували знімати в Голлівуді. Придумали спосіб, як його туди вивезти. Він відмовився. Сказав: "Після цього ні тобі, ні Вадиму не дозволять більше працювати в кіно".

З Іваном Миколайчуком мали нормальні стосунки, але не дружбанили. Якось на зйомки фільму "Миргород та його мешканці" я прийшов у темних окулярах, які дружина привезла з японських гастролей. Тоді сонцезахисні окуляри були такою ж рідкістю, як яхти. Іван узяв поміряти. Я подарував їх йому, бо він мав проблеми з очима. Наступного дня він підійшов: "Хочу віддячити". Простягнув металеву коробку з кишеньковим сонячним годинником.

У СРСР молодих режисерів випробовували: пропонували сценарій, який довго лежав на студії, і дивилися, як зніматиме. Якщо старанно втілює ідеї комунізму, то працюватиме регулярно. Я такої лояльності не продемонстрував. Мій перший фільм не влаштував начальство. Зате я відвоював право не знімати абищо.

Задумав "Того, хто пройшов крізь вогонь" і "Толоку" 1967‑го, а "Фучжоу" й "Сьомий маршрут" – 1973 року. Шансів ці фільми не мали. Якщо Юрі забороняли вже відзняту роботу, то мою – на рівні сценарних заявок. Досі зберігаю висновок редакційної колегії СРСР про "Фучжоу". Зводився до слів: "Нам ваш украинский герой даром не нужен".

Творчий голод закінчився 1991-го. У незалежній Україні знімати стало ні гірше, ні краще. Але я зміг повернутися до своїх задумів.

Перший кадр фільму "Той, хто пройшов крізь вогонь" зняв у Андах. 2009 року почалася виборча кампанія – і зйомки вкотре зупинили. Сказали: "Грошей не буде". Тоді мені зателефонував капітан яхти "Купава" й запросив у навколосвітню подорож. Я погодився, коли дізнався, що маршрут пролягає через Антарктиду. Вирішив там зняти кадр, який за сюжетом відбувається в Алясці. Коли Юра дізнався про цю ідею, сказав: "Ти – псих".

Із трьома друзями вийшли в Чорне море в грудні, хоч планували влітку. Через Антарктиду пройти не могли – замерзла. Взяли напрокат машину і з Буенос-Айреса через континент поїхали в Анди. Там зняли першу сцену. Я вдягнув шинель головного героя і став у кадр. Оператором був капітан яхти. Ще двоє друзів знімали, як усе відбувається.

– От бачиш: хата. Об неї розбивалося все. Бо після чергової війни люди збиралися і відбудовували її толокою з нічого. Глина під ногами, вода – в Дніпрі, очерет – і вже можна врятувати сім'ю, – сказав Юра 1967-го в селі Бучак біля Канева, коли знімав "Вечір на Івана Купала". Після цього я почав ліпити сценарій фільму "Толока". Знімаю його досі.

Зараз ви читаєте новину «Фільм "Толока" почав ліпити 1967 року. Знімаю його досі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути