Емблеми Військово-Морських сил – тризуб, накладений на якір – прикрашають обидва зовнішні паливні баки на кормі гусеничного бронетранспортера М113А3.
– Трафарет дружина зробила, надіслала, а я вже вимальовував, – розповідає 28-річний Максим Мельник, механік-водій 32-ї окремої механізованої бригади. Має позивний "Матрос". – Це моє фактичне військове звання після строкової служби в морській піхоті. Зберігаю навіть погон із тризубом на якорі. А от "емку" свою називаю яхтою.
Полтавець Максим до мобілізації працював на будівництві веж мобільного зв'язку, зокрема відновлював їх на звільненій від російських окупантів Київщині. У Збройних силах України він із зими 2023-го.
– Потрапив у бригаду, що лише формувалася. Був наймолодший у роті, – продовжує "Матрос". – На навчаннях у Німеччині показали апарат, на якому їздитиму. Американська М113 – гучна машина. Чути про себе дає здалека, але після неї я вже ніколи не сяду в щось радянське. Я під Куп'янськом евакуював "яхтою" хлопців: пряме влучання, але не заглухнув – і доїхали куди слід.
Бойовим хрещенням для Максима стали бої на сватівському напрямку, де своїм БТР проводив ротації на позиціях, евакуював поранених.
– Мене обстріляли вже на першому виїзді, – згадує. – Зорієнтували неправильно. Поблукав трохи, але втік. Потім повернувся і забрав пораненого побратима. На наступних виїздах намагався відверто не наражатися, дурити противника – стартувати перед світанком, коли нічні дрони вже не літають, а денних іще нема. Їздити там, де мало хто катається, або взагалі геть новим маршрутом. Згодом побачив карту мінних полів і трохи очманів від того, якими місцями я ганяв.
Якщо знаю, що там чекає хороший друг, з яким жили, їли з одної миски, то зроблю все можливе, аби його евакуювати. Лише якщо на тисячу відсотків переконаюся, що завдання не виконати, чесно в рацію скажу: "Я – мінус".
Особливо пам'ятною для Максима залишилася зимова кампанія в районі села Синьківка під Куп'янськом. Його М113 разом із ще двома екіпажами 32-ї ОМБр прикомандирували допомагати іншій механізованій та бригаді ДШВ.
– Ліс, тому противнику дронами нас не виловити. Ми своїх людей забирали прямо перед ворожими окопами. Півтора місяця двіжуху там організовували. Уже дерев не лишилося – наче спалені сірники стриміли. Коли мав проскочити галявину, то по мені снарядів десять мінімум випускали. Просто якесь полювання оголосили на мою "яхту". Аж адреналінозалежність виникла: подражнити, примусити орків покрутити міномет. Але все одно виходив цілий, забравши кожного побратима.
Якось дружина Максима ходила в Полтаві на концерт. Розговорилася там із військовим в апараті Ілізарова.
– Він їй розповів, де отримав поранення, а вона про те, де я воював. Слово за словом – й у розмові вигулькнув лютий 2024-го, ліс під Синьківкою, "емка" з якорями.
"Так це твій чоловік мене і врятував", – почула дружина від хлопця.
Після Куп'янська Максим Мельник брав участь у боях за Торецьк.
Нині його 32-га ОМБр стримує ворога на запорізькому напрямку.
2 
1
Коментарі