- Читаю, - таку відповідь на "Що робиш?" найчастіше чув протягом двох місяців мій хлопець Андрій.
Зустрічатися почали восени. Тоді саме взяла "на пробу" в бібліотеці "Американську трагедію" Теодора Драйзера. І так захопилася, що 800-сторінковий двотомник проковтнула за чотири дні. Зазвичай, якщо один твір автора дуже сподобався, прочитую всі його книжки. Тоді роблю на місяць-два перерву, й знову беруся. Читаю швидко - запоями, як залежний від дози наркоман. Це в мене родинне - батько так само.
Андрій сам їздив у гори
Програміст за освітою, окрім творів зі шкільної програми та книжок по веб-дизайну Андрій нічого не читав. До моєї книгоманії ставився поблажливо. Проблеми почалися, коли я стала відмовляти в зустрічах, мотивуючи тим, що зайнята. А сама читала.
Коли намагалася переказати своє захоплення Френком Каупервудом із "Фінансиста" - Андрій невдоволено кривився. Коли читала "Стоїка" - в кіно показували "Ромовий щоденник", на який я не пішла. Потім Андрій сам їздив у гори.
Я дочитувала останній роман Драйзера "Геній", коли він прийшов. Подивився на гору книжок у синіх обкладинках:
- Твій Драйзер зруйнував наші стосунки. Якщо він ще щось напише, я знайду його й уб'ю. У мене нормального життя через його писанину нема.
Я не сказала, що Драйзер уже нічого не напише. Як і того, що купила п'ять романів Люко Дашвар, а вже вийшов шостий. Пише вона ще швидше, ніж я ковтаю книжки. З Андрієм розійшлися, коли читала четвертий.
1 
1
Коментарі
29