Я запровадила свої санкції. У мене, як і в Євросоюзу та США, кілька рівнів. Спочатку видалила із соцмереж агресивно налаштованих друзів. Останній рівень залишила на пізніше. Бо він – найважчий для мене.
У суботу всі збірки донедавна улюбленого фантаста Сергія Лук'яненка викинула у смітник. Книжки письменника, що вважає українську мову діалектом російської, не заслуговують навіть на полицю в бібліотеці. Більше не хочу знати, чи допише він продовження моїх колись улюблених "Дозорів".
Далі під санкції потрапляють файли з комп'ютера. Видалила всі концерти Михайла Задорнова. Любила його жарти про тупих американців і дотепних "наших". Але тепер уже не смішно – в його арсеналі з'явилися жарти про тупих укрів і жидобандерівців.
З архіву фільмів видаляю "Майстра і Маргариту" з Безруковим, "9 роту" і пару бойовиків про російський спецназ, що любив переглядати мій тато.
Робила це все й уявляла Меркель, Олланда й Обаму: як важко їм було ухвалювати рішення про санкції. І мені ставало легше. І я продовжувала розширювати свої персональні санкції.
1 
1
Коментарі
2