– Шукшин, Матіос, і… Винничук? – жінка підіймає брови. – Це ж непристойний автор.
Молода чорнява бібліотекарка любить давати мені поради. Я їй подобаюся, бо кожні два тижні беру три-чотири книжки, вчасно повертаю і говорю з нею про літературу. А "працівниця храму книг", як вона себе називає, прочитала все, що є в бібліотеці.
– "Танго смерті" ще так-сяк, а "Весняні ігри в осінніх садах" – це ж повна порнографія. Там цілий розділ про… хм… прутня Винничука, – стишує голос жінка. – Я би йому в очі подивилася й запитала: як ви спокійно по вулицях можете ходити після такого?
Обурення бібліотекарки ще більше заохотили мене взяти Винничука. Вже на другому розділі розумію, про що йшлося. "Вона спалахує з півоберта, просто треба знати місця, до яких слід торкнутися. Торкаєшся – і вона горить, як Жанна д'Арк. Її руки не знають спокою. Де б ви з нею не перебували, рука її постійно намагається пірнути вам до кишені" – пише "непристойний" автор.
Я тут на порнографічну тематику підготувала добірку
За два тижні повертаю книжки. Бібліотекарка записує здане і викладає з шухляди "Камасутру" Юрка Покальчука, "Історію О" Полін Реаж і ще кілька невідомих мені авторів.
– Ми вивчаємо смаки читачів, радимо їм у виборі книжок, – каже. – Я вам тут на порнографічну тематику підготувала добірку.
Беру почитати Покальчука – аби не ображати турботливу жінку.
– Це еротична література, а не порнографічна, – кажу.
– Еротична, це коли пишуть: "Він ніжно її обійняв за талію і відчув тепло її тіла". А порнографічна – це п'ять сторінок опису любощів. І крапка.
Днями гортаю в книгарні роман "50 відтінків сірого" письменниці Е.Л. Джеймс. Критики називають його порнографічним, а авторку – збоченкою. Сцени з любощами та сексуальними фантазіями займають півкнижки. У Британії письменницю визнали людиною року. Вона не може пройти Лондоном кількох метрів, щоб не дати автограф. А Юрій Винничук може спокійно ходити вулицями Львова. Головне – не потрапляти на очі чорнявим бібліотекаркам.
Коментарі
26