Народна ціна

Побувала на екскурсії в польському парламенті. Залами українську групу студентів і журналістів водить працівник канцелярії Марек. У просторих коридорах порожньо – у депутатів літні канікули, зранку в кабінетах працюють лише клерки.

Польський парламент має нижню палату – сейм і верхню – сенат. У сеймі засідають 460 депутатів, у сенаті – 100.

Марек проводить нас у ложу преси в головному залі засідань. Польські депутати, як і їхні українські колеги, голосують кнопками. Питаю, чи було таке, щоб голосували і за сусіда.

– То мені старші колеги розповідали, – згадує гід. – Один депутат ще в 1990-х натиснув кнопку за сусіда, який по нужді вийшов. Був такий скандал, що бідолаха мусив піти з великої політики.

– А б'ються депутати? – цікавиться хтось із групи.

Бідолаха мусив піти з великої політики

– Та ви що? – дивується Марек. – Коли виникає конфлікт­на ситуація, просто мовчки виходять із залу.

Наприкінці екскурсії йду до кавового автомату. Вражає ціна за напій – 1 злотий. Таку ж каву в місті продають за 2, а то і 3 злоті. Тут, напевно, є і їдальня, як у нашій Верховній Раді, де канапка з ікрою коштує 10 грн.

– А що, ваші депутати не можуть дозволити собі купувати каву за народною ціною? – запитую Марека.

Він не може пояснити, чому в парламенті такі ціни.

Задоволена прямую до виходу. Хоч у чомусь наші політики подібні до польських.

×