– Квартирка – казка. Тепла, велика, сонячна. Ціна нормальна. А головне – беруть усіх. Приїжджайте, – каже Олена.
Зі знайомою Оксаною радіємо. Вона – вагітна, й через це їй тричі відмовляли в оренді житла. Одні казали, дитина помалює шпалери. Другі жалілися на плач, що заважатиме сусідам. Треті зізналися – не люблять дітей.
У вересні у Львові майже неможливо знайти квартиру на тривалу оренду. Всі пристойні варіанти ще влітку розібрали студенти. Залишилися дорогі чи в поганому стані – за містом, із пліснявою і без зручностей. Господарі пристойного житла часто ставлять умови: не беруть іноземців, переселенців, із тваринами. Квартири здають лише сімейним парам без дітей або дівчатам.
За вказаною посередником адресою їдемо таксі. Господарі – літнє подружжя. Зустрічають на порозі. Показують велику кімнату, ванну та кухню. Скрізь – ремонт і сучасні меблі.
– Не розумію, в чому підвох, – шепоче Оксана. – Документи в порядку, ціна нормальна з включеною в неї комуналкою. Знають, я вагітна й одинока. Підпишу договір.
– Ми сучасні люди, – каже господар. – Нормально ставимося до всіх. Це – бізнес. Головне, аби гроші платили.
За два місяці Оксана народила хлопчика. Згодом господарі підняли їй ціну в півтора разу.
– Договір назвали "фількиною грамотою", – говорить Оксана. – Сказали, менше платила, бо в квартирі жила одна. А тепер нас двоє.
1 
1
Коментарі