Україна – це ми

– Я курив непотріб, з парашутами стрибав і друзєй за гроші продавав! – співають зі сцени столичного клубу "Бочка" двоє чорних спітнілих чоловіків.

Один трохи гладший і з кудлатою бородою, другий – м'язистіший і без бороди. Перший – лікар Олег Цукренко, який називає себе Альбертом і пише на сайт "Наш Київ". Другий – учитель Володимир Пахолюк, що зараз працює в модному столичному журналі. Сьогодні вони дають концерт як гурт "Хамерман знищує віруси". Напередодні шукали гримера, який би розмалював їх чорним, обсипав блискітками й зобразив на тілі "спортивний костюм".

Співають про життя, фемінізм, Нову Гвінею, книжки й культуру – все, що цікавить творчу інтелігенцію. Кожна пісня щедро пересипана суржиком і добірними матюками.

Публіка реве. Поруч зі мною стоїть відомий есеїст із дружиною-­письменницею. Ліворуч – перекладачка в окулярах кричить: "В етом мірє тот сільнєй, у каво пі..н дліннєй!" Плечем я спираюся на поета.

Плечем спираюся на поета

Усі ми слухаємо "хамерманів" давно. Дехто починав ще на касетах, коли хлопці тільки-но вибралися з рідних Сум. Почуваємося артистами, які сьогодні кричать нецензурні куплети, а завтра умиються й підуть на роботу, де не можна матюкатися.

– Стефан Цвейг отравився, Маяковський застрелився, Ганнібал отравився, Шикельгрубер застрелився, – Пахолюк кричить пісню "Україна – це ми", якій ось-ось виповниться 15 років. Хіт трішки освіжили: – Янукович – отравився! Азаров – застрелився! Юлія Тімошенко – удавилась! А Гагаріна похітілі інопланєтянє!

– Україна – це ми! Самогубців не хоронять із нормальними людьми! – докрикуємо останні рядки пісні й ідемо пити темне пиво.

На виході з клубу минаємо білборд концерту Стаса Михайлова. Він співає не про Україну, а про вічну любов. Російською, і без матюків. І наступного дня відвідувачам конценртів не доведеться забувати, як вони вчора радісно вигукували лайки. Вони – теж Україна.

×