– Мета політичної пропаганди полягає в тому, щоб створити атмосферу, в якій людина не матиме впевненості, де правда, а де брехня, – каже британський режисер Ентоні Баттс, автор документальної стрічки "ДНР, або Химерна історія країни-саморобки".
У столичному Будинку кіно фільм відкрив цьогорічний міжнародний фестиваль Docudays.
– Єдиний спосіб боротися з пропагандою – показувати правду, як вона є. Саме тому ми намагалися зсередини продемонструвати, як усе відбувалося навесні 2014 року в Донецьку. Дотримувалися нейтральної позиції, не ставали на бік тої чи іншої сторони, – запевняє режисер.
Кількість охочих переглянути цей фільм перевищила очікування організаторів фестивалю. Обидва зали переповнені, перед входами – натовп, охоронці не впускають людей усередину.
По завершенні стрічки режисер відповідає на запитання.
– Якщо ви були в Донецьку торік навесні, то чому не показали мітинги під синьо-жовтими прапорами? Вони збирали по кілька тисяч мешканців, ви не могли їх не помітити, – моє запитання викликає оплески залу.
– Нашою метою було простежити процес творення цієї "республіки", отже, героями обрали тих донеччан, які підтримали її. У фільмі показані кілька осіб із синьо-жовтою символікою. Але якби ми приділяли проукраїнській стороні більше уваги, то втратили б довіру головних героїв і не досягли б своєї мети, – пояснює Баттс.
– Але ваш фільм може справити враження, що більшість місцевих жителів підтримують "країну-саморобку", а отже, українська армія веде війну з населенням регіону, а не з терористами, – заперечую. – Інакше кажучи, ви підтримали позицію однієї зі сторін конфлікту, навіть якщо не мали такого наміру.
– Це ваше суб'єктивне враження! – заперечують мені.
– А якби СБУ попросила надати відзнятий матеріал, ви погодилися б? – запитує інший глядач.
– Ні, бо це було б порушенням професійної етики. Герої фільму довірилися нам.
Відповідь режисера також викликала оплески. Але менш гучні.
5 
1
Коментарі