Сьогодні виповнюється 16 років від дня Скнилівської авіакатастрофи.

27 липня 2002 року в аеропорту Скнилів, що біля Львова, відбулася наймасовіша загибель людей на авіашоу. Під час виконання фігури вищого пілотажу винищувач Су-27УБ Збройних сил України впав у натовп глядачів, загинуло 77 людей, з яких 28 - діти. Постраждалими визнані 543 людини.

У 16 роковини з дня Скнилівської трагедії 48 родинам загиблих нададуть фінансову допомогу в розмірі 2000 грн на сім'ю. В Управлінні соціального захисту Львівської міської ради повідомили, що ця матеріальна допомога буде одноразовою. Львівській казні це обійдеться в 96 тис грн.

22-річному Юрію Пасенченку на момент Скнилівської трагедії було 6 років, це було його останнє літо перед школою.

"Я був зовсім маленьким і пам'ятаю той день більше з розповідей батьків, які мене туди привезли. У мене досі стоїть перед очима картина, як падає літак, йде дим, всі кричать, сильний шум стоїть довкола. Не пам'ятаю, щоб дуже злякався, але мама мені розповідала, що я потім не міг нормально спати кілька днів", - ділиться своїми спогадами хлопець.

Ще один очевидець Скнилівської авіакатастрофи - 36-річний Юрій Пеляк - з'явився на місці трагедії одразу після падіння літака.

"Я працював тоді водієм в СБУ, привіз керівництво. Це була військова контррозвідка, вони перші, хто там мав бути. Приїхали ми вже, коли літак впав, але "швидких" ще не було на місці. Вони після нас почали приїжджати. Не мав змоги далеко ходити, біля машини був майже весь час. Але те, що я побачив, дуже страшно виглядало: просто купи м'яса, люди шматками лежали, інші люди бігали. Я багато чого бачив, але такого навіть у жахах не побачиш. Там неможливо було знаходитися. Від побаченого мене знудило", - розповідає Юрій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Жодні подачки не замінять рідних" - чиновник про Скнилівську трагедію

Антоніна Валентинівна приїхала на авіашоу з сином і чоловіком - командиром міліцейського полку.

"Ми з чоловіком служили ще в середній Азії й на подібні авіашоу ходили до того, але дивилися завжди з трибуни, а тут було інакше. Мене найбільше це здивувало, бо на трибунах ми бачили перед собою літак, а тут він летів над нами, треба було голову задирати, - згадує пані Антоніна. - Вже пройшло досить багато часу, важко передати цей жах словами. Коли чоловік сказав, що буде таке авіашоу, то син зрадів, дуже хотів подивитися. Йому тоді було 17 років. Він навіть казав мені, що всю ніч не спав, так хотів шоу подивитися.

Коли літак тільки почав опускатися, то в мене одразу була думка: "Чому це він так низько? Невже впаде?" Минає секунда і він падає. Це найстрашніше - побачити своїми очима, як літак падає на людей. Спочатку люди веселилися, а потім там загиблі лежали. Люди бігали, шукали один одного. Я спочатку чоловіка знайшла, а потім ми побачили нашого сина з переляканими очима. Він шукав нас, а ми його. Чоловік перед тим пішов до своїх підлеглих, а син із товаришем дивилися на літак зблизька, де за хвилин 10 сталася трагедія. Дякувати, Бог вберіг тоді! Люди знаходили рідних і швидко тікали звідти. Потім чоловік нас відправив додому, а сам залишився. Почав виконувати оточення території. Там паніка була, а інакше на це не можна реагувати. Це шок".

×