"Лікар був сьогодні вранці, прощався. Дружина Левка обняла його і каже: "Що ж ви не спасли?". А він: "Старі болячки повиходили". В останню добу інсульт схопив", - каже 69-річна Галина Загорулько на вулиці Садовій, 24 села Хотів біля Києва. 9 липня тут прощаються з колишнім народним депутатом, дисидентом і політв'язнем Левком Лук'яненком. Він помер у столичній лікарні "Феофанія" на 90-му році після інсульту.
На білому будинку висить державний прапор з чорною стрічкою. На стіні розвішані фото Левка Григоровича та видруковані цитати. Десятки людей несуть живі квіти і похоронні вінки. Охочі залишають слова співчуття сім'ї і подяки герою України на листах ватманів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Що мав, на тому і взявся писати" – як згадував найкращий день у своєму житті Левко Лук'яненко
"Лікували 3 тижні. 8 червня, на день народження дружини, його привезли з лікарні. Сказав довгу гарну промову, а потім тихенько вийшов, і дочка Люба завезла назад у "Феофанію", - продовжує односельчанка Галина Андріївна. – Його любили в селі, з сусідами дружив. Був дуже простий у спілкуванні. Його не возили, з охороною не ходив. Мав машину, яка час від часу ламалась. А більше ходив пішки. Приходив на свято села, шкільні святкування, Шевченківські дні. Його часто запрошували до школи поговорити з молоддю. З Надією Іванівною були гарною парою. Вона редагувала, друкувала, коректувала, підказувала, критикувала. Була і домогосподаркою, і секретарем, на всі телефони відповіла, вела господарство і ремонтами займалася, а він мав час на книжки".
Посеред квітів та вінків на подвір'ї – саджанець дуба. Його принесли жителі Хотова. У вівторок, 10 липня, посадять дерево на честь односельчанина.
"Зробив би для нього все, що б він сказав. Я хотів звідси їхати давно, мені не подобається все, що тут було від початку незалежності. А Левко Григорович став одним із якорів, які тримали. А другий – мама. Від нього отримав підтримку, розуміння. Він показав своїм життям, що треба боротися за країну, навчив любити землю рідну, - розповідає сусід Ігор Радянський, 62 роки. На шиї має золотий ланцюжок, в руках – окуляри. – У нас були різні суперечки про масонство, "русскій мір", всесвітні змови. У багатьох випадках він змушував мене визнати його правоту, наводячи розумні аргументи".
"Він мене за прізвище мабуть не любив, - жартує Ігор Петрович. - Але ніколи не казав радянська влада, а завжди – совєцька або москальська".
Труна стоїть посеред вітальної зали. Тіло покрите синьо-жовтим прапором. Дзеркала завішані білим полотном, на стіні – портрет задуманого Левка Григоровича у вишиванці біля робочого столу. Дружина Надія Іванівна стоїть біля труни. Приймає співчуття від друзів і рідні.
"40 днів випаде на 24 серпня, день народження, - каже Надія Лук'яненко. – Приходьте усі".
Онука Ганна Жуковіна виносить на подвір'я посудину з водою для живих квітів. Вона у чорній сукні і боса. Припрошує усіх присутніх за стіл - пригоститися канапками і цукерками.
"Дідусь був для мене особистим героєм. Мали близькі стосунки: разом буду для собаки будували, на городі листя кульбаби для салату збирали. Коли дідусь книжки писав, сиділа під столом, брала зіпсовані листи паперу і гралася у власний офіс, - згадує онука. – Він вчив любові до України, поважати інших людей, стриманості. Був спокійним і дуже врозумливим, мудрим. Бабуся і дідусь мали гарні стосунки. Коли він приїжджав зі своєї роботи, бабуся подавала вечерю, сідали і обговорювали день, радилися, планували. Вона друкувала його книги, які писав від руки, на друкарській машинці або комп'ютері. Дідусь був і вмілим господарем: садив яблуні, сливи, майже всі дерева, які в нас ростуть. Навіть полички майстрував. Чи зима, чи літо обов'язково займався руханкою: бігав наколо хати і присідав".
Політв'язень Василь Овсієнко після прощання виходить у фруктовий сад за будинком, який Левко Григорович висадив сам. Тут достигають груші, сливи та яблуні.
"У 1984 році я був із Стусом в одній камері, - Василь Васильович зриває достиглі вишні. Прийшов у чорній вишиванці. - Якось зайшла мова про людей, котрі там перебували – їх до 30 було, більшість – українці. Василь великим пальцем показав на сусідню 19-ту камеру, де Левко сидів, і сказав: "Ото чоловік". Це прозвучало, як у Євангеліє, коли Пилат каже про Ісуса Христа: "Се человек".
У вівторок, 10 липня, тіло політика перевезуть до Клубу Кабінету міністрів. Відспівування відбудуться у Володимирському соборі. Поховають дисидента на Байковому кладовищі.
Помер Герой України, колишній народний депутат, дисидент та політв'язень Левко Лук'яненко.
2 
1
Коментарі