"Інсульт не залишив можливості Вадиму навіть говорити. Я прийшов до нього додому, сів на стільчику поруч із ліжком і почав розповідати, як у мене справи. Говорив про себе, дім і, звичайно, роботу. Він слухав, і я бачив, як хотілося би йому багато чого сказати. Йдучи, запитав: "Вадиме, що ти хочеш смачного?". Як міг, він пояснив мені, що виноградного соку. "А солоденького?", - запитав я, знаючи, що Вадим любить лимонні дольки. Він схвально кивнув головою. Я спустився в магазин, купив виноградний сік і лимонні дольки. Приніс, віддав Вадиму, погладив його по руці і йшов. Тоді я не знав, що прощаюся з ним назавжди".
Так згадує останні дні відомого українського кінооператора, режисера і сценариста Вадима Іллєнка його молодший брат Михайло в інтерв'ю fakty.ua. 8 травня 2015 року на 84-році життя Вадима Герасимовича не стало.
Вадим Іллєнко вписав багато яскравих сторінок в історію українського мистецтва.
Ряд фільмів, які Іллєнко зняв як оператор, стали еталоном операторської майстерності, піднімали на новий щабель школу українського візуального мистецтва. "Олекса Довбуш" (1959), "За двома зайцями" (1961), "Вечір на Івана Купала" (1967), " Поштовий роман "(1969)," Білий башлик "(1975). Такі картини, як "Передай далі" (1988), "Останній бункер" (1991), "Хеллі і Нок" (1995) та інші говорять про нього як про зрілого високопрофесійного режисера-постановника і сценариста.
Вадим Герасимович ніколи не гнався за преміями і нагородами. Називав себе щасливим, оскільки робив у житті те, що любив усім серцем. Саме він поклав початок кінематографічному кланові Іллєнко. Вслід за ним у кіно прийшли брати Юрій та Михайло.
"Моя любов до кінематографії почалася з однієї давньої розмови з Вадимом. Я був тоді підлітком, а Вадим уже працював оператором. Він захоплено розповідав про свою професію, а потім зізнався: "Знаєш, кіно - це найкраще, що траплялося зі мною в житті". Потім було ще багато інших розмов, старші брати вели мене по життю. По суті, я закінчив два вищих навчальних заклади: ВДІК і "університет Іллєнко". Одного разу ми зібралися втрьох і стали підраховувати, скільки фільмів зняли. Вийшло, що на трьох у нас 56 фільмів", - згадує Михайло Іллєнко.
Вадим був старше за Михайла на 15 років. Із дитинства він дбав про брата.
"Звичайно, Вадим мною опікувався. Наша сім'я жила небагато, грошей постійно не вистачало. Я цікавився живописом, але не міг собі дозволити купити професійні пензлі, фарби, полотно. Малював в шкільних зошитах, простих альбомах найдешевшими фарбами. Коли вийшла картина, в якій Вадим працював оператором, йому заплатили пристойний гонорар. Отримавши гроші, він прийшов додому, дав мені пачку свіжих купюр і сказав: "Витрати на фарби". Це була фантастична сума!".
"В останніх класах школи саме Вадим вчив мене фотографувати. Він і сам дуже любив цю справу. Розповідали, що приймальна комісія ВДІКу була в захваті від його робіт і одразу зарахувала талановитого юнака на перший курс операторського факультету".
Одним із найвідоміших фільмів, на якому Вадим Герасимович працював оператором, стала комедія Віктора Іванова "За двома зайцями".
"Брат дуже любив цю картину. Любив згадувати про зйомки, які проходили у великому павільйоні Кіностудії імені Довженка. Говорив, що його улюбленою актрисою була Маргарита Криницина, виконавиця ролі Проні Прокопівни, і він весь час намагався зловити її великий план".
В останні роки стан Вадима Іллєнка погіршився. Давав знати про себе вік і перенесений інсульт. Біля своєї квартири оператор впав і зламав шийку стегна.
"Пам'ятаю, як Вадим прочитав сценарій фільму "Толока"(український історичний фільм, екранізація вірша Шевченка "У тієї Катерини хата на помості". Фільм планувалося випустити в 2014 році до 200-річного ювілею Шевченка, але через проблеми з фінансуванням прем'єру перенесли на 2018 рік - Gazeta.ua), замовк, відвернувся, і я побачив, як здригаються його плечі. Брат плакав від того, що подібна робота йому вже була не під силу. Звичайно, кіно - це його життя. Він був азартним режисером, із дивовижним чуттям на сильні сценарії. Він розпитував мене про зйомки "Толоки", підказував щось, радив. І разом зі мною страшно засмутився, коли через брак коштів зйомки призупинилися".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пішов з життя український кінорежисер
"В останні роки життя у Вадима було багато переживань. Брат важко переніс смерть Юри (українського режисера і оператора не стало 15 червня 2010 року - Gazeta.ua). Звичайно ж, його підкосила ситуація, що склалася в нашій країні, коли Росія вторглася в Україну. Він не міг активно цьому перешкодити, взяти участь в якихось акціях, тому переживав ще сильніше. говорив, що Росію не змогли врятувати ні Чехов, ні Толстой, ні Достоєвський. "Один маленький чоловік переміг великих", - говорив мій брат, маючи на увазі Путіна. Щоразу, приходячи до брата в гості, я намагався відволікти його розповідями про зйомки. Якби у нього з'явилися сили, уявляю, яку б активну діяльність він розгорнув".
"Вадим Іллєнко був дуже спортивний. Якось раз, приїхавши до столиці, я за традицією подзвонив йому. При зустрічі запитав про справи. Коли він відповів, що їздив в гори кататися на лижах, розповідаючи в подробицях про високогірні маршрути, оснащення, гірські підйомники - я щиро здивувався. Адже тоді Вадиму Герасимовичу було вже приблизно 75 років", - згадує Віталій Михайлов, автор книги про кіно "Діти великої ілюзії", заснованої на особистих зустрічах із відомими кінематографістами.
Про особисте життя оператора відомо мало. Однак Михайлов згадує, що Вадим Герасимович дуже любив свого онука Микиту.
"Фінансові труднощі 90-х не оминули й відомого режисера. Він дуже любив онука Микиту, і, пам'ятаю, як вони з дружиною акуратно збирали на дорогий для того часу дитячий конструктор "Лего", про який мріяв хлопчик. А одного разу мені вдалося зробити цікаву фотографію Микити з його відомим дідусем. Коли приїхав до Києва, ми пішли забирати Микиту зі студії степу. на зворотному шляху онук з дідом сіли на лавку один навпроти одного і дивилися очі в очі. Мені вдалося зловити кадр, який потім назвав - "Нитка поколінь".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Іллєнко мучив і першу, і другу дружину"
"Коли Вадим Іллєнко керував кафедрою операторського мистецтва в Національному інституті культури і мистецтв, студенти дуже його любили. Він з азартом передавав їм свій досвід і майстерність. Упевнений, що за певний час Україна побачить почерк Іллєнка-оператора в фільмах його студентів і учнів. І це теж - нитка поколінь".
"Ходив до братів на кіностудію імені Довженка. Вадим там знімав в 1961-му фільм "За двома зайцями", був уже відомим кінооператором. А Юра в 1960-му зняв перший фільм "Прощавайте, голуби!". Я бачив, як важко вони працюють. Але вирішив, що краще за братів розбираюся в кіно. Почав знімати на любительську камеру, а потім захопився всерйоз", - розповів раніше Михайло Іллєнко Газеті по-українськи.
3 
1
Коментарі