Правила життя Вацлава Гавела

14

Фото: Gazeta.ua

"Раніше я мав звичай писати лише тоді, коли мені хотілося: в особливому настрої, стані духу. Я ненавидів зобов'язання, вимоги написати щось до певного терміну. Взагалі, те, що саме така людина, як я, потрапила у президенти, - парадокс. У результаті мені майже всі вихідні доводилося проводити за написанням промов. Це не можна було відкласти доти, поки зійде натхнення?", - розмірковував останній президент Чехословаччини і перший - Чехії Вацлав Гавел.

Під час "Празької весни" (народні протести проти радянського впливу, період політичної лібералізації в Чехословацькій Соціалістичній Республіці, тривав із 5 січня по 20 серпня 1968 року, закінчився введенням до країни радянських військ і військ країн Варшавського договору. - Gazeta.ua) Гавел активно закликав до побудови демократичного суспільства в Чехословаччині. Згодом він став найактивнішим критиком комуністичного режиму. Захищав права політичних в'язнів. Із початком Оксамитової революції (повалення комуністичного режиму в Чехословаччині, відбулося мирним шляхом у результаті вуличних акцій протестів, період від 17 листопада до 29 грудня 1989 року. - Gazeta.ua) очолив антикомуністичний рух і згодом став президентом Чехословаччини. Як президент Чехії привів країну в НАТО і наполягав на русі до ЄС.

 

Покинувши пост першої особи Чехії, Гавел їздив світом із лекціями, в яких розповідав про долю країн пострадянського простору і про проблеми переходу від тоталітарного устрою до демократичного. Підтримував країни Східної Європи в їхньому прагненні побудувати демократичні держави - в тому числі Україну. За це має найвищу нагороду нашої держави - орден Ярослава Мудрого.

Гавелові належить такий термін як "Абсурдистан" - саме так він називав радянський союз. Сучасну російську владу теж різко критикував. А за кілька місяців до смерті писав про загрози, які несе Україні режим Януковича.

Помер видатний лідер 18 грудня 2011 року від раку легенів. Йому було 75. Поховали Вацлава Гавела в Празі. Для Чехії він залишається символом свободи і совістю нації. Він стояв на своєму: без моралі, без правди не вистоїть жоден закон, не втримається жодна держава.

Gazeta.ua зробила добірку правил життя талановитого політика і високоморальної людини Вацлава Гавела.

Треба працювати на благо, а не тому, що це може привести до успіху.

Кращий шлях до власного нещастя - закривати очі перед нещастям інших.

 

Трагедія сучасної людини полягає не в тому, що вона все менше і менше знає про сенс власного життя, а в тому, що це її все менше і менше цікавить.

Справжнє мірило людини не в тому, яку вона грає роль, вигадану нею для себе, а в тому, як вона грає роль, призначену їй долею.

Ті, хто стверджують, що одинаки нічого не здатні змінити, просто намагаються виправдатися.

Відтоді як людина стала вважати себе вінцем природи і мірилом усіх речей, вона стала втрачати свою людяність, перестала володіти нею.

Важливо не боятися. Вміти протистояти більш сильним, якщо ти впевнений у тому, що правда за тобою.

Якщо світ повинен змінитися на краще, то все повинно початися з людської свідомості, з самої людяності наших сучасників.

Той, хто ставиться до себе надто серйозно, постійно піддає себе ризику виглядати смішним; той же, хто здатний постійно сміятися над собою, ніколи смішним не здається.

 

Істина - не просто факт, який ви вважаєте істинним. Усе залежить від контексту, в якому вона висловлена, кому, чому і як.

Людина повинна заново відкрити в своїй душі глибокий сенс відповідальності перед світом, що означає відповідальність перед чимось вищим, аніж сама людина.

Якщо ви хочете, щоб ваші п'єси йшли на сцені саме такими, як ви їх написали, станьте президентом.

Політиканство не має нічого спільного з політикою. Перше хоча і може підмінити останню, проте плоди цього будуть недовговічними. У кращому випадку політикан на пару років перетвориться в прем'єр-міністра - але це вінець і кінець його кар'єри. Світ від цього навряд чи зміниться на краще.

Ті, хто стверджують, що політика - брудна справа, обманюють нас. Політика - це робота, яка вимагає особливо чистих людей, бо в ній особливо легко морально забруднитися. Настільки легко, що не надто пильні душі можуть навіть і не помітити, що це з ними вже відбулося.

В основі комунізму лежить брехня, ненависть і примус.

Глибока криза людської особистості, викликана "життям у брехні", що створює це життя, має, безсумнівно, свої моральні наслідки: вони проявляються - крім усього іншого - як глибока моральна криза суспільства. Людина, яка підлегла споживчій шкалі цінностей, "розчиненена в амальгамі стадної цивілізації, що не визнає відповідальності вище перед буттям, ніж відповідальність за власне виживання", тобто людина деморалізована: саме на цю її деморалізованість система спирається, її поглиблює, саме її відображає в масштабі всього суспільства.

Влада спирається на всіх, хто живе в брехні.

Політика не є мистецтво можливого; політика - мистецтво неможливого.

Наш абсолютний історичний досвід підказує: реальний політичний успіх приносить лише те, що дає правильну відповідь на основні моральні дилеми часу і культури. Важливо усвідомити, що справжній сенс має тільки та політика, яка випереджає совість.

 

Ера президента Путіна принесла новий тип диктатури, небезпечний вже однією своєю непомітною формою. Дивно, як у ньому поєднуються найгірші риси комунізму і капіталізму. Простіше кажучи, до влади прийшла зграя кадебешників і мафіозі. До того ж це люди, навчені недавнім минулим, тому багато вони вже не роблять так відкрито, як було прийнято за часів Брежнєва.

Росія - велика і важлива країна, яка поступово переходить на дивний курс. Це новий етап авторитарного режиму, більш витончений, ніж класична диктатура або комунізм. Це вражає мене і пригнічує, тому що такий шлях небезпечний і для росіян, і для інших країн, і взагалі для всього світу.

Найбільшою загрозою для Росії була би байдужість і апатія людей. Навпаки. Вони мають невпинно домагатися визнання і дотримання своїх прав і свобод. Опозиційним структурам слід об'єднатися, сформувати тіньовий уряд і роз'яснювати свою програму людям по всій Росії.

З дискусії ніхто ніколи нічого не навчився.

 

Необхідно, в першу чергу, переконати громадян Росії в тому, що режим, який підноситься їм під виглядом демократії, ніякою демократією не є. Цей режим відзначений лише деякими - вкрай формальними - прикметами демократії.

Не може бути й мови про демократію доти, поки влада ображає гідність громадян, підминає під себе правосуддя, засоби масової інформації і маніпулює результатами виборів.

Вільні і незалежні держави неможливі без вільних, які поважають себе, і самодостатніх громадян. Немає гарантій миру в світі без світу внутрішнього, світу між самими громадянами і світу між громадянами і державою.

Демократія перед тими, хто до неї ставиться серйозно, ставить майже нерозв'язні проблеми, а для тих, хто її ненавидить, відкриває майже необмежені можливості.

Опозиції слід створити впливові правові інститути для захисту громадян від поліцейського і правового свавілля. Опозиція повинна звернутися до співвітчизників, які на власному досвіді переконалися в дієвості демократичних свобод на Заході, із закликом згадати про своє коріння і підтримати розвиток громадянського суспільства на батьківщині.

Я знаю, що ні Європейський Союз, ні Північноатлантичний альянс не можуть раптом відкрити свої двері всім тим, хто жадає вступити до їхніх рядів. Що обидва вони, безсумнівно, можуть зробити і що їм слід зробити, поки ще не занадто пізно, - це дати всій Європі, яка сприймається як сфера спільних інтересів, ясну впевненість у тому, що вони не є закритими клубами. Їм слід сформулювати ясну і ґрунтовну політику поступового розширення, яка б не лише містила часовий графік, але також і пояснювала логіку цього графіка.

Люди, які готові на жертву, які відчувають відповідальність, досить часто стають мішенню для насмішок свого оточення. Їх поведінка вважаються донкіхотством, яке все одно ні до чого не приведе. І тут криється одна небезпека. Людина, яка стала мішенню таких глузувань, може стати дуже серйозною, замкнутися в собі, і потім в ній проявиться вже така певна одержимість. І в перспективі таке божевілля небезпечне, і боротися з ним можна єдиним способом. Це самоіронія. Не мати ілюзій про самих себе. Не впасти в оману, що ми - кращі люди, ніж усі інші. Уміння подивитися на власні зусилля з боку.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Починайте з великих мрій" – що залишив світові у спадок українець Богдан Гаврилишин

Коли згадую своє життя, розумію: на самому початку немає якогось певного рішення в дусі "будеш авантюристом", "будеш боротися зі світом" або "будеш політиком" - нічого подібного. Це довгий ланцюжок подій і різноманітних рішень, причому етичного спрямування. Щоразу людина має альтернативу і задає собі питання, що краще. Зроблю це - буде відчуття, що на душі кішки скребуть, що я зрадив самому собі. Або вчинити правдиво, але ризикувати і мати справу з наслідками? І це щодня. Але коли людина, нарешті, щось вирішить, вона автоматично потрапляє в ситуацію, коли їй доводиться ухвалити доленосне рішення, яке тягне за собою величезні наслідки.

Я насправді живу в системі, де слова можуть вразити всю структуру управління, де слова можуть бути сильнішими за десять військових дивізій.

Надія, в її глибинному і найсильнішому сенсі, - це не просто радість від того, що справи йдуть добре; це здатність працювати заради якоїсь мети лише тому, що ця мета добра і прекрасна, а не тому, що вона дає шанси на успіх.

Правда і любов повинні перемогти зло і ненависть.

Порятунок нашого людського світу знаходиться виключно в людських серцях, в людській здатності міркувати, людському смиренні і відповідальності.

×