"Я був на всіх континентах. І не як юрист, а як консультант великих міжнародних підприємств, радник деяких держав. Кілька країн вважають, що я їм належу, - це й Індія, і Канада, і Швейцарія. Але я завжди залишався українцем. Це завжди допомагало мені: люди, які асимілюються, виглядають звичайними, слабкими, а коли хтось твердо стоїть на своєму національному ґрунті, це привертає увагу, це викликає повагу в розумних людей", - говорив один із найвидатніших українців сучасності Богдан Гаврилишин. Його знали як великого мрійника, оптиміста та друга молоді.
19 жовтня 2016 року економіст зі світовим іменем відзначив своє 90-річчя, а 24 жовтня його не стало. Богдан Дмитрович помер у своїй київській квартирі в колі рідних. Тіло Гаврилишина кремували, прах відвезли у Швейцарію.
Проживши три чверті свого життя поза межами України, я завжди і всюди представлявся: "Богдан Гаврилишин, українець"
Богдан Гаврилишин народився у селі Коропець на Тернопільщині. У 1944 році потрапив на роботи в Німеччину. З 1945 року - у таборі для переміщених осіб. У 1946-му вступив у пластунський курінь "Лісові чорти", в якому був до кінця життя. 1947-го виїхав до Канади. Там працював лісорубом й офіціантом. Навчався в університеті Торонто й Міжнародному інституті менеджменту у Швейцарії. Останній очолював 18 років. Був почесним доктором семи університетів Канади й України.
Гаврилишин консультував перших осіб держави: був радником президентів, голів Верховної Ради та прем'єр-міністрів. Створив Міжнародний центр перспективних досліджень, Міжнародний інститут менеджменту в Індії, потім – в Україні. Став співзасновником відомого Всесвітнього економічного форуму. Консультував міжнародні компанії-гіганти: General Electric, IBM, Unilever, Phillips.
Передбачив розпад Радянського Союзу ще у 1980 році. Спирався на власну теорію щодо гармонії трьох ключових складових суспільного устрою: політичної, економічної та ідеологічної. Із 1988-го жив у Швейцарії. Щомісяця прилітав в Україну.
Gazeta.ua пропонує добірку наймудріших порад видатного українця
Все, що я зробив у житті, я починав із мрії. Я переконаний, надзвичайне - можливе, якщо ви лише відчуєте цей стан.
Якщо ти мрієш про банальні речі, то їх і матимеш, будеш ефективним, але лише в банальних речах
Існують навчальні заклади — від дитячих садків до докторантури, але дуже важливо вчитись у життя, а не тільки від учителів та з книжок.
Кожен з нас має сильні й слабкі сторони, певні здібності. Найкраще зосередитись на своїх сильних якостях і опиратись на них, а не витрачати енергію на спроби усунути всі свої недоліки й слабкі сторони.
Необхідно ризикувати і припускатися помилок, але вчитись на них і тоді розпочинати новий виток із мріями.
Я всім це повторюю: починайте з великих мрій! Думайте не тільки про те, які наступні капці купити! Вірте у свої сили – вирішите щось зробити, то навчитеся і зробите. Але найперше – мрія!
Слухати - важливіше, ніж говорити. Коли говориш, то чуєш те, що вже знаєш. Коли слухаєш, то можеш почути щось нове.
Коли вчишся, найважливіше засвоїти хоча б дві різні галузі. Вузькі спеціалісти необхідні, але люди, які усвідомлюють межі якої-небудь діяльності, які можуть подивитись на ситуацію, проблему, виклики з двох, а ще краще - з кількох сторін знання, багато мудріші й можуть приймати кращі рішення.
Варто ставити себе на місце інших людей, особливо коли вони з інших країн, цивілізацій. Треба намагатися зрозуміти, чому вони вірять у те, в що вірять, і діють так, як діють
Як на мене, є тільки чотири держави, де головні показники якості життя (повна по¬літична свобода, певний рівень добробуту, соціальна справедливість i співжиття з природою) дотримано сповна. Це - Норвегія, Швеція, Швейцарія, Австрія.
Кожен громадянин, громадянка, які знають українську мову, а це переважна більшість населення, особливо молоде покоління, повинні ПОЧИНАТИ РОЗМОВУ БУДЬ-ДЕ, БУДЬ З КИМ, БАЙДУЖЕ ПРО ЩО УКРАЇНСЬКОЮ. Тоді їхні співрозмовники будуть відповідати українською і, як показує мій досвід, робитимуть це радо, навіть з посмішкою. Таким чином ми звільнимо самих себе від застарілих стереотипів, спілкуватися українською мовою стане для всіх нормально і легітимно.
Україна не була якимось географічним поняттям для мене. Україна була в моєму серці – там, де я. Тому все моє життя, де б я не був, я діяв як українець
В Україні надто подружилися політика і бізнес. То, так би мовити, рідня. Це надзвичайно шкідливо для будь-якої країни, бо тоді інтереси бізнесові мають пріоритет над тим, що справді треба робити для країни.
Допомогти реалізовувати рішення — це важливо, але значно важливіше — навчити людей вирішувати самостійно, як виконувати поставлене перед ними завдання. Вони будуть більш зацікавлені, творчі, віддані.
Що для мене означало стати вільною людиною? Це те, щоб мій власний розсудок був остаточним суддею, що є добро і зло.
Знаєте, я старий чоловік, перехворів усіма хворобами, переніс з десяток операцій. І це спілкування з такими натхненними молодими українцями дає мені можливість мріяти і жити в майбутньому. Я живу в майбутньому. Я щаслива людина.
Цікаві факти про життя Богдана Гаврилишина
• Він мав паспорт Канади та був резидентом Швейцарії; його вважають хрещеним батьком економічного форуму у Давосі;
• Гаврилишин працював у 89 країнах світу;
• Аргентинці вважають, що Гаврилишин змінив хід історії їх країни: в 1982 році він переконав авторитарний режим провести вибори та передати владу;
• 67 років прожив зі своєю дружиною Леонідою. Щомісяця 10 та 25 числа дарував їй квіти або шоколадку, чи запрошував на вечерю (про це написав у книзі спогадів "Залишаюсь українцем"); разом виховали трьох дітей, мають сімох онуків;
• Сфера інтересів Гаврилишина не обмежувалась економікою та державотворенням. "Я не хочу, щоб мене називали економістом, тому що саме економісти звели до єдиного показника прогрес країн – зростання валового продукту на людину. Дуже багато негативних наслідків такого прогресу. Наприклад, людина не має ніякої цінності в економічній системі. Вона є тільки ресурсом, а не капіталом", – пояснював.
• Українці знають Гаврилишина як мецената: він створив благодійний фонд, що активно фінансує освітні проекти для молоді як у нашій країні, так і поза її межами. Богдан Дмитрович був переконаний, що Україну може змінити лише молодь, яка виросла поза радянською системою. Ініціював створення низки молодіжних організацій, був активним членом Всеукраїнської скаутської організації "Пласт".
1 
1
Коментарі