12 квітня об 11.00 у фойє Львівського національного театру імені Марії Заньковецької, що на вулиці Театральній, неподалік центру міста, прощалися із народним артистом України 73-річним Петром Бенюком. Актор помер 9 квітня. Попрощатись із актором прийшли родичі, друзі та понад дві сотні прихильників таланту актора.
"Знав його ледь не із дитинства. Ми ж земляки - гуцули. Часто їздив до нього в гості в село Битків на Івано- Франківщину. Планували написати книжку про його родину. Усі його близькі були артистами", - розповідає 82-річний Василь Біленчук, товариш актора. Стоїть на вулиці біля театру. Одягнений у строгий костюм із галстуком. Має сиве волосся та пишні сиві вуса.
"Кілька років тому, коли його дружина Лариса ще добре здоров'я мала, часто приходив до мене у гості. Гарно забавлялись. Любив смачно і багато попоїсти. І завжди влучно жартував. Бачились востаннє два тижні тому. Казав, що йому тяжко ходити. Він недавно інсульт переніс".
Чоловік заходить до театру. Усередині темно. Праворуч від головного входу стоїть труна із темного дерева з золотими ручками. На стіні - портрет актора. Перед труною у черзі понад дві сотні людей. Принесли із собою живі квіти. Жовті білі та червоні троянди та хризантеми.
За кілька хвилин розпочинається панахида.
Прощаються із актором оплесками. Протягом 10 хвилин овації не стихають. Молоді актори театру заносять труну до автомобілю. За ними виходять родичі і їдуть з ним. Решта займають місця у двох автобусах. Кілька працівників театру залишаються на вулиці.
"Наше знайомство пам'ятаю у деталях. На початку двотисячних я прийшов сюди працювати художником, - розповідає чоловік років 50. Злегка картавить. "Після вистави, де грав Петро Бенюк, я стояв у коридорі театру. Ознайомлювався із репертуаром театру. Раптом до мене підійшов Бенюк і каже: "Підеш на каву?". Він ще не знав мене. Я засоромився, бо то ж був актор, якого я в кіно бачив. "Не бійся, я ставлю", - сказав він далі. Ми спустились у буфет на першому поверсі. Сіли за столик. Він дивився на мене і відсьорбував з горнятка. Нічого не казав. А я соромився заводити мову першим. Тоді питає: "Всьо нормально?". Я кивнув, а він: "Ну то молодець. Будь здоров!". Легко хлопнув мене по плечі і пішов.
Заходимо до кабінету директора та художнього керівника театру Федора Стригуна.
"У Львівський театр імені Марії Заньковецької Петро Бенюк потрапив після навчання в університеті імені Карпенка-Карого, що в Києві. Його, та актора Євгена Федорченка запросив режисер Сергій Володимирович Данченко. Бенюк працював в театрі понад 40 років, - розповідає режисер 79-річний Федір Стригун. Сидить у великому дерев'яному кріслі обшитому зеленим велюром. Курить цигарку Harvest. Попіл струшує у порцелянову попільницю. - Були вистави, які я ставив просто під Бенюка. До прикладу "Коханий Нелюб" Ярослава Стельмаха. Вона у нас, в театрі, 15 років була в репертуарі. Він там грав центральну роль Ониська. Тримав усю трупу. Чудово й в "Останньому гречкосіїї" зіграв".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відійшов у небуття соліст Національної опери Іван Пономаренко
Федір Михайлович розповідає, що актора в театрі любили за його талант, цікавий гумор та іронічно-сатиричну натуру.
"Любили, але остерігались. Петро дуже часто в кіно заглядався. Хотів і там грати. Я боявся, що він може підвести. Але жодного разу такого не сталось. Він відповідально до роботи ставився. Хоч був лінькуватим. Перебирав ролями.
Останнім часом він уже грати не міг. Не тому, що здоров'я не дозволяло, а тому, що герої постаріли. Хоч гумор його завжди був актуальний", - додав.
Поховали актора у Львові на Личаківському кладовищі. У Петра Бенюка залишились дружина Лариса, сини Петро та Павло, внуки Володимир та Христина.
Актор театру і кіно Петро Бенюк народився 4 березня 1946 року у селищі Битків Надвірнянського району Івано-Франківськох області. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Працював у Львівському Національному академічному українському драмтеатрі імені Марії Заньковецької. Народний артист України (1996 рік). Зіграв у фільмах "Голод-33" (1991), "Тарас Шевченко: Заповіт" (1992), "Злочин із багатьма невідомими" (1993), "Вперед, за скарбами гетьмана" (1993), серіалі "Рокслана. Улюблена дружина Халіфа" (1997) та інших. Нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня.
Коментарі