Один мій друг написав, що бачить, як Україна мимоволі здійснила інформаційну експансію в російський інфопростір, який внаслідок цього де-факто перетворився на "рефлексуючу від Києва околицю". Росіяни в курсі найменших подробиць українського внутрішнього життя. Падіння мера Києва з ровера є для них більшою новиною, ніж інформація про мільярдні крадіжки президента Росії та його друзів.
І в цьому контексті той мій друг Jurij Ternicki питає себе, якою мовою зрештою буде нав'язаний росіянам український порядок денний: українською чи російською? Яка з цих стратегій є ефективнішою?
Ось на це моя відповідь.
Розумієш, яка штука. У московитів із давніх-давен на підсвідомому рівні закладений комплекс меншовартості по відношенню до "заґраніци", й особливо до Заходу. В совєтські часи це звалося "прєклонєніє пєрєд Западом" і з цим навіть боролись. Але ця боротьба лише той комплекс підтверджувала й підсилювала в народі.
Цей комплекс має різні прояви, але в тому числі й прагнення Москви захоплювати країни на захід від неї. Давно вже спостережено, що їм дуже цікавий Крим, Кеніґсберґ, Польща, країни Бальтії тощо, які вони прагнуть "повернути" і геть не цікава Середня Азія і навіть поки що їхній Сибір і Далекий Схід. Якщо який-небудь Китай усе це забере, росіянам буде пофіг. Зате "наши танкі будут в Праґє", "наши міґі сядут в Ріґє"!
Перш за все той комплекс проявляється у прагненні мати все західне, жити на Заході, належати хоч якимось боком до Заходу тощо, попри російське презирство до Заходу на словах. Бо то є лише погано приховане кокетство з їхнього боку. Таке собі ведмеже загравання на рівні третьокласника, що смикає дівчинку, яка йому подобається, за косички, намагаючись таким чином звернути на себе її увагу. Діє, як уміє.
Отже, коли московити захоплювали чергову країну, багато з них відразу їхало туди жити. Причому намагались опинитися якомога західніше. Тому так багато російських КГБшних і військових пенсіонерів свого часу переселилося в Балтію, українське Закарпаття, Львів після захоплення совєтами цих земель… От і зараз дехто з росіян їде в анексований Крим і навіть у ще не до кінця захоплений Донбас. Вони ладні переселятися на будь-який Захід, бо будь-який Захід для них - значно краще, ніж їхня рідна Росія. Навіть якщо той "захід" знаходиться за 200 км від їхнього поточного місця проживання.
За часів Совка навіть соціалістичні (а отже доволі задрипані тоді) Польща, Чехословаччина, Угорщина, Югославія тощо, вважалися для росіян суперпривабливими. А Західна Європа й Америка бачилися з Рашки взагалі як якийсь міфічний Асґард (якби совки ще знали, що це таке).
А найпершою ознакою "заґраніци" для московитів було те, що там "ніпарусскі" балакають. Що менше вони розуміють, то більш для них воно вважається крутим. Іншими словами, що менше "заґраніца" була схожою на Росію в будь-якому аспекті, то краще. Саме тому вони за часів Совка так полюбляли Ригу, Таллінн, Вільнюс, Львів, що ці міста виглядали для московита геть чужими, надто несхожими на Росію, надто західними, й тому такими привабливими.
Натомість найменш привабливою "заґраніцею" була Болгарія. Вона навпаки була дуже схожа на Росію, в тому числі й мовно. Навіть мали прислів'я "Куріца - нє птіца, Балґарія - нє заґраніца".
До чого це я? А ось до чого: що більше Україна буде схожою на Росію, то менше вона росіян приваблюватиме й то менше вони її поважатимуть. Московити найбільше поважають саме того, хто на них плює, а не того, хто ставиться до них шанобливо.
Зокрема, якщо ми балакатимемо, як вони, московити вважатимуть нас "аднім народам", а отже лохами, які ні на що не заслуговують, адже в них у Росії таких повно. І навпаки - коли в нас тут усе буде "якесь неросійське", в тому числі й мова, вони будуть нам до рота зазирати і проситимуть наших жуйок і "живчика" за будь-яку ціну. Ще й передаватимуть обгортки й банки від них своїм дітям у спадок разом із "імпортним" сервантом. Ми відразу для них станемо чимось на кшталт Польщі чи Чехословаччини для пересічного совка - чимось загадковим, привабливим і модним за визначенням.
До речі, цей ефект яскраво видно на прикладі Криму. Коли він був не їхній, вони його так хотіли, так хотіли. Щойно вони його отримали, то стільки всього обіцяли, так багато уваги приділяли... А що далі, то все більше кримчани перетворюються для московитів на таких самих росіян, як і вони самі, а отже, їх усе більше і більше опускають всередині Росії. А сам Крим усе більше втрачає свою "сакральність", стаючи звичайною депресивною провінцією Рашки, для самої Рашки геть нецікавою, як нецікавим для неї є який-небудь Воронеж і навіть Калінінград. Нецікавий у тому числі й для тих росіян, які в тому Воронежу та Калінінграді живуть.
Натомість Україна актуалізувала себе й стала темою номер один в Росії саме тому, що дала Росії по зубах. Спершу на Майдані в особі кремлівської маріонетки - Януковича, а потім і на Донбасі.
Отже, висновок: що більше ми будемо схожими на себе і менше на них, то більше росіяни відчуватимуть свою провінційність відносно нас і то більший і більший ідеологічно-культурний вплив ми на них матимемо.
2 
35413
Коментарі
11