25 квітня Верховна Рада ухвалила закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Рішення підтримали 278 народних депутатів.
Того ж дня голова фракції "Опозиційний блок" Вадим Новинський і його заступник Олександр Вілкул зареєстрували проект постанови про скасування рішення. Такий же документ внесли позафракційні депутати Юрій Бойко та Юлій Іоффе, члени "Опоблоку" Василь Німченко, Нестор Шуфрич, Юрій Мірошниченко та Михайло Папієв. Голова Верховної Ради не може підписати закон, доки парламент не розгляне ці проекти постанов. Наступний пленарний тиждень запланований на 14–17 травня.
Новообраний президент Володимир Зеленський заявив, що після вступу на пост глави держави ретельно проаналізує мовний закон, щоб у ньому "були дотримані інтереси всіх громадян України".
— Закон прийнятий без порушення регламенту Верховної Ради (у першому читанні законопроект ухвалили у жовтні 2018 року. Розглядати у другому читанні почали 28 лютого 2019-го. — ГПУ). Тому навіть Конституційний суд не має підстав його скасувати, — говорить правознавець Володимир Василенко, 82 роки. — Спрямовані проти закону постанови винесуть на розгляд парламенту. Сподіваюся, більшість депутатів їх не підтримають і Андрій Парубій підпише закон. Потім це зробить Петро Порошенко, має встигнути до закінчення повноважень.
— Більшість ще до кінця не усвідомлює важливість цього закону, — каже фахівець із мовної політики Тарас Марусик, 63 роки. — Він ставить у рамки ліниву людську натуру. Активні громадяни, які прагнуть допомогти становленню своєї країни, зможуть сказати: "Ви порушуєте закон". Братимуть на себе відповідальність за те, якою мовою говорять в їхньому оточенні. Вимагатимуть обслуговування і надання інформації українською. Це документ державницький.
До останнього не було впевненості, що набереться достатньо голосів у Раді. Мене здивувала кількість "за". Вважаю, на це вплинули звернення відомих діячів, активність соцмереж і мітинг під парламентом. Відіграли роль і результати другого туру президентських виборів. Депутати показали, що українське ядро не здасть свої цінності.
"Опоблок" намагався завадити. Затягували роботу. Доводили, що закон про мову не повинен стосуватися підприємницької діяльності. Нібито це приватна справа і держава не має втручатися. Це маніпуляція. Адже вулиці, крамниці, салони, кафе — це публічний простір.
2006-го вийшла постанова Кабінету міністрів про дублювання фільмів українською. Скільки тоді було лякалок і брехні. Казали, кінотеатри закриються. Та це швидко затихло. Так само буде з мовним законом.
Скільки часу пішло на його створення?
— Роботу над документом розпочали 2015‑го кілька груп громадських активістів у Києві та Львові. При Міністерстві культури створили об'єднання під керівництвом правника, професора Володимира Василенка. Працювали понад чотири місяці. Торік законопроект зареєстрували у Верховній Раді.
Наскільки змінився законопроект у процесі ухвалення? Адже до нього було подано більш як 2 тис. поправок.
— Закон став м'якшим. Але для позитивного результату робоча група мала на це піти. Вилучили норми щодо створення служби мовних інспекторів, центру української мови, центру термінології. Знизили статус національної комісії з питань стандартів української мови. Зникла норма про сертифікати знання української для держслужбовців — вони мали складати іспит. Також — про обов'язкові виступи українською для нардепів.
Кого стосується вимога розмовляти українською у публічному просторі?
— Передусім, сфери обслуговування. Багато працівників щиро вважають, що головне — добре виконувати обов'язки. А якою мовою — неважливо. Хоча є тлумачення Верховного суду України: якщо на товарі немає пояснення українською мовою, інформація для покупця на ньому відсутня. Це показує, наскільки важлива мова як елемент обслуговування.
Після скасування закону Колесніченка-Ківалова (Закон "Про засади державної мовної політики" від 2012 року, автори — нардепи від Партії регіонів Вадим Колесніченко і Сергій Ківалов. Дозволяв проголошувати регіональні мови, якщо кількість їхніх носіїв в області чи місті була більш як 10%. 28 лютого торік Конституційний суд скасував його через порушення регламенту під час ухвалення. — ГПУ) траплялися ситуації, коли я просив у магазинах обслуговувати мене українською. Писав скарги. Та від юридичної служби отримував відписки з посиланням на скасований закон, який дозволяв обслуговування будь-якою мовою. Тепер ситуація змінилася. Обслуговування всюди повинно бути українською за замовчанням. Чи це буде у транспорті, чи у крамниці. Противники закону критикували визначення "за згодою сторін". Я наводив приклад львівського трамваю. Туди заходить поляк і говорить польською. Водій чи кондуктор може це проігнорувати і відповідати українською. Якщо знає польську — може говорити польською. І це не буде порушенням закону.
Україномовних газет і журналів тепер має бути не менше половини. Видавці так само повинні друкувати українською не менш як 50% книжок.
— Асоціація видавців друкованої преси протестувала. У них 90 відсотків — російськомовних видань. Були нарікання і від редакції англомовної газети "Kиїв Пост". Усі видання можуть і надалі друкувати свою продукцію, якщо матимуть українські відповідники і вони становитимуть половину тиражу. Видавці зрозуміють, що продукцію українською мовою теж купуватимуть.
Винятки зробили для навчальних видань. Вони можуть публікувати тексти будь-якою мовою. Але це не стосується вузів. Вони зрусифіковані, навіть у Києві. Закон вказує, що вища освіта має бути українською.
Які зміни очікують кіно і театри?
— У кожному українському фільмі дозволяється використання до 10 відсотків іншої мови. Усі іноземні мають перекладати. У театрах під час вистави треба транслювати рядок із перекладом тексту державною мовою. Це загальноприйнята світова норма.
5 
1
Коментарі