Держава серйозно приклалась до того аби наштовхнути народ на шлях самосуду. Вона не забезпечує належного рівня спокою. Помітно, що судові рішення не виконуються. Як наслідок, люди самі себе захищають. Ідуть на кардинальні кроки. Вбивство стає буденним явищем.
Щоб в країні не почалася анархія, потрібна диференціація, на перший погляд однакових злочинів. Візьмемо випадок із Олексієм Пукачем. Генерал міліції свідомо ішов на вбивство. Інший випадок із Віталієм Запорожцем. Він так само ішов на вбивство, але за інших обставин. Людина була емоційно вичерпана. Він спостерігав неправомірні дії зі сторони міліціонера щодо себе та своїх близьких. На мою думку, він заслуговує на менше покарання, аніж Пукач. Запорожець не може бути виправданий, але суд повинен диференціювати цей злочин. Потрібно знайти людей в правоохоронних органах, які покривали вбитого міліціонера, покарати їх. Тоді народ отримає сатисфакцію.
У в'язниці люди потерпають від свавілля правоохоронців. Запорожець цілком слушно побоюється, що його можуть вбити у камері. Є багато наочних прикладів. Людей вбивають за ґратами і все облаштовують під нещасний випадок. Суди наділені широкими повноваженнями. Але вони рідко турбуються про захищеність ув'язнених.
В останні роки люди зневірились у судовій системі і бояться її. Якщо колишні лідери політичних сил Тимошенко і Луценко не можуть захистити себе від цього, то простий народ тим більше. Людина, коли дивиться, що Луценка посадили за святкування Дня міліції, то боїться, що її можуть посадити за те, що курку продала чи податок не заплатила.
Раніше суди більше переймалися думкою громадськості щодо їхньої роботи. У слуханнях прокурор і захисники звинувачених правоохоронців просили легший вирок, а суддя виносила рішення про вищу міру покарання. Пояснювала це тим, що особа була наділена високими повноваженнями і повинна нести суворе покарання за свій злочин. Суддя боялася, що занадто м'яке покарання не буде сприйняте суспільством. Сьогодні суддям байдуже на думку народу. Вони стали заручниками хворої держави.
Люди часто самі провокують правоохоронні органи. Вчора читала коментар однієї молодої патріотки на її сторінці у "Фейсбук". Вона закликає затіяти бійку з "беркутівцями". Пояснює, що вже пробувала і це вдається досить вдало. Молодь бачить, що маленькі погрішності залишаються непокараними. Творять беззаконні дії, при цьому будучи повністю переконані у власній правоті.
Ставлення суспільства до самосудів прямо залежить від рівня освіти та матеріального статусу. Чим менш освічена людина, чим вона бідніша, тим більше обурюється процесами, що відбуваються в державі, та готова піти на вбивство.
Міліція ще не повністю прогнила. Я знаю багатьох правоохоронців, які дотримуються принципів чесності і справедливості. Повністю розпустити міліцію, було б не правильно. Потрібно змінювати судову систему. Коли правоохоронець буде знати, що його чекає покарання за неправомірний вчинок, задумається над своїми діями.
Валентина Теличенко, юрист
На початку квітня Фонд "Демократичної ініціативи" та соціологічна служба Центру Розумкова провели дослідження на тему: "Ставлення українського суспільства до самосуду". Опитування проводилося у 132 населених пунктах. Найменше самосуд, як справедливе правосуддя, підтримали у Східному регіоні — 16%. У Західному регіоні 19%. Стільки ж прихильників самосуду в Центральній Україні. Найбільш радикально налаштовані на Півдні - 24%.
5 
1
Коментарі
29