пʼятниця, 04 листопада 2016 12:52

"Мені здалося, що тут культурна пустеля" - перші враження українки про Південно-Африканську Республіку

"Коли сюди приїжджаєш відпочити - це рай на землі. Інша справа - переїхати жити в Південно-Африканську Республіку. Мені було 23 роки, і я мала жити в іншій країні. Уперше одразу відчула себе культурно пограбованою. Мені здалося, що тут культурна пустеля", - розповідає 32-річна Наталя Закряченко. 9 років живе в місті Преторія в Південно-Африканській Республіці і там вийшла заміж. Наталія зараз навчається в університеті Преторії. Вивчає латину.
Наталія Закряченко народилась і виросла у Запоріжжі. Залишила собі українське громадянство. У Преторії має право на постійне проживання.

Більшість повертаються в Україну через рік
Людина в новій країні опиняється на самоті зі своїми страхами та в "замкнутому колі". Це справді важко. Більшість повертаються в Україну у перші рік-два. Не витримують змін і не здатні адаптуватися. Але в кого є бажання, той вчиться жити по-іншому. Спосіб життя дуже відрізняється від звичного українського. Наприклад, тут нема цілодобових магазинів, окрім заправок. Офіси відкриваються майже з шостої ранку, а закриваються майже о четвертій дня.

Без знання мови не видадуть водійських прав
Попри те, як дуже хотілося знайти тут рідну душу, я свідомо уникала розмов нашою мовою. Занурювалася в місцеву мову й культуру. Адже я тепер на їхній території, думала я тоді. То маю знати, розуміти, поважати їхню мову, традиції та культуру. Завдяки цьому через півтора року я розуміла й говорила не тільки англійською, але й на африкаанс. Це одна з офіційних мов. Українці, які не вчать африкаанс, а говорять тільки англійською, ніколи не відчують, що таке бути "своїм" для місцевих. Через півтора року я почала водити авто й змушувала себе їздити між різними містами, а не тільки в Преторії. Завдяки цьому я добре знаю мапу ПАР і її дороги навіть без карти. У країні нема громадського транспорту. Водійські права - це найголовніший крок. Але здати їх без знання хоча б англійської на певному рівні неможливо. Тут дуже приємне суспільство, неймовірно ввічливі та виховані люди. У ПАР люблять приймати гостей, дарувати подарунки. Обов'язково цілують у щоки, коли вітаємося.

 

Легше створити робочі місця, аніж знайти їх

У ПАР без робочої візи неможливо знайти роботу. Спочатку я малювала картини олією та пастеллю. Так і заробляла. З часом заснувала свою компанію. Я допомогаю українським компаніям освоїти місцевий ринок. Ми шостий рік працюємо саме в цьому напрямку і добре знаємо місцевий ринок.

 

Відпочиваємо завжди на природі

Тут прекрасна природа. Можемо поїхати до океану, можемо піти у похід із друзями. Можемо коло басейну у вихідний відпочити. Також запрошуємо гостей і ходимо в гості постійно. Місцеві дуже люблять робити барбекю. Тут дуже сімейно-орієнтоване суспільство. Причому чоловіки більше, ніж жінки.

До спеки звикала 2 роки
Спочатку радієш, що нема мряки та холодів, а потім починаєш радіти кожному дощику й хмарці. Коли в Україні зима - тут літо. Зараз в Україні пішов сніг, а тут весна і +34°С. Дуже сухе повітря, спека. Дощі дуже рідко. Частіше під час сезону дощів. Останні два роки страшна спека й засуха. У центральній частині навіть тваринки вимирали через нестачу води. Спочатку я постійно купалася в басейні й багато користувалася кремом. Через спеку гігієнічною помадою користуються навіть чоловіки, бо пересихають губи. Щоб звикнути, потрібно пару років. Дуже важко з довгим волоссям. Зморшки стали з'являтися через півроку. Місцеві красуні тут регулярно ходять до косметолога на процедури зволоження. Неважливо, з яким достатком жінка, вона обов'язково ходить до салону для догляду за обличчям. Ще п'ють багато води, особливу увагу приділяють косметиці. Місцеві жінки можуть майже не користуватися декоративною косметикою, але кожна з них матиме справжній арсенал з найдорожчих зволожуючих ліній косметики для догляду за шкірою і їхні чоловіки також. Зволожуючий спрей для обличчя є в кожній жіночій сумочці.

Усі магазини закриваються о сімнадцятій вечора
У неділю вулиці порожні - усі в церкві. У цей день не продають алкоголь. Тут 90% населення, незалежно від віку, ходять у спортзал. Ніхто не гуляє вулицями, бо тут погана криміногенна ситуація.

Зараз ви читаєте новину «"Мені здалося, що тут культурна пустеля" - перші враження українки про Південно-Африканську Республіку». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі