Між Україною та Росією призупинено політичні та дипломатичні контакти. Сторони натомість обмінюються критичними заявами міністерств зовнішніх справ. Що ж, нормальна ситуація в умовах агресії однієї країни проти іншої.

Дивним однак є те, що такий стан речей ініціювала якраз країна-агресор. Україна досі не сформулювала офіційної позиції щодо подальшого діалогу з Росією. Більше того, Київ сам як би напрошується на високі контакти з Москвою. Це досить незрозуміла тактика. Ясно, що традиційного дипломатичного і політичного діалогу з росіянами бути вже просто не може.

Грузія 2008 року розірвала дипломатичні відносини з Росією після визнання тою Абхазії та Південної Осетії. Їх не поновлено донині, незважаючи на повну зміну протягом 2012-2013 років грузинського керівництва, зокрема й ненависного Кремлю Саакашвілі. Було закрито посольство Грузії в Москві, залишилося лише консульство. Зрозуміло, так само вчинила й Росія. Лише у лютому цього року прем'єр Грузії Іраклій Гарібашвілі висловив готовність зустрітися з Путіним після відповідної пропозиції останнього. Втім, це було до російської агресії проти України.

Київ поки що відреагував на окупацію Криму лише відкликанням посла – причому аж за три тижні після такого ж кроку Москви. Ясно, що це не є адекватною реакцією. Україна мала би розірвати дипломатичні відносини відразу після офіційного завершення Росією анексії півострова. Ми не можемо просити в світу рішучої підтримки, якщо самі будемо нерішучими та безхребетними.

Розірвання дипломатичних відносин унеможливить діалог на високому рівні. Але чи є в ньому зараз сенс і від нього користь, про що може йти мова? Україна хотіла би обговорювати кримське питання - але Росія вважає його закритим. Москва натомість прагне встановити контроль над частиною України і вимагає федералізації – а це апріорі не може обговорюватися Києвом. Ми також цілком проживемо без цінних російських порад щодо реформи Конституції , мовних питань та інших суто внутрішніх українських справ.

Разом із розірванням дипломатичних відносин з Росією Україна має офіційно припинити всі військово-промислові контакти і контракти. Дивно було би допомагати озброюватися агресору, який окупував частину твоєї території й планує захопити ще. Разом із тим Україна не повинна ініціювати скорочення торгівлі чи інших економічних зв'язків. Так само нераціональним було би запровадження візового режиму для росіян – однак зробити в'їзд за закордонними паспортами логічно, насамперед з міркувань безпеки. Подальші українсько-російські контакти могли б реалізовуватися на рівні міністерств чи служб і бути суто технічними. В разі потреби Україна та Росія цілком можуть контактувати і в рамках їхнього членства в міжнародних організаціях. Таких як ООН, ОБСЄ чи Рада Європи.

Так чи інакше, офіційний Київ має виробити відповідний алгоритм дій. Треба розуміти, що нинішня ситуація – не на місяць і не на рік, має бути стратегія принаймні на середньострокову перспективу. Можливо, колись згодом Україна зможе перейти до іншої форми відносин з Росією – залежно від дій і політики Кремля. Але зараз вона повинна оперативно реагувати на обставини, що склалися.

×