Про останні вуличні акції парламентської опозиції говорять та пишуть багато, по-різному і часто пристрасно. Її діяльність та якість справді хвилюють мільйони невдоволених чинною владою, незважаючи на поширений сарказм щодо опозиціонерів і прагнення президентської адміністрації усіляко цьому сприяти.
У принципі, це позитив – небайдужість завжди краща за зневіру. Тим більше, що до початку президентської кампанії-2015 залишається лише півтора роки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українську опозицію звинуватили у розчаруванні своїх "клієнтів"
Звісно, з наближенням часу „ікс" дедалі очевиднішими стають певні, не надто оптимістичні для виборців речі. Насамперед варто усвідомити, що іншої опозиції у нас на виборах не буде. Маємо те, що маємо. Саме хтось із цих інколи комічних, часом незрозумілих чи важких для сприйняття людей і стане суперником Януковича, уособлюватиме сподівання на кінець „ери Межигір'я".
Водночас є великий ризик того, що опозиція чи її кандидат виявляться нездатними вийти до людей з якимись притомними й реалістичними ідеями, які справді можуть викликати ентузіазм чи щиру довіру. Останні акції це засвідчили. Ідеологічна імпотенція веде опозиціонерів прямо до грабель, на які наступила свого часу Тимошенко. Якщо єдиним достоїнством „єдиного" опозиціонера буде те, що він проти Януковича – це нестиме великі проблеми і для виборця, і для нього самого.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кличко пояснив, чому не приходив на акції опозиції
Дедалі міцнішають підозри, що дуже проблемним буде процес висунення єдиного кандидата від опозиції. Явно нелогічні для одних і підозрілі для інших дії Кличка, легко вгадуване бажання влади мати Тягнибока у ролі головного конкурента для Януковича, очевидні проблеми у спілкуванні лідерів та видних опозиціонерів - все це не віщує нічого доброго. Продовження або ж поглиблення такої ситуації гратиме проти головної цілі: перемоги на виборах.
Отже, проблем багато. Найбільша ж у тому, що саме така непевна й часто незрозуміла парламентська опозиція сьогодні на чолі протистояння Януковичу. Як би хто не кепкував, це саме так, оскільки інших опозиційних центрів у країні немає. Ідеальною була би ситуація зразка кінця 1980-х, коли головний та найпотужніший опозиційний рух був поза Верховною Радою. Тоді б саме люди своєю активністю та масовістю диктували опозиційним політикам свою волю та впливали би на їхні дії. Звісно, для цього слід змінюватися суспільству. Доки парламентська опозиція залишатиметься головною опозиційною силою, вона навряд чи змінюватиметься й ставатиме такою, якою хотіли би бачити її люди. Та й вимагати від неї цього буде справою малоефективною – на монополіста впливати важко. Це, у свою чергу, зменшуватиме шанси на успіх 2015 року.
5 
1
Коментарі
11