– Якщо тобі зателефонує мій чоловік, не зважай. Перевірятиме, чи справді під твоїм номером – ти, а не якийсь Ігор чи Іван. Своєю ревнивістю вже дихати не дає, – каже одногрупниця Наталка. Спілкуємося рідко. Плануємо зустрітися, коли приїду у справах в її місто.
Спершу Наталці подобалася ревнивість Олександра. Мовляв, кохає. Якось розповіла йому, що студенткою зустрічалася з Русланом із нашого потоку.
– Хотіла поділитися з ним згадкою про перше кохання, – говорить. – Відтоді за мною повний контроль. А коли у сварці спересердя вигукнула, що ці спогади нікуди не дінуться, взагалі збісився. Тепер про зустріч випускників годі мріяти.
Коли приїхала в гості, Олександр вразив гостинністю – допоміг скинути плащ, подав капці, розпитав, як дісталася. За обідом розповідав про сімейні подорожі, жартував. Але коли почали згадувати навчання в коледжі, вийшов із цигаркою на балкон. Читав там щось у телефоні, вдавав, що нас не слухає. Потім вскочив на кухню.
– Ну, що всіх згадали? Чого ж про Руслана мовчите? – запитав нелюб'язно.
– А що ти про нього хочеш почути? – не витримала Наталка.
Олександр швидко вдягнув куртку й вийшов із квартири, грюкнувши дверима.
За мить на балконі дзеленькнув його телефон. Наталка побігла подивитися, від кого прийшло повідомлення.
– Ой, знов забула. Після того як нишпорила в його електронній пошті, Сашко всюди поставив потрійний пароль. Але якось треба ж чоловіка контролювати.
1 
1
Коментарі