На початку 1990-х багато материних знайомих їздили в Польщу торгувати на базарі. Продавали посуд, постільну білизну й інший крам. Одного разу поїхала й мати. Потрібні були гроші на штукатурку для хати.
На польському ринку місцеві чоловіки залицялися до українок, дарували всякі дрібнички. Із маминої компанії взаємністю ніхто не відповідав. Усі хотіли швидше спродатися та повернутися додому. Презенти називали барахлом.
– Один поляк особливо нав'язливо крутився. То блискучу тацю принесе, то біжутерію. Кілька разів його відшила. Переключився на іншу, – згадувала мати. – Невже вони думають, що українки голодні на ці штукенції? Чи нам їхня Польща здалася?
Одного разу ночували в польській квартирі, яку винайняли в учителя. О другій ночі прокинулися від вибухів і крику.
Більше на заробітки не поїду
– Курви совєцькі стріляють! – галасував господар. Обзивав жінок на всі боки. Виявилося, то зривалися банки з тушонкою, яку українки лишили на кухні.
– Більше на заробітки не поїду, – казала мати. – На чужині ми – третій сорт.
Цьогоріч молодша сестра закінчила школу. Її подруга не пройшла порогу зовнішнього незалежного оцінювання, але не переймається. Налаштувалася вступати в польський вуз. Там результати нашого ЗНО не мають значення, каже.
– Все буде добре, – сміється. – Як щось піде не так – розраховую на поблажки. Мені говорили, що поляки люблять українок
1 
1
Коментарі