— І то є робота? Уранці підметеш, до вечора всі сходи і ґанок у чорній пилюці, — каже 60-річна Марія Оприско із села Дроговиж Миколаївського району Львівщини. У п'ятницю по обіді стоїть із віником перед щойно поштукатуреним сірим будинком у центрі села. За кілометр розташований Миколаївський цементний завод. Місцеві скаржаться, що пилюка від виробництва потрапляє на їхні хати і городи.
— Сусід недавно кришу поставив нову, — показує на цегляний будинок через дорогу. — Видно, шо дахівка була зелена, хіба по ринві.
Дроговиж розташований за 38 км від Львова. Населення понад дві тисячі. Цементний завод на околиці працює з 1950 року. 1999-го підприємство викупила французька компанія "Лафарж". Зараз на виробництві працюють близько 540 осіб.
— Та ми тут живемо, як під крематорієм, — говорить жінка років 50 у синьому халаті. Перекопує грядки під вікнами на вул. Шевченка. Не називається, бо працює на підприємстві.
— Виженуть, утрачу останню копійку, — пояснює. — Начальство обнагліло до крайності. Скільки часу є завод, стільки люди й дихають тим кам'яним пилом. Із нас уже сміються — мовляв, живемо довго, бо зацементовані. Ніц не смішно. Скільки вже повмирало від різних астм, силікозу. Наостанок рішили нас потруїти. Аби зекономити на газі, спалюють старі шини.
Подружжя пенсіонерів Леусів зустрічаю біля хвіртки на вул. Лесі Українки. Їхній будинок і завод розділяють 300 м людських городів.
— Удень смороду не чути, — каже Параскевія Леус, 75 років. — Скати спалюють уночі. Такий їдкий запах хімії, шо вдушитися можна.
77-річний Іван Леус приносить кілька яблук із саду — вони сірі від нальоту.
— У нас люди навіть бульбу не хочуть садити, воліють поля зерном засівати. Земля вся зацементована. Ні петрушки, ні кропу не посадиш. Яблука мусили чистити від кірки, бо аж на зубах хрупає.
— Між селом та заводом не дотримана санітарна відстань. Вона має становити не менше кілометра, — пояснює Юрій Чейпеш, 68 років, головний лікар районної санепідемстанції. — Щодо шин, то завод має право спалювати тільки дві штуки на добу. А переходити на них як альтернативне паливо підприємство мало право лише з 2007-го по 2009 рік, бо планувало перебратися на іншу ділянку. Міністерство охорони здоров'я у період будівництва нового заводу дозволяє експлуатувати альтернативні види палива протягом двох років.
На підприємстві запевняють, що мають усі дозволи від СЕС.
— Ми дотримуємося стандартів, — говорить Ірина Пацевко, керівник відділу зв'язків з громадськістю товариства "Миколаївцемент". — Протягом двох останніх років зменшили кількість викидів у вісім разів. Із 2008-го ми інвестували понад 200 мільйонів гривень у програму захисту довкілля. Шини спалюємо виключно з метою збереження природного газу, а також, щоб оптимізувати виробничі витрати. Скрізь у Європі їх використовують як альтернативне джерело енергії. Це цілком безпечно для довкілля, бо шини спалюють у печі за температури близько 2 тисяч градусів, відходів не залишається.
3 
1
Коментарі