Лучанин Павло Віюк, 74 роки, мимоволі створює аварійність на дорогах — відволікає увагу водіїв чудернацьким автомобілем-амфібією власної конструкції. Коли їздить до Польщі, жартома лякає польських митників: "Впускайте, бо перепливу кордон через Буг."
Гараж із автомобілем стоїть на обійсті Віюка. Його стереже півтораметрова кавказька вівчарка Урік. Побачивши мене, собака залився гавкотом, аж слина тече.
— Заходьте через іншу хвіртку, — гукає з порога господар.
До кімнати будинку заходимо повз батьківські фото на стіні. Павло звично вклоняється. 1946 року тато врятував 14-річного Павла від ГУЛАГу. Той тихцем примкнув до повстанців УПА, й батько відвіз юнака подалі від криївок. Відтак Віюк став професійним шофером. До армії закінчив водійські курси ДОСААФу. Потім крутив "баранку" на військових полігонах Сибіру, шоферував на Луцькій бурякобазі.
Справжньою пристрастю Павла Зіновійовича було конструювання. Вечорами він занурювався в читання технічних журналів і книг. Якось на роботі задумався, як зарадити поломці коліс причепа й винайшов електромеханічний сигналізатор. Прилад у кабіні попереджував водія про спущені скати на причепі. Встановив винахід у своєму ЗІЛі й одразу потрапив на Дошку пошани. Павла разом із технічною новинкою відправили до Москви.
— Три дні експерти копирсалися в сигналізаторі. Нарешті повідомили, що подібне вже винайшли в Америці 1937 року, — господар показує креслення.
Москвичі порадили українцеві запатентувати ідею як раціоналізаторську. А самого посадили працювати кілька днів у закритому патентному архіві. Мовляв, читай і вигадуй іще щось. Там хлопець не знайшов жодного радянського винаходу. Всі з приписами "французький", "німецький", "англійський". Наша "полуторка" — то копія американського форда. Славнозвісні авто заводу імені Сталіна "ЗІС-5" — то французький "АМО-Ф15". Тоді Павло Віюк задався метою створити суто вітчизняний автомобіль.
Тим часом винайдений волинянином сигналізатор встановили на більшості ванатажівок України. 1968 року на ВДНГ у Києві раціоналізатора нагородили грамотою Ради міністрів УРСР. А рік по тому взяли на роботу на Луцький автозавод.
Амфібія Віюка одразу дала на воді швидкість 12 км/год.
— Мав уже п"ятеро дітей. Їх годувати треба, а він постійно носиться з ідеями, — кепкує з чоловіка дружина, 66-річна Світлана Віюк.
Луцький автозавод тоді випускав санітарні джипи-амфібії для армії. Слабеньке авто плавало зі швидкістю три кілометри за годину. Павло пішов до директора і запропонував створити принципово нову амфібію.
— Пообіцяв, що моя амфібія не протікатиме і плаватиме утричі швидше, — розповідає пан Павло.
Над моделлю трудився два роки. Збільшив коефіцієнт тяги у воді, додав амфібії гвинта, встановив задню підвіску власної розробки, удосконалені амортизатори і кузов. Чотири рази переробляв нову машину. На п"ятий повіз авто на випробовування. Амфібія Віюка одразу дала на воді швидкість 12 км/год. Директор був у захваті. Готується технічна документація до Києва. Аж раптом Міноборони надсилає депешу: припинити розробки і виробництво амфібії. Плаваючий джип зняли з озброєння, а Павлові Віюку подарували його експериментальну машину.
— Отак я "купив" собі авто. Нині машині вже майже 20 років. Досі плаває і добре тягне причіп, — витирає бокове дзеркало.
Винахідник назвав амфібію "Віпазін-5" — за першими літери свого імені: Віюк Павло Зіновійович. Номер п"ять, бо склав за п"ятою спробою. Модель зовні нагадує "Волинянку" ЛуАЗ-969 М. Однак "Віпазін" — справжня амфібія з ліпшими технічними показниками. Під капотом — двигун на 40 кінських сил. Вантажопідйомність — 600 кг. На трасі на 100 км бере дев"ять літрів бензину А-76. У воді — 12 л. Приїжджали знайомі геологи з Сибіру, з якими Віюк працював після армії, пропонували "Віпазін" обміняти на "мерседес". Там машини з високою прохідністю, здатністю долати ріки й озера цінуються.
— Батько передав машину синам у спадок. Проте сам катає семеро онуків і трьох правнуків. Ганяє качок на озері, ловить рибу прямо з кабіни, — розповідає 31-річний син Михайло Віюк.
Уже з порога хати Павло Віюк відвів нас до гаража, де конструює свій трактор. Зробив до нього плуг, борону і культиватор. Запросив навесні навідатися до нього на дачу, буде випробовувати.
— Лише здоров"я вистачило б. Мені в Карпатах циганка нагадала, що проживу 94 роки і сім місяців. Сподіваюся, не надурила, — господар тримає за нашийник заслиненого Уріка, який мрійливо поглядає на мої штанини.
2 
1
Коментарі