Восени минулого року 45-річний бізнесмен Віктор Гулак із міста Калуш Івано-Франківської області взяв на виховання чотирьох дітей із Долинського дитбудинку. 15 вересня 14-річний Роман Малярчук, його сестрички — 9-річна Іванка та 8-річна Інна, їхня подруга 14-річна Аліна Русник уперше переступили поріг нового помешкання.
Будинок Гулака розташований на околиці Калуша, в районі Підгірок. Великий двоповерховий особняк бізнесмена схожий на готичний — сірого кольору, з гострими шпилями. За будинком льох. У ньому — п"ятеро свиней, кури й гуси. Позаду великий город і сад. Біля ґанку бігає рудий пітбультер"єр Боб із ранами від лишаю. На ланцюгу прив"язана молода вівчарка Панда. На величезному подвір"ї кілька іномарок. Ще дві — на оглядовому помості.
— У мене тут станція технічного обслуговування, — пояснює чоловік. — Це мій бізнес.
Назустріч виходить Роман у чорному спортивному костюмі. Запрошує до їдальні. У кутку кімнати мармуровий камін. На стіні здоровенні оленячі роги й шкура кабана. Їх Гулакові подарували друзі-мисливці.
— Це наш бар, — пояснює хлопець. — На першому поверсі ще є кухня, магазин із автозапчастинами, перевдягалка для робочих. А на другому — наші кімнати. Наверху велика мансарда, де з часом буде басейн.
Віктор Петрович приносить каву. Доки дівчатка чепуряться нагорі, Ромчик встигає розповісти про плани на майбутнє.
— Мрію стати комп"ютерщиком. Учора з татом ходили в магазин вибирати комп"ютер із плоским екраном. Тато пообіцяв, що у вівторок купимо його. Це буде мій найщасливіший день! Я вже місце під нього обладнав. Коли добре вивчу комп"ютери, тато купить спеціальний апарат із ноутбуком для діагностики автомобілів. Буду продовжувати його справу. А зараз помагаю крутити гайки.
Прибігають дівчатка. На них нові штанці та светри. Аліна та Іванка мовчки сідають за стіл. Інна сором"язливо ховається за барною стійкою. Згодом приносить собі та сестричці чаю.
— Цього року наколядували 700 гривень, — каже Роман. — Поділили порівну. За свої я купив фотоапарат.
Хлопець дістає сопілку. Діти стають під ялинку і починають колядувати.
— Наша Аліночка дуже гарно співає, позаторік на конкурсі "Звичайне диво" отримала третє місце, — хвалиться Гулак. — Вона хотіла б стати співачкою. Але від народження має хронічне запалення нирок. Мусить раз на півроку їздити до Києва на лікування. Тому на естраду їй не можна — здоров"я важливіше.
Віктор Петрович кладе на стіл надрізаний буханець хліба:
У 9 місяців її покинула мати-п"яниця
— Це Алінка сама спекла. Її навчила моя колишня вчителька Лариса. Вона живе по сусідству і часто навідується до нас. А це варення з айви ми готували всі разом — Ромчик рвав, дівчатка нарізали шматочками.
Пригортає до себе дівчаток.
— Сім"ї я не мав, тому вирішив узяти дитину з інтернату. Спочатку хотів лише одного хлопчика, щоб було кому бізнес передати. Кілька років збирався з думками. У центрі соціальних служб сказали, що я ідеальна кандидатура для усиновлення, але ж одинокий. Я пообіцяв, що постараюся знайти жінку. Та видно не дуже старався, — сміється. — Пізніше дізнався, що одиноким людям дозволяють брати на виховання дітей. Поїхав із кумою Галею в Долину. Побачив там Ромчика, він мені дуже сподобався. Але з ним були дві сестрички. Я вирішив узяти й їх — не можна сім"ю розлучати. Директор дитбудинку Оксана Михайлівна попросила взяти ще й Алінку — їхню подругу. Я спочатку злякався — так багато дітей одразу! Але сам виріс у багатодітній сім"ї, нас теж було четверо.
Уперше діти назвали Віктора Петровича татом через два тижні після переїзду.
Інна приносить маленьке пухнасте кошенятко.
— Це Дік. Він дуже дикий, тільки мені на руки дається. Це нам однокласник подарував.
— Її в інтернаті називали котячою мамою, — сміється Роман. — Вона народилася в рік Кота і постійно десь їх знаходить, приносить, возиться з ними.
Інна, Аліна та Роман живуть в окремих кімнатах. Іванка поки що спить в одній кімнаті з паном Віктором.
У кімнатах Аліни та Романа зроблений ремонт, стоять нові меблеві стінки.
— Ми їх самі вибирали. Збирав я їх сам, — хвалиться Роман.
— У моїй шафці багато одягу, — радіє Аліна. — Я так багато ще не мала. Одних джинсів чотири пари! В інтернаті одяг нам видавали поганий.
Аліна охоче розповідає про себе. Народилася в Долині. У 9 місяців її покинула мати-п"яниця — вигнала з дому разом із дідусем. Старий не мав куди подітися, тому віддав онуку до інтернату.
Малярчуки родом із с. Горохолина Богородчанського району. Мають рідних батьків, яких вісім років тому позбавили батьківських прав через алкоголізм. Діти потрапили до інтернату.
— Нам дуже повезло, — усміхається Ромчик. — Там, у дитбудинку, залишилося багато дітей, які мріють про власну родину. Коли нас урочисто проводжали з інтернату, всі дуже раділи. А один хлопчик сказав, що готовий цілувати руки і ноги тому, хто його забере. У нього там ще п"ятеро братів і сестер. Їх ніхто не бере.
25 прикарпатських дітей знайшли родини
На Івано-Франківщині 18 прийомних сімей виховують 25 дітей. Для того, аби взяти на виховання дитину з інтернату, майбутні батьки проходять навчання в обласному центрі соціальних служб. Вони повинні мати житло й отримувати дохід, не менший за прожитковий мінімум. На дитину віком до шести років держава виплачує прийомній родині 820 грн щомісяця, від шести до 18 років — 1054 грн. Із суми соціальної виплати нараховується ще 35%, які батьки додатково отримують як державну зарплату.
2 
1
Коментарі